Кларис Ліспектор - Пристрасть, згідно з Г. Х., Кларис Ліспектор

настільки щасливіший за саме кохання. Чи мені достатньо було вже обіцянки? Мені достатньо було однієї лиш обіцянки.

Хтозна, можливо, таке ставлення чи його відсутність також зумовлені тим, що я ніколи не мала ні чоловіка, ні дітей, не потребувала, як-то кажуть, нести чи розривати кайдани: я постійно була вільною. В цьому мені також допомогла моя легка натура: я їм, п’ю і сплю з легкістю. А також, звісно, своєю свободою я завдячую фінансовій незалежності.

Гадаю, що отримала навичку думати лише в процесі роботи над скульптурою, бо я навчилася думати лише руками в момент, коли працювала ними. Також від непостійних занять скульптурою я набула звички отримувати задоволення, до якого і так була схильна від природи: мої очі так майстерно вправлялися із формою речей, що я пізнавала щоразу більше задоволення, і врешті до цього призвичаїлася. Навіть не належачи собі повною мірою, я вже могла вправлятися будь із чим: ось як учора, біля столика, коли для того, щоб зліпити круглі кульки хліба, все, що мені було потрібно — це пучки моїх пальців і мʼякуш хліба. Щоб мати те, що я мала, мені не потрібні були ні страждання, ні талант. Те, що я мала, не було здобутком, це було даром.

А що стосується чоловіків і жінок, то ким була я? Я завжди з трепетом захоплювалася чоловічими звичками і здібностями, і я також отримувала задоволення бути жіночною навіть без зайвої потреби, жіночність також була мені дарована. Я мала легкість дару, та не мала благоговіння до покликання, так?

Я зупинилася біля столу, мала вдосталь часу, тож роззиралася довкола, поки мої пальці перебирали кульки хліба. Світ був місцем, що слугувало мені для життя: у світі я могла приліпити одну маленьку кульку хліба до іншої, достатньо було просто помістити їх поряд і потім стиснути, навіть не докладаючи зусиль, настільки, щоб одна поверхня з’єдналася з іншою, і, таким чином, я із задоволенням будувала цікаву піраміду, яка була мені до вподоби: прямокутний трикутник із круглих форм, одна форма, що створена із протижежних їй форм. Якщо це мало для мене сенс, м’якуші хліба і мої пальці, напевне, це розуміли.

Квартира є моїм віддзеркаленням. Вона розміщена на горішньому поверсі, що вважається елегантним. Люди з мого оточення надають перевагу проживанню у так званому «пентхаусі». Це більше ніж елегантно. Це справжнє задоволення: звідти ти пануєш над містом. Коли ця елегантність стане вульгарною, я, навіть не знаючи навіщо, вдамся до іншої елегантності? Можливо. У квартирі, як і в мені, панують сутінки і вологе світло, тут нема разючості: одна кімната підводить до іншої. З їдальні я могла побачити суміш тіней перед вітальнею. Усе тут є витонченою, іронічною та дотепною копією життя, якого ніколи ніде не було: мій дім — це суто художній твір.

Насправді ж усе тут нагадує про життя, якого я б не потребувала, якби воно було справжнім. Тоді до чого це все? Дійсно, я б цього не зрозуміла, проте мені подобається копія, і я її розумію. Копія завжди красива. Навколомистецьке і мистецьке середовище, в якому живу, мало б, однак, змусити мене зневажати копії: проте, здається, я завжди віддавала перевагу пародії, вона мене влаштовувала. Відслідковування життя, напевно, давало мені — чи й досі дає? наскільки порушилася гармонія мого минулого? — відслідковування життя, напевно, давало мені впевненість саме в тому, що це життя не було моїм: воно не було моєю відповідальністю.

Легке й тотальне задоволення — яке, здається, було тією тінню, де я живу чи жила — могло з’явитися від того, що світ ніколи не був мною і не належав мені: я могла насолоджуватися ним. Так само, як і чоловіків я не привласнювала, завдяки чому могла захоплюватися ними і щиро любити їх, як люблять без егоїзму, як люблять ідею. Оскільки вони не були моїми, я ніколи не мучила їх.

Як люблять ідею. Підступна елегантність мого дому спричинена тим, що тут усе в лапках. Якщо говорити чесно про справжню власницю, я цитую світ, цитувала його, оскільки ні він, ні я мені не належали. Чи краса, своєрідна краса, була моєю метою так само, як і для решти світу? Я жила в красі?

Щодо мене, без правди і без брехні, — як у той момент, коли вчора зранку сиділа за сніданком — щодо мене, то я завжди тримала одні лапки ліворуч і ще одні праворуч від себе. Якось «ніби це була не я» було ширше за те, ніж якби була — неіснуюче життя охопило всю мене і зачарувало, немов винахід. Лише на фотографії також виявилося дещо, недосяжне для мене: коли проявили негатив, через цей знімок виявили також мою ектоплазму. Чи є фотографія потретом занепаду, браку, відсутності?

Хоча сама я весь час була не просто чистою і правильною, я була красивою копією. Втім, мабуть, це і робить мене щедрою і красивою. Досвідченому чоловікові достатньо одного погляду, щоб оцінити щедрість і привабливість жінки, зрозуміти, що вона не завдає клопоту, що не гризе чоловіка: жінка, яка усміхається і сміється. Я поважаю задоволення інших, і своє власне задоволення я споживаю делікатно, нудьга насичує і делікатно з’їдає мене, солодка нудьга медового місяця.

Це моє зображення в лапках мене задовольняло, і не лише поверхнево. Я була образом того, ким я не була, й образ мого «небуття» наповнював усю мене: один із найсильніших способів бути — це бути запереченням. Оскільки я не знала як це, «не бути» стало моїм найбільшим наближенням до істини: принаймні, у мене була зворотна сторона: принаймні, у мене було «не», у мене була власна протилежність. Я не знала, що для мене добре, тож із певним передчасним завзяттям проживала те, що було для мене погано.

Таким чином, живучи власне «погано», переживала іншу сторону того, чого я навіть не могла б наважитись хотіти або спробувати. Так само, як і ті, хто на власний ризик веде «розпусне» любовне життя й принаймні має протилежне тому, чого не знає, не може і не хоче: життя черниці. Лише тепер розумію, що у мене вже все було, хоча й навпаки: я присвятила себе кожнісінькій деталі «не». Не втілюючись у деталях, я довела собі що... що я існую.

Такий спосіб «небуття» був набагато приємнішим, набагато чистішим: бо, без зайвої іронії, я жінка духу. І духовного тіла. Я сиділа за столиком, загорнувшись у свій білий халат, зі своїм чистим, гарної форми обличчям і звичайним тілом. Я випромінювала той особливий різновид доброти, що з’являється