Дейв Еггерс - Сфера

цього разу замислив? Про його плани не знала жодна душа, аж поки він їх оприлюднював, і з кожною інновацією, запровадженою «Сферою», ставало дедалі менш зрозуміло, що започаткував сам Тай, а що стало наслідком розробок великої групи найкращих у світі винахідників, які тепер перебували в обоймі компанії.

Більшість оглядачів дотримувалася думки, що Тай і далі залучений до розробок, а деякі навіть наполягали, що на всіх найбільших інноваціях «Сфери» неодмінно проявлялися, так би мовити, його відбитки пальців і його незвичайна манера розв’язання глобальних питань — елегантно і безмежно широко. Він заснував свою компанію вже через рік після закінчення коледжу, не маючи ні ділової жилки, ні якоїсь видимої мети. «Ми його часом називали Ніаґарою, — писав в одній із перших статей про Тая колишній сусід по кімнаті. — Ідеї з нього перли водоспадом, щосекунди і щодня вони витікали мільйонами з його голови, без кінця і без краю».

Тай розробив Сполучену операційну систему, у якій об’єднав усе, що було неохайно розкидано онлайн — профілі користувачів у соціальних мережах, облікові записи абонентів електронної пошти, особисті дані користувачів, відображення системи переваг — аж до щонайменшого вияву зацікавлень. Колись як було: нова трансакція й окрема система для кожного сайту, для кожної покупки — так, ніби щоразу мусиш сідати в іншу машину, щоб кудись поїхати. «А навіщо вам аж вісімдесят сім різних автомобілів?» — запитає Тай згодом, коли його система захопить усю павутину і світ.

Натомість він поклав геть усе — всі потреби й інструменти користувача — в один кошик і винайшов «ВірТи»: один обліковий запис, одна ідентичність, один пароль, одна платіжна система на кожну людину. Не потрібно більше паролів і роздвоєних особистостей. Твої пристрої знають, хто ти, бо ти маєш тільки одну ідентичність у мережі — «ВірТи», могутню та неприховану, — і ця персона платить, підтверджує, відповідає, переглядає, робить огляди; вона бачить і бачать її. Маєш лише зареєструватися під справжнім іменем, прив’язаним до твоїх кредитних карт, твого банку, і це дуже спростить оплату будь-чого. Одна кнопка на все твоє життя онлайн.

Будь-якиі інструменти «Сфери», а це найкращі інструменти, найпопулярніші, всюдисущі та безкоштовні, можна використовувати лишень від себе, лишень від достовірного імені своєї персони у «ВірТи». Епоха хибних ідентифікацій осіб, викрадень особистих даних, складних паролів і платіжних систем відходить у минуле. Захотілося тобі щось побачити, чимсь скористатися, щось прокоментувати чи купити — на це є одна кнопка, один обліковий запис, усе зібрано докупи в одному місці, все можна відстежити і все дуже просте у користуванні, досить мати мобілу або комп, планшет або ретинальний пристрій. Отже, ти маєш єдиний обліковий запис, і він перенесе тебе у найвіддаленіший закуток павутини, до будь-якого порталу, до будь-якого платного сайту, роби що заманеться.

«ВірТи» за якихось півроку цілком змінив Інтернет. Де-які сайти спочатку пручалися, захисники мереживних свобод горлопанили про право на онлайн-анонімність, але навальна хвиля «ВірТи» розтрощила, зламала хоча б трохи значущий опір. Усе почалося з комерційних сайтів. Навіщо непорнографічному сайту анонімність користувачів, коли можна точно з’ясувати, хто і коли зайшов у двері? За ніч усі стали ввічливі у своїх коментарях, бо тепер було видно не тільки що, але й хто напостив те чи те. Тролі, що розперезалися в Інтернеті, пішли в тінь.

А ті, хто хотів чи потребував відстежити зміни у настроях споживачів онлайн, отримав свою валгаллу [7]: прискіпливо досліджувалися справжні звички і вподобання достеменних покупців, тому маркетинг отримав можливість працювати з тими реальними людьми буквально з хірургічною точністю. Більшість користувачів «ВірТи», більшість інтернет-користувачів, яким хотілося простоти, дієвості, зрозумілості і доступності, були просто в захваті. Вже не потрібно тримати в пам’яті по дванадцять найменувань і паролів; не потрібно терпіти шаленство та лють орд анонімів; не потрібно більше миритися з картечним маркетингом, коли реклама в найкращому разі лягає за милю від зацікавлень споживачів. Тепер усі рекламні повідомлення надходили сфокусовані і точні та здебільшого були бажані.

Тай намацав оцю ідею більш-менш випадково. Йому остогиділо запам’ятовувати назви, вводити паролі і номери своїх кредитних карток, він узяв і створив програму, що все це спростила. Чи він спеціально використав останні і першу літеру зі свого повного імені та прізвища у назві «ВірТи»? Каже, що усвідомив уже потім. Чи думав про якесь комерційне застосування «ВірТи»? Твердить, що ні, і більшість людей припускає, що саме так і є, бо монетизували Таєве нововведення вже два інші Мудреці, з необхідним досвідом і діловою жилкою. Саме вони і здійснили монетизацію «ВірТи», швидко зметикувавши, як загрібати гроші з усіх нововведень Тая; саме вони розбудували компанію до сили, що прищемила хвоста таким мережам, як «Фейсбук», «Твіттер», «Ґуґл», а відтак і «Елекриті», «Зупа», «Хефе» і «Кван».

— А Том тут геть не вийшов, — сказала Енні. — Не такий він уже й акулоподібний. Але чула, що йому подобається картина.

Ліворуч, унизу від Тая, стояв Том Стентон, виконавчий директор світової компанії, як він сам про себе казав, «Капіталіст Прайм» — великий шанувальник «Трансформерів» [8] — носив італійський костюм і шкірив зуби, наче той вовк, який схрумав бабцю Червоної Шапочки. Мав темне волосся, на скронях уже з пасмами сивини, погляд прямий, непрозірний. Скидався на біржового торговця з Волл-стріт зразка вісімдесятих, анітрохи не знічений своїм багатством, агресивний і, ймовірно, небезпечний. На вигляд п’ятдесят із гаком, титан світового масштабу, який розкидається грішми і стає, здавалося, чимраз міцніший, безстрашно тринькаючи кошти і вплив. Не боїться президентів. Його не залякаєш судовими позовами від Європейського Союзу і загрозами з боку спонсорованих державою китайських гакерів. Для нього нема нічого надміру тривожного, нічого недосяжного, ніщо не може встояти перед його гаманцем. У нього своя команда автогонщиків НАСКАР, дві яхти, пілотує особистим літаком. У «Сфері» був анахронізмом, таким собі хвалькуватим виконавчим директором, і викликав змішані почуття у багатьох тутешніх утопістів.

У житті двох інших Мудреців не було його відвертого споживацтва. Тай винаймав ветху квартиру з двома спальнями за кілька миль звідси, але, знову ж таки, ніхто ніколи не бачив, щоби він прибував до кампусу чи виїжджав звідти; припускали, що він тут і живе. Зате всі знали, де живе Імон Бейлі — на відкритій з усіх боків місцині, у доволі таки скромному будиночку з трьома спальнями, розташованому на вулиці, до якої ведуть чи не всі дороги, за десять хвилин їзди до кампусу. А Стентон мав будинки геть усюди — у Нью-Йорку, в Дубаї, в Джексон-Гоулі. Весь поверх на вершині башти «Міленіум» у Сан-Франциско. Острів неподалік Мартиніки.

На картині Імон Бейлі стояв одразу біля Стентона — здавалося, цілком спокійний, навіть звеселений товариством цих двох чоловіків, що їхні цінності, принаймні поверхово, були діаметрально протилежні до його власних. На картині, внизу праворуч від Тая, Імон вдався такий, як він є, — сивоволосий,