Террі Пратчетт - Батько Вепр, Террі Пратчетт

Сюзен задоволено зітхнула. Це було її особистим відкриттям. Абсурдні погрози їх не сильно лякали, але діти слухалися. Особливо, якщо використовувати мальовничі деталі.

Методом виховання колишньої гувернантки були різноманітні монстри та чудовиська. Завжди існувало щось, готове з’їсти або потягти поганих хлопчиків і дівчаток світ за очі, якщо вони заїкалися чи непокірно продовжували писати лівою рукою. На маленьку дівчинку, що смоктала великий палець, завжди чекав Людина-руки-ножиці, а в підвалі повсякчас ховалося чудовисько. Із отаких цеглинок і складалося їхнє невинне дитинство.

Намагання Сюзен переконати дітей у відсутності чудовиськ тільки загострили проблему.

Твайла почала мочити ліжко. Це, мабуть, було несвідомою формою захисту від страшної пазуристої істоти, яка, згідно з її переконанням, жила під ним.

Сюзен дізналася про це в першу ніч, коли дитина прокинулася в сльозах через чудовисько в шафі.

Вона зітхнула й пішла подивитися. Дівчина була настільки розлючена, що витягла його, вдарила по голові іграшковою кочергою, вивихнула плече, щоб справити сильніше враження, і виштовхнула через чорний хід.

Діти відмовилися облишити свою віру в чудовиськ, тому що, чесно кажучи, чудово знали, що ті таки існували.

Але Сюзен виявила, що вони так само щиро можуть повірити в кочергу.

Зараз вона сиділа на лавці й читала книгу. Кожного дня Сюзен водила дітей кудись, де вони могли б побавитися з однолітками. Якщо вони зможуть порозумітися на дитячому майданчику, думала вона, у дорослому житті на них не чекатимуть ніякі страхи. Крім того, так приємно слухати дзвінкі голоси маленьких дітей під час гри! Особливо за умови, що ви сіли достатньо далеко, щоб не чути, що вони там насправді говорять.

Пізніше було навчання. Стало набагато легше, коли вона викинула геть книжки про гумові кульки й песика з кличкою Плямка. Гавейна дівчина захопила історіями про військові походи генерала Тактикуса, які були набагато кровожерливішими. Однак важливішим аспектом було те, що вони вважалися занадто складними для дітей. Завдяки цьому його словниковий запас щотижня подвоювався, і він міг вже використовувати в повсякденній розмові слова на кшталт «випатрати». Зрештою, який сенс навчати дітей бути дітьми? Їм це від природи пречудово вдавалося.

З невимовним жахом Сюзен виявила в собі природну здатність ладнати з дітьми. Вона почала роздумувати, чи не було це її спадковою рисою. Якщо це так, судячи з того, як її волосся саме швидесенько зав’язувалося в акуратну ґульку, їй було призначено виконувати цю роботу до кінця життя.

То була вина її батьків. Звісно, вони не хотіли, щоб це сталося. Принаймні вона щиро на це сподівалася.

Вони хотіли захистити її, утримати від світів за межами цього, від того, що люди вважали окультним... від її дідуся, коротко кажучи. Вона відчувала, що це якимось чином перекрутило її «я».

Звичайно, потрібно визнати, що в цьому й полягає завдання батьків. Світ був сповнений стількох гострих кутів, що в нього неможливо було вписатися, не огинаючи їх. Батьки ж поставилися до цього розсудливо, були добрими до Сюзен, дали їй хорошу домівку й навіть освіту.

Це була хороша освіта. Але лише пізніше вона зрозуміла, що це була, так би мовити, освіта в освіті. Це означало, що коли комусь треба було вирахувати об’єм конуса, то він міг з упевненістю покликати Сюзен Стогелітську. Хто забув деталі походів генерала Тактикуса чи не вмів добути квадратний корінь із 27,4, міг сподіватися на її допомогу. Якщо ви потребували когось, здатного розповісти про предмети домашнього вжитку та речі, що продаються в крамницях, п’ятьма мовами, то Сюзен була перша в списку. Освіта була легкою.

Однак дійсно навчитися деяких речей було складніше.

Отримання освіти чимось нагадувало якусь інфекційну хворобу. Це робило вас непридатним для багатьох видів робіт, до того ж ви повсякчас прагнули передати комусь здобуті знання.

Отож вона стала гувернанткою. Це була одна з небагатьох робіт, доступних освіченій дівчині. І Сюзен старанно взялася до своїх обов’язків. Вона пообіцяла собі, що якщо коли-небудь піймає себе на танцях на даху із сажотрусом, то заб’є себе до смерті своєю ж парасолькою.

Після чаю вона зазвичай читала їм історії. Діти обожнювали її розповіді. Книжковий варіант був доволі нудним, але версії Сюзен збуджували інтерес. Читаючи, вона перекладала й вносила свої доповнення.

...Тоді Джек зрубав бобове стебло, додавши вбивство та екологічний вандалізм до крадіжки, розпусти та незаконного вторгнення на приватну територію, про які вже згадувалося, але уникнув покарання і жив довго й щасливо, не відчуваючи мук совісті через те, що зробив. Що доводить те, що якщо ви герой — вам пробачать майже все, бо ніхто не ставитиме незручних запитань. А тепер, — вона закрила книжку, — пора спати.

Попередня гувернантка навчила їх молитві-сподіванню, що якийсь бог забере їхню душу, якщо вони помруть уві сні.

Наскільки могла судити Сюзен, під цим малося на увазі щось дуже хороше.

Одного дня, пообіцяла собі Сюзен, вона відшукає цю жінку...

— Сюзен, — покликала Твайла десь з-під ковдри.

— Так?

— Знаєш, минулого тижня ми писали листи Батьку Вепру?

— І...?

— Тільки... Рейчел із парку сказала, що його не існує, а подарунки насправді приносять наші батьки. І всі інші погодилися, що вона має рацію.

Сусіднє ліжко зашурхотіло. Брат Твайли перевернувся і потайки прислухався.

«Ой лишенько», — подумала Сюзен. Вона сподівалася, що зможе уникнути цього питання. Схоже, що все буде, як в історії з Качкою душевного пундика.

— Хіба це важливо, якщо ви однаково отримуєте подарунки? — запитала вона, звертаючись безпосередньо до жадібності.

— Та.

Ну й біда з вами! Сюзен сіла на ліжко, роздумуючи, як би їй викрутитися. Вона торкнулася долоні Твайли, що виднілася з-під ковдри.

— Тоді поглянемо на це таким чином, — сказала вона й подумки глибоко вдихнула. — Інколи люди бувають дурні й абсурдні... вони наділені концентрацією уваги, як у курчати під час бурі, й знанням місцевості одноногого таргана... і коли люди по-дурному довірливі, пристрасно віддані історіям із дитинства й при тому так само добре розуміються на реаліях фізичного всесвіту, як устриця на альпінізмі... так, Твайло: Батько Вепр існує.

З-під ковдри не пролунало ні звуку, однак вона відчула, що тон голосу спрацював. Слова не мали ніякого значення. У цьому, як би висловився її дідусь, уся суть людства.

— Добраніч.

— На добраніч, — відповіла Сюзен.

Це навіть не був шинок. Це було просто приміщення, де люди пили, чекаючи на інших людей, з якими вели бізнес, — зазвичай пов’язаний із передачею власності однієї