Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

— Давай обміняємось батьками і всім буде добре, — ми з подругою засміялись, але нашу ідилю перервав дзвінок від мого батька.

— Еріко, ти де? Уже скоро до нас прийдуть гості, а ти десь носишся.

— Просто вирішила поїхати до Яни.

— А тепер просто виріши повернутися додому і підготуватись до їх приходу.

— Добре, пане директоре концтабору! — буркнула я і вимкнула дзвінок.

Ще трохи ми поговорили з подругою і я все ж поїхала додому. Чому це все відбувається саме зі мною? Чому дійсно не з Яною, яка спить і бачить, що вона виходить заміж за свого коханого. Мене ж абсолютно не цікавлять всі ці романтичні штучки, побачення, прояви ніжності. Я взагалі не вмію бути…отакою. Я не знаю, як це — кохати. Але натомість саме мене змушують виходити заміж за невідомо кого.

— Нарешті! — тато зустрів мене вже при повному параді, — іди бігом збирайся, бо вони вже вирушили. І навіть не думай мене осоромити!

— Звичайно, таточку, — я посміхнулась хитро і побігла в кімнату, бо «не думай мене осоромити» стало для мене справжнім викликом. То ж я швиденько дістала з закутків шафи старі шкіряні штани, які добряче обтягнули мої сідниці, чорний топ, декольте якого було ледь не до середини живота і величезні черевики. На голові я зробила собі хаос, губи намалювала теж чорною помадою, а також зробила вражаючий смокі айс, як вміла, звичайно.

— Що, доню, ти вже гото…ва, — тато зайшов до мене в кімнату і просто закляк. На секунду, — що це в біса таке!? 

— Мій новий стиль. Не подобається? — я покліпала довжелезними накладними віями.

— Негайно змий це все і приведи себе в порядок!

— Так я і так в порядку. То ж, ходімо зустрічати твоїх шанованих гостей, — я натягнула свою найкращу посмішку і вийшла з кімнати. Якраз у той момент, коли Марія провела гостей до вітальні. Але тато вирішив, що першим має бути він, тому обігнав мене на сходах і привітався.

— Богдане, Софіє, надзвичайно радий вас бачити, — він потиснув руку чоловікові, а його дружині легенько поцілував пальці.

— Вікторе, ми дуже дякуємо за запрошення, це надзвичайно приємно, — заговорив той батько мого нареченого. Ця пара виглядала гарно, стильно, зовсім не на свій вік і не скажеш, що у них є син, старший за мене.

— А де ж Еріка? — стурбовано запитала жінка і це був якраз мій зірковий час.

— Вітаю, — я ледь не застрибнула до вітальні і всі з жахом глянули на мене. Тато прикрив очі руками, пані Софія просто завмерла, а пан Богдан спочатку просто уважно дивився на мене, а потім розміявся.

— Ох, це вражає. Я думав, так більше ніхто не робить. Пам‘ятаю, як у своїй молодості теж грішив чорною помадою і підводкою для очей. Були часи, — він замріяно заговорив, а його дружина теж засміялася. Спочатку я нічого не розуміла, поки тато не повернувся до мене із задоволеною посмішкою. Я мала їх налякати, а в результаті повеселила і нагадала молоді роки. Прекрасно. 

— Вибачте, я на хвилинку, — я швидко забігла до ванни, причесалась і стерла ту дурну помаду. Мені самій не дуже це все подобалось, але я хотіла, щоб вони просто втекли. Не вийшло. То ж будем вирішувати це якось по-іншому.

— Ти справжня красуня, — сказала пані Софія, коли я повернулась до них, — нашому Серафиму неймовірно пощастило.

Як-як? Серафим? Здається, мої побоювання перетворюються в реальність і це справді буде такий хлопець, якого я описувала сьогодні Яні.

— Яке чудове ім‘я, — заговорив тато. Дійсно, мене теж звати дуже чудово, — я такого ще ніколи не зустрічав.

— Воно справді доволі рідкісне, але таким було бажання бабусі. Ми не змогли їй відмовити. Та і нашому сину воно завжди подобалось, — сказала мама мого майбутнього нареченого.

Ми сіли за стіл і продовжували говорити вже там. Обговорювались різні теми, на щастя, не зачіпаючи ні весілля, ні одруження, ні мене. Я просто мовчки сиділа і їла, деколи з ввічливості відповідаючи на запитання. І нарешті за деякий час вони зібрались додому.

— Дуже дякуємо вам за чудовий вечір. Вікторе. Еріко, — пан Богдан потис нам обом руки, — вже з нетерпінням чекаю, коли наш син повернеться і ми зможемо вас познайомти.

— Ми теж вже дуже на це чекаємо, — тато посміхнувся і стукнув мене ліктем в бік.

— Так-так, будемо дуже раді. Я б уже хотіла побачити…Серафима.

— Він повернеться десь наступного тижня. Я зателефоную.

Вони вийшли надвір і як тільки зачинилися двері, батько перевів на мене важкий і лютий погляд.

— Нічого не кажи, добре? Все було нормально, — я розвернулась і пішла у свою кімнату. Я не була злою, а просто розчарованою. Здається, що дороги назад вже справді нема.

Коли взяла у руки свій телефон, побачила дуже багато повідомлень від Яни. Одне з них було посиланням на якусь подію. Коли я глянула, що це, то мені відкрило запрошення на бал-маскарад. То ж я вирішила подзвонити до Яни.

— І що це таке?

— Це просто неймовірний захід, ти просто глянь. Казково. Ми мусимо там бути. Бал на всі вихідні, три дні неймовірних емоцій.

— Не знаю, мені здається, це надто нудно.

— Я не хочу чути ніяких відмовок! Тим більше, я вже замовила і квитки на бал, і на літак.

— Що? Літак?

— Так, це закордоном. Виліт завтра пообіді, чекатиму тебе в себе.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно