Діана Вінн Джонс - Повітряний замок

— Мені потрібні портрети всіх чоловіків, яких тобі доводилося бачити, — найрізноманітніших на вигляд і за розміром. Намалюй мені царів і жебраків, торговців і ремісників, товстих і худих, молодих і старих, гарних і бридких, а також звичайних і просто пересічних. Якщо когось із них ти не бачив, прошу тебе вигадати їх, о діаманте пензлика. А якщо тебе зрадить твоя уява, хоч я і не можу в це повірити, аристократе серед художників, просто зверни свій погляд на цю базарну площу, дивися і малюй! 

Абдулла махнув рукою в бік вируючої юрби покупців на Базарі. Він мало не розплакався, коли зрозумів, що Квітка-в-Ночі ніколи не бачила настільки буденного і пересічного видовища. 

Художник замислено провів рукою по скуйовдженій бороді. 

— Зрозуміло, о шляхетний поціновувачу мужності, із цим я легко впораюся, — мовив він. — Але чи самоцвіт розважливості не зробить таку ласку і не повідомить нікчемному малювальнику, навіщо йому знадобилися всі ці чоловічі портрети? 

— А для чого аметистові мольберта це знати? — дещо налякано запитав Абдулла. 

— Безумовно, провідник покупців зрозуміє, що цьому скрюченому хробакові слід знати, який матеріал для роботи вибрати, — відповів художник. Насправді йому було страшенно цікаво, для чого знадобилося таке дивне замовлення. — Крім того, те, чи я малюватиму олійними фарбами на полотні або дереві, чи я малюватиму пером на папері або пергаменті, чи я малюватиму фреску на стіні — усе залежить від того, для чого перл серед меценатів забажає використовувати ці портрети. 

— А! На папері, будь ласка, — поспішно сказав Абдулла. Йому зовсім не хотілося розповідати про зустріч із Квіткою-в-Ночі. Абдулла нітрохи не сумнівався, що її батько — надзвичайно багатий чоловік, який неодмінно заперечуватиме, щоб молодий торговець килимами показував його дочці портрети інших чоловіків, — звісно, окрім очінстанського принца. — Ці портрети — для одного каліки, який ще ніколи в житті не виходив із дому. 

— Тоді ти ще й поборник милосердя, — визнав художник і погодився намалювати портрети за несподівано низьку ціну. 

— Ні, ні, о обранцю долі, не треба мені дякувати, — заперечив він, коли Абдулла спробував висловити свою вдячність. — Я маю на те аж три причини. По-перше, у мене зберігається безліч портретів, які я робив для власного задоволення, тож стягувати з тебе повну плату за них було б нечесно — адже я б однаково їх намалював. По-друге, твоє завдання вдесятеро привабливіше від моєї звичайної роботи, яка полягає в малюванні портретів юних дівчат, їхніх наречених, коней або верблюдів — і щоб усі вони виходили красивими, незалежно від того, як воно є насправді; або, для різноманітності, в зображенні рядочків замурзаних дітлахів, чиї батьки бажають, щоби вони виглядали справжніми ангелами, — і знов-таки незалежно від того, як воно є насправді. А по-третє, мені здається, що ти божевільний, о найблагородніший із покупців, тож скористатися з цього — значить накликати невдачу на свою голову. 

І майже блискавично весь Базар облетіла новина: молодий Абдулла, торговець килимами, зійшов з глузду і купує кожен портрет, який йому запропонують. 

Це завдало Абдуллі чимало клопоту. Решту дня йо‑го постійно відривали від справ різні суб’єкти довгими квітчастими розповідями про портрет бабусі, з яким вони змушені розпрощатися під тягарем крайньої нужди, чи про портрет улюбленого бігового верблюда самого султана, який випадково випав із візка, або про медальйон із портретом їхньої сестри. В Абдулли пішло доволі багато часу на те, щоби випровадити усіх їх геть, хоча у кількох випадках, коли на портретах було зображено чоловіків, він їх усе-таки придбав. А це, звичайно, аж ніяк не віднадило наступних відвідувачів. 

— Тільки сьогодні! Моя пропозиція дійсна тільки сьогодні до заходу сонця! — заявив нарешті Абдулла юрбі, яка зібралася перед його наметом. — Нехай кожен, хто має на продаж зображення чоловіка, прийде до мене за годину до заходу сонця, і я куплю картину. Але тільки у цьому разі! 

Це дало Абдуллі кілька більш-менш спокійних годин, які він присвятив експериментам із килимом. Тепер він знову засумнівався, чи його візит у сад не був усього лише сном. Адже килим не рухався. Зрозуміло, відразу після сніданку Абдулла знову випробував його, попросивши піднятися на два фути — просто щоб упевнитися, що килиму це до снаги. Але той так і залишився лежати на підлозі. Повернувшись із намету художника, Абдулла ще раз випробував його, але і тепер килим не поворухнувся. 

— Напевно, я погано поводився з тобою, — сказав Абдулла до килима. — Ти залишився зі мною з чистої довіри, попри всі мої підозри, а я віддячив тобі тим, що прив’язав до жердини. Чи стане тобі краще, друже мій, якщо я покладу тебе на підлогу? Я вгадав? 

Він залишив килим на підлозі, але той однаково не хотів летіти. Килим нічим не відрізнявся від першого-ліпшого старого підніжного килимка. Абдулла поміркував ще трохи — у проміжках між напливами людей, які надокучали йому пропозиціями купити портрети. До нього знову повернулися підозри щодо незнайомця, який продав йому килим, і страшенного гармидеру, який спалахнув у Джамала якраз тоді, коли незнайомець повелів килиму летіти. Абдулла пригадав, що бачив, як ворушилися губи незнайомця, але розчув далеко не всі слова. 

— Ось воно що! — закричав Абдулла, вдаривши кулаком по долоні. — Перш ніж килим полетить, треба сказати таємне слово, а цей чоловік з якихось причин — поза сумнівом, вельми підступних — приховав його від мене. Зловмисник! А уві сні я, мабуть, випадково якраз потрібне слово і вимовив. 

Абдулла кинувся углиб намету по подертий словник, яким він користувався ще в школі. Потім Абдулла встав на килим і закричав: 

— Абажур! Злети, будь ласка! 

Нічого не сталося — ні після слова «абажур», ні після всіх інших слів, що починалися на «А». Упертий Абдулла перейшов до «Б», а коли і це не допомогло, продовжив далі — й поступово дійшов до кінця словника. Оскільки Абдуллі раз у раз заважали продавці портретів, часу йому на це пішло чимало. Проте до вечора він добрався до «ящірки». За весь день килим ані не ворухнувся. 

— Значить, це слово вигадане — або ж воно іноземною мовою! — вигукнув Абдулла, обливаючись потом. Доводилося повірити або в це, або в те, що Квітка-в-Ночі була всього лише сном. Але навіть якщо вона існувала насправді, шанси змусити килим віднести його до неї з кожною хвилиною ставали дедалі меншими. Абдулла стояв на килимі, вичавлюючи із себе різноманітні дивовижні звуки, а також намагаючись вимовити всі відомі йому іноземні слова, проте килим, як і раніше, не ворушився. 

За годину до заходу сонця Абдуллі знову довелося відволіктися: біля його намету зібралася величезна юрба зі згортками і сувоями паперу, а також із великими і малими пласкими пакунками. Художникові з папкою малюнків довелося розштовхувати її ліктями. Наступна година була для Абдулли страшенно клопітною. Абдулла вивчав картини, відкидав портрети тітусь і мамусь і, торгуючись, збивав непомірні ціни, призначені за недоладні зображення племінників. Відтак за годину він придбав не тільки сотню чудових малюнків, які приніс йому художник, а й вісімдесят дев’ять інших картин, медальйонів, ескізів, і навіть шматок стіни із написаним на ньому чоловічим обличчям. При цьому він витратив майже всі гроші, які у нього лишилися після придбання килима-самольота — якщо це,