Артур Чарльз Кларк - 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк

Землі й у певному сенсі земним законам не суперечила, тому що стала можливою лише через відмову самих-таки Сполучених Штатів підписати Місячну угоду.

Дарма що сер Лоренс не був мультимільярдером, комплекс створених корпорацій зробив його найбільшим фінансовим авторитетом у світі — не таке вже й маленьке досягнення як на сина скромного вуличного торговця відеокасетами в районі, і досі відомому під назвою «Нові Території»[12]. Він, мабуть, і не помітив оті вісім мільйонів, викладені за Дитину Номер Шість, або ж навіть тридцять два — за Номер Вісім. Шістдесят чотири, які він мав викласти за Номер Дев’ять, принесли йому світову славу, а після Номера Десять ставки, зроблені на його можливі майбутні плани щодо зміцнення своєї династії, вже помітно перевищували ті двісті п’ятдесят шість мільйонів, у які йому могла б обійтися наступна дитина, Номер Одинадцять. Однак у цей момент леді Джесмін, у якій просто ідеально поєднувалися жорсткість сталі та ніжність шовку, вирішила, що династія Цунґ і так уже зміцнилася достатньо.

Те, що сер Лоренс особисто зацікавився космічним бізнесом, сталося цілком випадково (якщо можна так сказати). Звісно, його дуже цікавило все, що стосувалося морських та повітряних перевезень, але цим безпосередньо займалися п’ятеро його синів та їхні компаньйони. Справжньою ж любов’ю сера Лоренса були медії: газети (ті нечисленні, які ще залишалися), книжки, журнали (паперові та електронні), а над усе — глобальні телевізійні мережі.

Тоді він придбав собі розкішний старий готель «Пенінсьюлар», який бідному китайському хлопчикові здавався колись справдешнім символом багатства та влади, та й перетворив його на свою резиденцію і головний офіс. Він оточив його прекрасним парком, місце для якого знайшов, просто запхавши прилеглі величезні торговельні центри під землю, а його щойно створена тоді «Корпорація лазерних земляних робіт» заробила йому на цьому ціле багатство, а для багатьох інших міст навіть стала взірцем для наслідування.

Одного разу, милуючись незрівнянними на тлі неба обрисами міста по інший бік гавані, він вирішив, що тут треба ще дещо вдосконалити. Вид із нижніх поверхів його «Пенінсьюлара» десятиліттями псувала одна велика будівля, схожа на розчавлений м’ячик для гольфу. І сер Лоренс вирішив, що ця споруда має зникнути.

Одначе директор Гонконгівського планетарію — одного з п’ятірки найкращих планетаріїв світу — мав щодо цього іншу думку, і дуже скоро сер Лоренс із превеликим, як не дивно, задоволенням виявив, що знайшов людину, яку неможливо купити ні за які гроші. І ці двоє чоловіків стали справжніми друзями, от тільки, коли згодом доктор Гессенштайн улаштовував у своєму планетарії до шістдесятого дня народження сера Лоренса спеціальну презентацію, він і гадки не мав, що змінить цим усю подальшу історію Сонячної системи.

Розділ 5. З-під льоду

Через понад сто років після того, як у 1924 році Цайсс створив у Єні найперший прототип, у планетаріях і досі використовували його оптичні проєктори, які так ефектно маячіли над глядацькою аудиторією. Але ще багато років тому Гонконг відмовився від такого проєктора третього покоління на користь набагато універсальнішої електронної системи. Уся величезна баня планетарію, по суті, була гігантським телевізійним екраном, складеним із тисяч окремих панелей, здатних показати будь-яке мислиме зображення.

Та презентація відкрилася, як, звісно ж, і слід було очікувати, відданням належного невідомому винахідникові ракети, що жив собі десь у Китаї ще в XIII столітті. У перші п’ять хвилин був коротесенький історичний огляд, у якому, ймовірно, менше, ніж належало, ушановано російських, німецьких та американських першопрохідців в освоєнні космосу, — напевне, щоб зосередити більше уваги на досягненнях доктора Цяня Сюесеня[13]. Але, зважаючи на час і місце події, його землякам можна було б і вибачити за те, що в історії розвитку ракетної техніки вони відводили йому не менш важливе місце, ніж Ґоддарду, фон Брауну чи Корольову. І вони, безумовно, мали всі підстави для обурення через його арешт у Сполучених Штатах за сфабрикованим звинуваченням, коли той, після того як допоміг створити знамениту Лабораторію реактивного руху та став найпершим серед професорів Калтеху[14], що дістав призначення до «Ґоддарду»[15], вирішив повернутися до себе на батьківщину

Про запуск першого китайського супутника ракетою-носієм «Лонґ Марч 1» у 1970 році оповідач згадав лише кількома словами, імовірно, тому, що в той час американці вже гуляли по Місяцю, а досягнення китайців на цьому тлі мали скромний вигляд. Після цього ще кілька хвилин виділено решті XX століття, а тоді почалася розповідь про 2007-й та про будівництво космічного корабля «Цянь».

Оповідач (треба віддати йому належне) не надто зловтішався, розповідаючи, в яке заціпеніння були впали інші космічні держави, коли китайська космічна — навколоземна, як вони гадали, — станція раптом зірвалася з орбіти й попрямувала до Юпітера, щоб обігнати російсько-американську місію, яка на борту корабля «Космонавт Олексій Леонов» була вже на півдорозі туди. Розповідь і сама собою була така захоплива, але й трагічна, що оповідачеві не було жодної потреби якось додатково прикрашати її своїм красномовством.

На жаль, автентичного візуального матеріалу для ілюстрації розповіді виявилося дуже мало, тому організаторові презентації довелося значною мірою покладатися на спецефекти та на відтворення подій за допомогою знімків, зроблених пізніше «далекобійною» космічною фоторозвідкою. Під час свого короткого перебування на крижаній поверхні Європи екіпаж «Цяня» був надто зайнятий, щоб знімати телевізійні документальні фільми чи навіть просто поставити автономну камеру.

Однак і самих лише слів, сказаних у ті хвилини, виявилося цілком досить, щоб передати весь драматизм тієї найпершої висадки людини на одному із супутників Юпітера. Радіокоментар, переданий Гейвудом Флойдом з борту «Леонова», який саме наближався до Юпітера, чудово відтворив побачене ним, а безліч архівних знімків Європи доречно проілюстрували його слова:

«Цієї самої миті я дивлюся на неї [на Європу] у найпотужніший з корабельних телескопів: при такому збільшенні вона вдесятеро перевищує за величиною наш Місяць, коли ви споглядаєте його простим оком. І це прямо-таки фантастичне видовище!

Загалом її поверхня рожева й усіяна брунатними плямами. Вона помережена тонкими лініями, які химерно закручуються та переплітаються в усіх напрямках. Фактично це дуже схоже на малюнок у якомусь медичному підручнику, де зображено схему розташування вен та артерій.

Деякі з цих структур мають завдовжки сотні чи навіть тисячі кілометрів і схожі швидше на ті ілюзорні канали, які Персівал Ловелл та інші астрономи початку XX століття нібито бачили на Марсі.

Але канали Європи — не ілюзія, хоча, звісно ж, вони і не творіння чиїхось рук. Ба більше, вони дійсно містять у собі воду або принаймні лід, бо цей супутник майже