Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

не можна. Ще краще — провчитися років до сімнадцяти-вісімнадцяти. Це тобі не зашкодить. Дитинства потім не повернеш, любий хлопче.

— Мені нецікаво бути хлопчиком. Я вже хочу працювати.

— Не квапся, синку. Все ’дно озирнутися не встигнеш — і ти вже дорослий. Ти ж, здається, мітиш у банкіри?

— Так, дядьку.

— Ну, що ж, Бог дасть, і коли час прийде — я допоможу тобі на перших порах, якщо ти не передумаєш. Дивись лишень, поводься добре. На твоєму місці я б попрацював рік-два у великій хлібно-комісійній конторі. Там можна набратися досвіду. Ти дізнаєшся багато такого, що згодом тобі знадобиться. А поки зміцнюй здоров’я і вчися. Коли буде треба, сповісти мене, де б я не знаходився. Напиши і як тобі ведеться.

Він подарував хлопчині золоту монету в десять доларів, щоб той відкрив собі рахунок у банку. Не дивно, що цей жвавий, впевнений у своїх силах і ще не пригнічений життям хлопець позитивно налаштував містера Девіса до всієї сім’ї Ковпервудів.

3

Коли Френкові Ковпервуду було чотирнадцять, він вперше в житті вдався до комерційної оборудки. Одного разу, проходячи по Фронт-стрит, вулиці імпортуючих і оптових фірм, він завважив аукціонний прапорець над дверима оптово-бакалійної крамниці. Зсередини чувся голос аукціоніста:

— Хто запропонує гарну ціну за партію чудової яван­ської кави? Оптова ринкова ціна на сьогоднішній день — сім доларів тридцять два центи за мішок. Скільки даєте? Скільки даєте? Партія йде тільки повністю. Скільки даєте?

— Вісімнадцять доларів, — вигукнув крамар, що стояв біля дверей (власне, лише для того, щоб започаткувати торги).

Френк зупинився.

— Двадцять два, — сказав якийсь голос.

— Тридцять! — почувся вигук.

— Тридцять п’ять! — втрутився ще хтось.

Ціна дійшла до сімдесяти п’яти доларів (що становило менше половини реальної вартості кави).

— Сімдесят п’ять доларів… Сімдесят п’ять! — вигукував аукціоніст. — Хто більше? Сімдесят п’ять доларів — раз. Хто дасть вісімдесят? Сімдесят п’ять доларів два... — він зробив паузу і драматичним жестом заніс руку. Потім різко опустив її. — Продано містерові Сайласу Грегорі за сімдесят п’ять доларів! Запишіть, Джеррі, — звернувся він до свого рудого веснянкуватого помічника, і одразу перейшов до продажу іншої партії бакалійного товару — одина­дцяти діжок крохмалю.

Юний Ковпервуд швидко зметикував. Ринкова ціна кави (якщо вірити аукціоністові) сім доларів тридцять два центи за мішок; значить, крамар, що купив партію за сімдесят п’ять доларів, може тут же заробити вісімдесят шість доларів чотири центи, а продавши каву в роздріб, — іще більше. Наскільки йому пригадується, мати платить двадцять вісім центів за фунт. З підручниками під пахвою Френк присунувся ближче і став ще уважніше стежити за процедурою торгів. Діжечка крохмалю, як він незабаром почув, вартувала десять доларів, а тут її продали за шість. Кілька діжок оцту пішли з молотка за третину своєї вартості. Френку страшенно захотілося взяти участь у торгах, але в кишені ж лише дріб’язок. Аукціоніст завважив хлопчика, що стояв просто перед ним. Він був вражений серйозністю і завзятістю, написаними на його обличчі.

— Пропоную партію чудового кастильського мила — сім ящиків, ні більше і ні менше. Воно, аби ви знали, якщо ви взагалі хоч трохи розумієтеся на милі, коштує нині чотирнадцять центів за брусок. А за ящик з вас візьмуть не менше одинадцяти доларів сімдесяти п’яти центів. Скільки даєте? Скільки даєте?

Він говорив швидко, зі звичайними інтонаціями аукціоніста і надмірним пафосом, але на юного Ковпервуда це не діяло. Він жваво підрахував. Сім ящиків по одинадцять сімдесят п’ять — усього вісімдесят два долари двадцять п’ять центів. А якщо ця партія піде за півціни... Якщо вона піде за півціни...

— Дванадцять доларів! — запропонував хтось.

— П’ятнадцять! — підвищив ціну інший.

— Двадцять! — крикнув третій.

— Двадцять п’ять! — додав четвертий.

Далі пішли надбавки по одному долару, бо кастильське мило загалом не користувалося широким попитом.

— Двадцять шість!

— Двадцять сім!

— Двадцять вісім!

— Двадцять дев’ять!

Усі мовчали.

— Тридцять! — рішуче сказав юний Ковпервуд.

Аукціоніст — маленький худорлявий чоловік із виснаженим обличчям і скуйовдженим волоссям, з цікавістю і дещо недовірливо покосував на Френка (ні на мить, утім, не вмовкаючи). Напружений погляд хлопчика мимоволі привернув його увагу, і він якось відразу, сам не знаючи чому, сповнився довіри і вирішив: гроші у малого є (можливо, він син якогось бакалійника).

— Тридцять доларів! Тридцять доларів! Тридцять доларів за партію кастильського мила! Чудове мило! У роздріб йде по чотирнадцять центів шматок. Хто дасть тридцять один долар? Хто дасть тридцять один?

— Тридцять один! — пролунав голос.

— Тридцять два! — прохопився Ковпервуд.

Торг відновився.

— Тридцять два долари! Тридцять два! Хто дасть за це чудове мило тридцять три? Сім ящиків прекрасного кастильского мила. Хто дасть тридцять три?

Мозок юного Ковпервуда напружено працював. Грошей у нього з собою не було, але його батько служив помічником касира в Третьому національному банку, і Френк міг послатися на нього. Все це мило, без сумніву, вдасться продати бакалійникові по сусідству з будинком, а якщо не йому, то ще якомусь крамареві. Адже знайшлися й інші, які хотіли придбати його за такою ціною. Тож чому б мило не купити Френкові?

Аукціоніст зробив паузу.

— Тридцять два долари — раз! Хто дасть тридцять три? Тридцять два долари — два! Дасть хтось тридцять три? Тридцять два долари — три! Сім ящиків чудового мила! Хто дасть більше? Один, два, три! Хто більше? — рука його знову піднялася в повітря. — Продано містерові...

Він злегка перехилився через стійку, з цікавістю заглядаючи в обличчя юного покупця.

— Френку Ковпервуду, сину помічника касира Третього національного банку, — твердим голосом промовив хлопчик.

— Гаразд! — сказав аукціоніст, підкорений його впевненим поглядом.

— Ви почекаєте, поки я збігаю до банку по гроші?

— Добре! Тільки недовго: якщо ви через годину не повернетеся, я знову пущу його на продаж.

Френк уже не відповів. Він вибіг за двері і насамперед