Антон Олександрович Волошин - Сріблясті пухнастики на планеті потворних істот, Антон Олександрович Волошин

нього агресію. Ліу геть нічого не розумів, стосовно місця свого приземлення і дій потворних мешканців цієї планети. Це була рівнинна місцевість, безладно завалена сміттям. Сморід тут стояв жахливий. Час від часу звідкись приїздили величезні машини і звалювали тут нові купи мотлоху. Ліу припустив, що потворні істоти забруднюють не лише космічний простір навколо, але й саму поверхню своєї планети. Звалюють відходи своєї життєдіяльності отак, просто неба! Це не укладалося у Ліу в голові, але він бачив це на власні очі, не знаходячи іншого пояснення тому що відбувалося. Але був ще один факт, який вже зовсім збивав його з пантелику. Ті потворні істоти, які нападали на нього, судячи з усього жили прямо тут. Адже сморід вони розповсюджували навіть сильніший ніж це сміття. У них на обличчі росло довге хутро, а на тіло істоти вдягали сміття. Принаймні Ліу бачив, як один з них знайшов щось на кучі мотлоху і натягнув на себе. Вечорами вони збиралися разом, запалювали вогонь і спілкувалися. А одного разу Ліу бачив їх сутичку між собою. Ці потвори били одне одного кінцівками у тіло і в обличчя. А найдивніше було те, що вдень вони розходилися у різні боки, копирсалися у смітті довгими палицями, знаходили щось і… Їли! Вони їли сміття! Спочатку Ліу рухався цими горами мотлоху, намагаючись зрозуміти, що ж тут коїться, але після декількох близьких зустрічей з потворними істотами, сховався у цей металевий циліндр, чекаючи на допомогу. По сигналам небезпеки він визначив, що Таї мандрує планетою на катері і шукає їх. Ось він вже врятував Зима і тепер вони разом. Треба чекати своєї черги. Потворні істоти не аби як його лякали, тож його місцезнаходження відомо Таї і Зиму. Він знав, що вони прилетять за ним при першій змозі. Можливо з початку вони полетять рятувати Сау, бо його сигнали значно потужніші, мабуть він потрапив у вкрай жахливе місце. От тільки Діна зовсім не чути.

Ліу провів у цьому смітнику декілька діб. Зміна дня і ночі на цій планеті відбувалася рідше ніж на його рідній планеті, але це було не дивно, він бував на планетах, де доба тривала і значно довше. Він майже звик до смороду. Але його починав непокоїти голод. Також докучали комахи, яких тут була безліч, а іноді потворні істоти у своїх пошуках натрапляли на нього і здіймали дикий галас. Тоді він мусив тікати і ховатися в іншому місці. Він був би радий забратися звідси, але знав що його місцезнаходження зафіксовано, друзі прилетять рятувати його саме сюди. Тікати звідси і шукати неприємностей в іншому місці, щоб його змогли знайти, було б безглуздо. І де гарантія, що в іншому місці буде краще. От Сау перебуває у небезпеці майже кожної миті.

Сум охоплював його все більше. Яка жахлива планета! І яка незрозуміла. Істоти, що мешкають тут на звалищі, виглядають повними дикунами. Але істоти того ж виду досить розумні, щоб керувати механізмами, що привозять сюди сміття. Як це можна зрозуміти?

Раптом сигнали небезпеки від Таї, Зима та Сау залунали з однієї точки простору і почали стрімко рухатися у його бік. Отже вони врятували Сау і летять за ним! Дочекався! Коли сигнали припинилися він не панікував, розуміючи, що вони просто залишили небезпечне місце. Ліу був впевнений, що ці дикі потворні істоти, що конструюють отакі колісні сміттєвози, не в змозі зашкодити міжгалактичному катеру пухнастиків. І він не помилився. Незабаром залунав такий знайомий, і такий рідний свист атмосферних двигунів катера і він на радощах швидко вискочив зі своєї схованки. Цього разу потворні істоти йому не заважали. Вони перелякано поховалися хто куди і в потай спостерігали інопланетне диво. Щасливий Ліу танцював на купі сміття, махаючи лапами, доки пухнастики з катера не помітили, і не підібрали його. Після необхідних приготувань катер стрімко рвонув геть.

Декілька місцевих діб пухнастики вчотирьох провели на тропічному острові, де Таї заснував їх імпровізовану базу, в тяжкому очікуванні звістки від Діна. Вони нічого не могли вдіяти, доки не отримали від нього сигналу. Кожен намагався чимось заповнити цей час і відволіктися від постійного хвилювання за друга. Зим лагодив стрибковий генератор. Ліу вже закінчив ремонт локаторів і гуляв островом, насолоджуючись природою і свіжим повітрям після кількох діб сидіння на смітнику.

«Яка краса! – думав він, вдихаючи аромат духмяних квітів і слухаючи спів невідомих пернатих тварин, – як можуть ці потворні істоти отак понівечити таку чудову планету!»

Таї готував звіт про події, що з ними відбулися. Він вже занотував все що трапилось з ним, Ліу та Зимом і саме слухав розповідь Сау про його пригоди:

– Я знаю, що ці потвори вміють робити добре, – казав Сау, – вони досягли неймовірних успіхів у винищенні собі подібних! Мені довелося потрапити у самісіньке пекло бойових дій. І уявляєш, супротивники у цій бійці відрізняються один від одного лише формою одягу та дещо засобами вбивства, які вони використовують. Яке ж вони мають різноманіття цих засобів! Ракети, снаряди, бомби, безліч різноманітної техніки. А яку жорстокість вони виявляють! Впевнений, якби вони вкладали такі зусилля, завзяття і кошти у культурний і технічний розвиток своєї раси, то давно вже вели б з нами мирну взаємовигідну торгівлю! Я б ще міг зрозуміти, якби ці істоти були ледачі і тому не розвивалися. Але ж вони працюють і одразу ж руйнують позитивні результати своєї праці, часто залишаючи собі негативні. Цього пояснити, інакше як безглуздістю, я не можу. Так і записуй: чудова планета, населена безглуздими потворними істотами.

Сигнал небезпеки, що надійшов від Діна одразу ж перервав усі їх зайняття. Це був найприємніший сигнал тривоги у житті кожного з них. Ліу одразу примчав з джунглів, Зим закінчив роботу вже давно і тепер знову і знову перевіряв усі системи. Отримавши сигнал, він одразу ж запустив двигуни. Таї і Сау переглянулися і кинулися до катеру. Щойно усі члени екіпажу зайняли свої місця, корабель миттєво зринув у небо.

Прибувши на місце з якого поступив сигнал вони застали Діна у жалюгідному стані. Його хутро було мокре, до того ж вкрите якоюсь хімічною речовиною, коли він намагався дихати ротом йшли великі бульбашки. А найжахливіше було те, що його тримала у лапах одна з потворних істот. Почувши звук катеру, Дін прийшов до тями і потягнувся лапами до нього. Як це не дивно невелика на зріст потворна істота, яка його тримала, сама підсадила його на борт, замахала кінцівкою і сказала незрозуміле: