Данило Борисович Яневський - Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти, Данило Борисович Яневський

як і Християнська, не є похмурою, тому що вона репрезентує тільки сон, від якого ми прокидаємося для іншого життя. В стародавніх байках сон та смерть є близнюками. Старий Горгій [15] , коли помирав, казав: «Сон — це про те, як він доставляє мене до свого брата; але смерть є сном язичників, від якого вони ніколи не прокидаються. Популярна віра була знищена, і поети та філософи сприяли народному невігластву, описуючи смерть як тотальне та неперевершене вимирання життя. Так Сенека [16] говорить — і він був занадто мудрий, щоби знати краще — «після смерті нічого не приходить»; поки Вергілій [17] , який, безсумнівно, був ініційований в Елефсінські Містерії [18] , тим не менше називав смерть «залізний сон, вічна ніч»: все ж таки Античні Містерії базувалися на догмі про вічне життя, і їх ініціації були призначені відображати воскресіння. Масонство одержало свою систему символічного навчання від античних релігійних згромаджень, які представляли смерть своїм неофітам як ворота входу для вічного існування. Навчання доктрині безсмертя є великим об’єктом Третього градусу. На цій церемонії ми вивчаємо, що життя тут є часом Праці і що, працюючи на будівництві духовного храму, ми шануємо Великого Архітектора, для якого ми будуємо цей храм. Але ми вчимо також, що, коли життя закінчується, воно закривається тільки для того, щоби відкрити нове і вище життя, де, в другому храмі в чистішій Ложі Масон знайде вічну правду. Смерть, отже, в Масонській філософії є символом повної, досконалої та завершеної ініціації….»

Але — о чудо! В масонстві Майстер за ударом молотка повертається у Підмайстри, зберігаючи в таємниці все, що він дізнався в потойбічній майстерні.

Отже, кожен, хто отримав градус Майстра, отримав божественну іскру, яка зробила його безсмертним. Це — надзвичайно важливий, базовий момент «королівського мистецтва». Кожен Майстер — це земне втілення безсмертного Творця. Майстру більш непотрібно вигадувати, придумувати Бога — він сам стає його воплоченням.

Єресь? Гординя?

Спробую пояснити.

В стародавні часи Бог ототожнювався зі стихією. Якби та, стародавня людина могла зазирнути в наш час, вона цілком могла називати Бога не Зевсом, а, наприклад, Гідрометцентром.

Але сьогодні ми знаємо, звідки беруться дощ, вогонь, вітер. Ми навіть знаємо фізичні закони, за допомогою яких можемо моделювати стихію. Але як з’явилися ці закони, хто, що, як підтримує їх існування — ми не знаємо. …Бог не зник, він лише змінив свою форму в рамках поточного світогляду людини.

Або моральний закон. Чому він є в мені, але так часто відсутній у оточуючих? Де є Бог, якщо я відчуваю Його в собі, але не знаходжу навколо? Відповідь очевидна: Бог — всередині людини. Він єдиний, хто може склеїти розірваний світ в одне ціле. Отже, замість того, аби видумувати Бога поза собою, треба знайти Його в собі.

Цей масонський градус — підказка. Шукай Бога не на небі, не під землею, а в собі. Тільки тоді ти станеш безсмертним, як і Хірам Абіфф. Він не був народжений безсмертним, але став ним через працю, подолавши шлях від темряви до світу (шлях профана), від невігластва до знання (шлях Учня), і від смерті до безсмертя (шлях від Підмайстра до Майстра).

Відмова допомогти Братові як порушення заповіту Любови

«Суєта суєт» огортає мене кожного дня. Те, що зараз відбувається, було зі мною завжди, і тільки зараз я навчився відчувати та сподіватися, що побачу любов. Я вже не належу цьому світу. Я помер. І тільки тінь моя в світлі великої любові дає ту радість вічної присутності з моїми «вільними» та «доброї слави» Братами. Сотні років великі світу цього намагалися описати це почуття. Чи навряд я в змозі осмислити всю глибину цього явища. Адже Світ цей створений Творцем з великою любов’ю і в Ньому — любов.

Маю надію впродовж решти мого земного буття взяти участь у побудові тої, четвертої колони в храмі, колони любові — такою, як собі її уявляю.

Можливо в чомусь помиляюся. І не всі знаки згори, мені дані, вірно трактую і буду трактувати, але в серці — жива надія на Всевишнього. Того, хто невидимим циркулем долі супроводжує віднині моє життя. І заповнити даний мені час на звершення Його волі власними вчинками, діями і життям.

Адже в кожного з нас Він вдихнув ту силу та частинку Себе, яка змушує нас жити життям, відмінним від життя тварин. Отже, вибору немає: кожною годиною життя, кожною дією віддячувати за цей неоціненний дар, підтверджувати, відраховувати, описувати наші діяння на славу Його, Творця Всіх Світів.

Надані Ним інструменти дають нам поєднання учнівської наполегливості і любові братської. Любові безкомпромісної та чистої. Того почуття, яке у віках зберігало нашу єдність від руйнувань часу, простору та лихих замислів тих наших ворогів, які є і по сей день. Які і по сей день стараються завадити нашому світлому товариству в поширенні тепла. Які раді знищити кожного з нас поодинці і всіх разом зараз. І головний цей ворог — ми самі. Наше неуцтво, лінь, емоційна тупість, жадобна спрага до матеріального…

Та в замислі Великого Архітектора Всесвіту, а також завдяки нашим чеснотам, поширенню братського єднання будемо в цьому світі, поки буде Він. Та будемо з успіхом впроваджувати і дарувати масонське світло, руйнуючи невігластво і темряву. Яка огортає нас за межами нашого вільного і всеохоплюючого єднання. І обробляючи каміння моєї темної, спотвореної душі, намагатимуся досягнути хоча б частину того потенціалу, тої досконалості, яка відображена в плоскому, прямокутному, досконало обробленому камені нашої ложі.

Любов…

«Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний.

Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би — ніщо.

І