Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

помчав до бакалійника, чия крамниця була на відстані одного кварталу від будинку Ковпервуда.

Останні тридцять кроків він пройшов повільно, потім прибрав безтурботну міну і, увійшовши до крамниці, став очима шукати кастильське мило. Ось воно — на звичайному місці, того ж сорту, в такому ж ящику, як і «його» мило.

— Почім у вас шматок отого мила, містере Делрімпл? — поцікавився Френк.

— Шістнадцять центів, — з гідністю відповів крамар.

— Якщо я запропоную вам сім ящиків точнісінько такого ж товару за шістдесят два долари, ви візьмете?

— Точно такого?

— Так, сер.

Містер Делрімпл подумки зробив підрахунок.

— Так, мабуть… — обережно відповів він.

— І ви могли б сьогодні ж заплатити мені?

— Я дав би вексель. А де товар?

Містер Делрімпл був дещо здивований цією несподіваною пропозицією сусідського сина. Він добре знав містера Ковпервуда, та й Френка теж.

— То ви візьмете мило, якщо я вам сьогодні його доставлю?

— Візьму, — відповів крамар. — Ви що ж, милом зайнялися?

— Ні, але я знаю, де його можна дешево купити.

Френк хутко побіг до батька. Операції в банку вже припинилися, але хлопчик знав там всі ходи і виходи. Він знав також, що містер Ковпервуд буде задоволений, якщо син заробить тридцять доларів. Хлопцеві потрібно було тільки позичити грошей на один день.

— Що трапилося, Френку? — підводячи голову від конторки, запитав містер Ковпервуд, побачивши свого розчервонілого і захеканого сина.

— Я хочу попросити у тебе в борг тридцять два долари, тату.

— А навіщо вони тобі знадобилися?

— Я збираюся купити сім ящиків кастильського мила. Я знаю, де його дістати, і у мене вже є на нього покупець. Містер Делрімпл бере всю партію. Він запропонував мені шістдесят два долари. А я купую за тридцять два. Якщо ти даси мені гроші, я миттю збігаю і заплачу аукціоністові.

Містер Ковпервуд посміхнувся. Ніколи ще його син не виявляв такої діловитості. Для хлопчика чотирнадцяти років він був напрочуд кмітливий і спритний.

— Отже, Френку, — сказав він, прямуючи до ящика, в якому лежало кілька асигнацій, — ти, видно, вже стаєш фінансистом? А ти впевнений, що не зазнаєш збитку? Ти свідомий своєї затії?

— Та дай же мені гроші, тату! — з благанням у голосі промовив Френк. — А я тобі доведу, на що я здатен. Тільки дай гроші. Можеш мені повірити.

Він був схожий на молодого мисливського пса, що вчув дичину. Батько не міг противитись його наполяганням.

— Ясна річ, Френку, я вірю тобі, — сказав він, відраховуючи шість п’ятидоларових банкнот свого ж таки Третього національного банку і дві по долару. — Ось!

Пробурмотівши подяку, Френк вискочив і щодуху помчав на аукціон. У момент його приходу з торгів продавався цукор. Френк протиснувся до столика, за яким сидів клерк.

— Я хочу заплатити за мило, — сказав він.

— Зараз?

— Так. Ви мені випишете квитанцію?

— Можна.

— Товар буде доставлений додому?

— Ні, у нас без доставки. Ви повинні забрати його протягом доби.

Несподіване утруднення не збентежило Френка.

— Добре, — сказав він, ховаючи квитанцію в кишеню.

Аукціоніст мимоволі провів його очима. Через півгодини Френк повернувся в супроводі ломовика, який тинявся зі своїм візком у порту, готовий підробити чим завгодно.

За шістдесят центів він підрядився відвезти мило за призначенням. Ще через півгодини вони вже стояли перед крамницею здивованого містера Делрімпла, якого Френк, перш ніж вивантажувати мило з візка, змусив вийти на вулицю і поглянути на ящики. У разі, якщо угода не відбудеться, Френк вирішив відвезти мило додому. Незважаючи на те, що це була його перша спекуляція, він весь час зберігав цілковите самовладання.

— Еге ж, — промовив містер Делрімпл, замислено чухаючи сиву голову, — так, мило те саме. Я беру його. Слова треба дотримуватись. Де це ви його роздобули, Френку?

— На розпродажі у Біксома, тут недалеко, — відверто і чесно відповів юний Ковпервуд.

Містер Делрімпл велів віднести мило в крамницю і після деяких формальностей, які ускладнювалися тим, що продавець був неповнолітній, виписав вексель строком на місяць.

Френк подякував і сховав його до кишені. Він вирішив ще раз піти до батька і врахувати вексель, як це робили на його очах інші, щоб віддати борг і отримати свій зиск готівкою. Як правило, цих операцій не роблять після закриття банку, але ж батько, певне, зробить для нього виняток…

Насвистуючи, він подався до банку. Батько знову посміхнувся, побачивши його.

— Ну як, Френку, вигоріла твоя справа? — спитав містер Ковпервуд.

— Ось вексель строком на місяць, — сказав хлопчик, кладучи на стіл отримане від Делрімпла зобов’язання. — Будь ласка, врахуй його з утриманням своїх тридцяти двох доларів.

Батько уважно розглянув вексель.

— Шістдесят два долари, — прочитав він. — Містер Делрімпл. Усе правильно. Авжеж, я врахую його. Це обійдеться тобі в десять відсотків, — пожартував він. — Але чому б тобі не залишити вексель у себе? Я можу почекати і не буду вимагати свої тридцять два долари до кінця місяця.

— Ні, не треба! — заперечив Френк. — Ти краще врахуй його і візьми свої гроші. Мої можуть мені знадобитися.

Діловитий вигляд сина потішив містера Ковпервуда.

— Ну, гаразд, — сказав він. — Завтра все буде облаштовано, а тепер розкажи мені, як тобі це вдалося?

І син йому розповів. О сьомій годині вечора про цю історію дізналася місіс Ковпервуд, а трохи пізніше — і дядько Сенека.

— Ну, що я вам казав, Ковпервуде? — вигукнув дядечко. — Цей хлопчина далеко піде! Ви ще й не те побачите!

За обідом місіс Ковпервуд з цікавістю вдивлялася в сина. Ось цього її любого хлопчину вона ще неначе зовсім недавно годувала груддю! Як він швидко змужнів…

— Сподіваюся, Френку, тобі й надалі таланитиме в таких справах, — сказала вона.

— І я сподіваюся, мамо, — була лаконічна відповідь.