Данило Борисович Яневський - Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський

населення українці помічені не були. Переконливе свідчення — привітне ставлення до повстанців під час їх рейду Словаччиною до Західної Європи. Селяни запрошували їх на ночівлю і навіть на весілля. Зайвим доказом є одна із світлин у цьому альбомі.

Для нашої розповіді важливо знати: 25 червня 1944 р. Щигельський, член «мельниківського» уламку ОУН, за наказом «Орлана» — заступника провідника «бандерівської» ОУН на Закерзонні Василя Галаси, — відійшов із усім відділом до Бандрівських лісів. І далі — аж до полону — воював. У лавах УПА. У формі. У видимих здалеку українських інсигніях. Носив відкрито зброю. Підпорядковувся наказам вищого командира. Потрапивши до полону, не був розстріляний без суду і слідства. Спочатку його провели через військовий трибунал, яким він і був засуджений до вищої міри покарання на підставі польських законів як колишній польський громадянин. Увага: навіть комуністичний польський режим не сприймав командира УПА Володимира Щигельського як бандита! Його трактували як військовополоненого — форми в тюрмі він не знімав, особисті речі йому залишили аж до фатального кінця.

Так само судили й інших вояків УПА, яких енкаведи-стам пощастило захопити живими. Були серед полонених і їх вищі командири. Не було серед них хіба тих, хто УПА формував та очолював. До слова, і з цього питання, навіть у середовищі симпатиків Української Повстанчої Армії, єдності як не було, так і немає. Ну а опонентів та ворогів УПА це питання взагалі обходить.

Спробуємо розібратись.

РОЗДІЛ II

Ініціатори створення УПА: Сергій Качинський, Григорій Перегійняк і Роман Шухевич

Так вважав ніхто інший, як легендарний Головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Саме він твердо вказав на поручика Омеляна Польового (справжнє ім’я Сергій Качинський, псевдонім «Остап»), командира військової округи УПА «Поділ», «кордони якої, — як указав публікатор 12-го тому «Літопис УПА» Євген Штандера, — невідомі». Її Чисельний склад — нібито 18 сотень та 1 курінь із 2 сотнями[13].

Степан Андрійович Бандера мав іншу точку зору. Ще 1954 р. в головному часописі ОУН(б) «Шлях перемоги» (чч. 2,4,5,6, березень — квітень 1954 р., перевидання у 1957 та 1968 рр. у виданнях «За самостійну Україну» та «Визвольний шлях») він написав таке: «Коли в 1943 р. створилася кризова ситуація в ОУН, то однією з головних, може, з найістотніших її причин було питання пляну форм і методів революційної боротьби Організації в існуючій воєнній обстановці… Зокрема, на Волині крайова ОУН почала самочинно переходити на повстанські форми боротьби проти гітлерівського гніту і нищення України… Внутрішня криза в ОУН, — писав він далі, — закінчилася тоді, як на чолі Організації став сл. п. Роман Шухевич і надав такий напрям її діяльності й боротьби, як того вимагав час». І додав: саме Роман Шухевич «переставив визвольно-революційну боротьбу на широкі рейки повстанських дій УПА»[14].

Останній Головний командир УПА Василь Кук прямої відповіді на це питання також не дав. Натомість підкреслив ключову роль свого попередника, Шухевича, та наголосив на обставинах, в яких тому доводилося ту роль відігравати. Слова обрав такі: «Розкол Організації, боротьба між двома її частинами були одною з причин, чому Роман Шухевич відійшов від керівництва ОУН на Закерзонні і всю свою енергію скерував на військові справи, на вишкіл військових кадрів… Він був твердо переконаний, що долю нашого визволення вирішить тільки сильна українська армія… «Буде українська армія — буде Україна», — часто говорив він нам… На початку січня 1943 р… щоб не попасти в німецьку тюрму, таємно перейшов у підпілля. Разом з ним перейшли у підпілля і вступили в ряди УПА інші старшини легіону і майже всі підстаршини та вояки… З 1943 р. починається новий і найважливіший етап революційної діяльності Романа Шухевича, що увійде в історію як національно-визвольна боротьба під керівництвом генерал-хорунжого Романа Шухевича»[15].

Автор першого дослідження про УПА Петро Мірчук вважав, що «першою почала організовуватися УПА-Пів-ніч. В жовтні 1942 р. постало два відділи УПА — Остапа (Сергія Качинського) і Довбенка-Коробки (Перегійняка) (справжнє ім’я — Григорій Перегійняк — Д. Я.), що скоро осягнули стан сотень. В листопаді і грудні організовуються три дальші сотні: Дороша, Крука і Гонти. В лютому 1943 р. це вже були курені»[16]. Цей висновок не ставить під сумнів один із популярних профільних сайтів, присвячених цій темі: «перший відділ Української Повстанської Армії зорганізував на Поліссі в жовтні 1942 року Остап, військовий референт Краєвого Проводу ОУН на Північно-Західних землях. Справжнє ім’я Остапа — Сергій Качинський»[17].

Ініціатор створення УПА — Андрій Левицький, президент Української Народної Республіки у вигнанні

Деякі, насамперед електронні енциклопедичні довідники стверджують: наказ щодо створення УПА був підписаний Андрієм Лівицьким за день до початку німецько-радянської війни — 20 червня 1940 р. Очолити цю УПА мав Тарас Дмитрович Боровець. Наказ він виконав. У будь-якій Вікіпедії можна прочитати про те, що в серпні 1941 р. в м. Олевську вояки Бульби-Боровця присягнули на вірність УНР. Після чого ’їх командувач «з піднятою шаблею над головою урочисто проголосив: “Звідсирозпочнеться визволення України від сові-тів і всіх її ворогів”», а «комуністів, комсомольців та будь-яких інших окупантів» оголосив «ворогами української державності». Вже 16 квітня 1942 р. головна команда його УПА видала наказ про негайну військову боротьбу з німцями. Навесні 1943 р. до Бульби-Боровця завітали представники ОУН Бандери. Завітали з пропозицією зректися присяги проводові УНР в екзилі, визнати верховенство ОУН(б), запровадити інститут військових комісарів (з числа членів ОУН(б)), провести примусову мобілізацію до їх Повстанської Армії. Ще одна принципова вимога — розпочати етнічні чистки польського населення — вимога для УПА Бульби-Боровця неприйнятна за визначенням. Єдине, нащо той нібито погодився, — прийняти до своїх лав збройні відділи ОУН(б). «Урядуючого провідника» ОУН(б) Миколу Лебедя це не влаштувало. Бандерівці розпочали відстріл бульбівців. Аби відмежуватися від «оунівського УПА», армія Бульби-Боровця від липня 1943 р. перебрала нову назву — Українська Народно-Демократична Армія. За декілька місяців, а саме — в листопаді 1943 р., Буль-ба-Боровець поїхав до Берліна домовлятися з німцями, але потрапив до камери 77 бараку «Z».