Йон Колфер - Артеміс Фаул, Йон Колфер

губи були пухкенькі, немов у янголятка, і не дивно, бо ж Купідон доводився їй прапрадідусем. Матуся була європейським ельфом з темпераментом відьми й осиною талією. Холлі теж мала струнку постать, довгі тоненькі пальці, якими так зручно було тримати електричний кийок. І, звісно, загострені вуха. Зріст у Холлі був рівно метр, і вона недобрала лише один сантиметр до середнього ельфійського зросту. Проте й один сантиметр може мати велике танення, якщо в тебе не дуже багато переваг.

Причиною поганого настрою Холлі був командир Рут. Власне, він став єдиною причиною неспокою з її першого дня. Командир вирішив сприйняти призначення першої жінки-офіцера у свій взвод Рекона як власну образу. Офіцерам Рекона діставалися найнебезпечніші завдання, тому Рут уважав, що дівчині тут аж ніяк не місце. Що ж, йому довелося звикнути до іншої думки, адже Холлі Шорт не мала ніяких намірів рахуватися з ним або з кимось іще.

Іншою причиною роздратування, хоча сама Холлі ніколи б у цьому не призналася, був Ритуал. Вона мала виконати його кілька місяців тому, але на це якось не вистачало часу. А якщо Рут дізнається, що рівень магії у неї понизився, він негайно переведе її до Відділу Дорожнього Руху.

Холлі сповзла з матрацу і попленталася в душ. Ось одна із переваг того, що живеш близько до ядра Землі, — завжди є гаряча вода. Звісно, немає денного світла, та це не дуже велика ціна за спокій. Підземний світ. Остання зона, де ще немає людей. Що може бути краще, ніж повернутися додому після довгого робочого дня, вимкнути захист і зануритись у грязьову ванну з бульбашками. Ото щастя.

Ельфійка одягнулася, застібнула темно-зелений комбінезон аж до самого підборіддя і натягла шолом. Форма у ЛЕПреконів була гарненька. Зовсім не схожа на ті жахливі костюми, що доводилося носити в давні часи. Черевики з пряжками і панталони! Вигадали ж таке. Не дивно, що в людському фольклорі лепрекони такі дивакуваті. Та краще вже так. Якби Народ Бруду знав, що слово лепрекон, власне, походить від ЛЕПрекону, елітного підрозділу Легитимної Ельфійської Поліції, вони б зі шкіри вилізли, аби знищити всіх. Тож краще лишатися непримітними, і нехай люди будуть у блаженному невіданні.

Місяць уже піднявся над поверхнею, тож на сніданок часу не лишилося. Холлі захопила з холодильника залишки смузі з кропиви і випила в тунелі. На магістралі, як зазвичай, панував хаос. Літаючі істоти закупорили головну смугу, немов камінці — шийку пляшки. Не менше проблем створювали гноми зі своїми пакунками. Вони заполонили цілі дві смуги. Усюди, де була хоч краплина вологи, копирсалися зачаровані жаби, що лаялися, як останні моряки. Цей вид земноводних створили як жарт, утім вони поширилися, немов епідемія. Хтось через це втратив свою чарівну паличку.

Холлі ледь продерлася крізь натовп до поліцейського відділку. Біля дверей, як часто буває, зібрався натовп. Капрал Тритон намагався всіх заспокоїти. Хай йому щастить. Жах. Принаймні Холлі не доводилося розбиратися з галасливими громадянами.

Двері відділку ЛЕП обсіли незадоволені. Знову почалися вуличні бійки між гоблінами і гномами, тому, як і очікувалося, з’явилася орда розлючених батьків і вимогами звільнити невинних нащадків. Холлі пирхнула. Якби десь і був невинний гоблін, Холлі він іще не зустрічався. Усі камери зараз були зайняті підлітками, які дерли горло, співаючи безглуздих пісень, і кидали одне в одного вогняними кулями.

Холлі проштовхалася крізь натовп.

— Пропустіть, — повторювала вона. — При виконанні.

батьки накинулися на неї, мов мухи на варення.

— Мій Грампо не винний!

— Поліцейське свавілля!

Офіцере, не могли б ви передати моїй дитині ковдру? Він без неї не може заснути.

Холлі насунула шолома нижче і намагалася не звертати на відвідувачів уваги. Колись до істоти у формі ставилися з пошаною. Зараз усе геть по-іншому. Тепер форма перетворювала тебе на мішень. «Вибачте, офіцере, я десь загубив свою пляшечку і бородавками». «Перепрошую, пані ельфійко, мій котик заліз на сталактит». Або: «Якщо у вас, капітане, знайдеться хвилинка, чи не підказали б ви, як дістатися фонтану молодості». Холлі аж здригнулася. Туристи. Своїх проблем вистачає. Пізніше вона дізнається, що й тих побільшає.

У передпокої відділку гном-клептоман обчищав кишені тих, хто стояв у черзі, включаючи офіцера, до якого він був прикутий наручниками. Холлі ляснула його електричним кийком трохи нижче спини. На шкіряних штанях пропалилася дірка.

— Що ти тут робиш, Мульче?

Мульч підскочив, із рукавів у нього посипалися вкрадені речі.

— Офіцере Шорт, — загугнявив він із винуватим виглядом, — я не міг стриматися. Така вже моя вдача.

— Знаю, Мульче. А наша вдача — кинути тебе за ґрати на кілька століть.

Вона підморгнула офіцерові, що заарештував злодюжку.

— Приємно бачити, що ви не втрачаєте пильності.

Ельф почервонів і нахилився, щоб підняти гаманця і значок.

Холлі навшпиньки прокралася повз кабінет Рута, сподіваючись непомітно дістатися свого місця ще до того, як...

— ШОРТ! ІДИ СЮДИ!

Холлі зітхнула. Добре. Починаємо знову.

Вона затиснула шолом під пахвою, розгладила форму та увійшла до кабінету Рута.

Обличчя командира було темним від люті. Та в спокійному стані колір його обличчя був хіба трохи світліший, саме тому він і отримав прізвисько Буряк. Його підлеглі навіть робили ставки на те, скільки ще витримає його серце. Найдовше давали півстоліття.

Командир Рут постукував по руці місяцеметром. — Ну? — поцікавився він. — Яка зараз година?

Холлі і сама почервоніла. Спізнилася вона не більше, ніж на хвилину. Із десяток офіцерів іще навіть і близько до відділку не підійшли. Та Рут завжди нападав на неї.

— Магістраль, — пробелькотіла вона. — Усі чотири смуги були забиті.

— Не ображай мене своїми виправданнями! — заревів командир. — Ти знаєш, що таке місто! Тож виходь на кілька хвилин раніше!

Справді, вона знала, що таке Небесне Місто. Холлі народилася і завжди жила в місті. Коли люди почали експериментувати і бурити свердловини в пошуках мінералів, усе більше й більше ельфів перебралися з фортів у безпечний центр Небесного Міста. Мегаполіс був переповнений, бракувало транспорту. А тепер діяла ще й заборона транспорту в центрі, щоб створити пішохідну зону. Ніби в місті ще недостатньо смердить від усіх тих гномів-селюків, що вештаються вулицями.

Рут має рацію. їй варто виходити трохи раніше. Але вона цього не робитиме. Принаймні, доки всі інші теж не будуть з’являтися вчасно.

— Я знаю, про що ти думаєш, — сказав Рут. — Чому я щодня до тебе прискіпуюсь? Чому я ніяк не знайду собі нову жертву?