Шекспір Вільям - Венеціанський купець, Шекспір Вільям

Я йду на це. Фортуно, поможи,
Нехай мої здійсняться сподівання!
Тут — злото, срібло і свинець нікчемний:
"Хто вибере мене, повинен той
Віддати все й рискнути всім, що має".
Зробися спершу ти принадним сам,
Щоб зваживсь я за тебе все віддати.
Що каже скринька золота? Ну, що там?
"Хто вибере мене, той все здобуде,
Чого бажає більшість із людей".
Чого бажає більшість? Більшість! Може,
Це кожного тут мають на увазі
З юрби дурної? Вибира вона
Лиш те, що зовні має гарний вигляд.
І те лиш знає, що їй каже око
Засліплене; так, це ота юрба,
Яка не дивиться ніколи вглиб,
Але, мов ластівка, своє гніздо
Будує зовні на поверхні мурів.
Не думає про те, що злі стихії
її гніздечко зруйнувати можуть.
О, я того не виберу, чого
Бажає більшість! Ні, не хочу я
З юрбою неуків таких змішатись
І стати поруч дурнів та нікчем!
До тебе, срібний охоронцю скарбу,
Я знов звертаю погляд! Повтори,
Що обіцяє напис твій обранцю:
"Хто вибере мене, той буде мати
Все те, на що він заслужив". Чудові
Твої слова! Не можемо ми й справді
Чекати від фортуни нагороди,
Якщо самі її не заслужили!
Ні, ні! Не слід нікому з нас себе
Звеличувать не по заслузі! О,
Коли б посади всі почесні, всі
Звання і титули не роздавались
Шляхом нечесним! Щоб це все змогли
Ми справжніми заслугами здобути!
О, скільки б серед нас тоді людей,
Які стоять тепер, зігнувши спини,
Покрили б голови простоволосі!
О, скільки тих, що віддають накази,
Самі виконували б їх! О, скільки
Негідного змогли б ми стрінуть там,
Де сподіваємось лиш честь зустріти,
І скільки б честі світлої знайшлося
У смітті часу й заблищало б нині!
Гаразд! Я хочу розпочати вибір!
"Хто вибере мене, той буде мати
Все те, на що він заслужив". Отож
І я собі бажаю лиш того,
На що я заслужив. Прошу ключа,
І хай мені відкриється удача!
(Відмикає срібну скриньку)
Порція
(убік)
Аж надто слів для знахідки такої.
Принц Араг. Що тут? Мені якась потворна пика,
З гримасою, дає оцю записку?
Дозволь, я прочитаю. Не подібна
До Порції ти зовсім! І так само
Ця пика осоружна не подібна
До сподівань моїх і до заслуг!
"Хто вибере мене, той буде мати
Все те, на що він заслужив". Невже
Не заслужив я кращого нічого,
Як тільки голову оцю потворну?
Невже така мені ціна? Невже
Мої заслуги більшого не варті?
Порція Судить суддю засуджений не може —
І функції, й права в них різні.
Принц Араг. Що тут?
"Пройшло я через сім вогнів;
Ти ж мусиш зважить сім разів,
Як щось обрати захотів.
Не піддавайся й поготів
Хисткому впливу почуттів.
За щастям марно б ти летів.
Тобі час скроні посріблив.
У постіль жінку покладеш,
Мою личину прибереш.
Покінчено з тобою теж!"
Я голову свою дурну
Приніс сюди лише одну,
А дві нестиму, далебі,
Такі ж, як і була, тупі.
Пробач, обранице моя.
Прощай! Скоряюсь клятві я.
Принц Арагонський і його почет виходять.
Порція Міль крильця на вогні собі спалила...
Мудрують бевзі з усієї сили!
Коли вже вибирать вони візьмуться,
То потім помилок не обберуться!
Нерісса Прислів'я є: "Від долі не втечеш —
В петлі загинеш чи жону знайдеш".
Порція
(до Нерісси)
Запни завісу і ходім, Неріссо.
Входить посланець.
Посланець Синьйора тут?
Порція Що скажете, синьйоре?
Посланець До брами нашої, синьйоро, щойно
Якийсь венеціанець прискакав,
І каже він, що вслід за ним сюди
Його господар поспішає. Він
Привіз, окрім солодких привітань,
І силу подарунків вам коштовних.
Я й разу ще не бачив чарівних
Таких послів кохання, як оцей.
Квітневий день ніколи ще не був
Такий погожий, несучи з собою
Про літо втішну вість, мов той юнак,
Котрий оповістив про те, що їде
Сюди його хазяїн.
Порція Годі, годі!
Боюсь, що скажеш — родич він тобі,
Бо по-святковому, занадто щедро
Ум розсипаєш, щоб хвалить чужинця!
Ходім. Побачить хочу я, на кого ж
Отой гінець від Купідона схожий.
Нерісса Хай буде то Бассаньйо, милий боже!
Виходять.

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Венеція. Вулиця.
Входять Соланіо й Салеріо.
Соланіо То які там новини на Ріальто?
Салеріо Та все не припиняються чутки, що той корабель
з багатим вантажем, котрий розбився у вузькій протоці, належав
справді Антоніо. Гудвінські піски — так, здається, звуть те міс-
це— дуже небезпечна мілина; на ній поховано вже багато кораб-
лів. Такі-то новини, якщо кумася-чутка справді жінка чесна і не
бреше.
Соланіо Я волів би, щоб на цей раз вона збрехала так
само, як бреше кожна кумася-плетуха, коли, напхавши рота медя-
никами, хоче запевнити своїх сусідів, що ніяк не може втішитись
після смерті свого третього чоловіка. Але, як видно, це правда —
коли казати без зайвої балаканини, нічим не загороджуючи пря-
мого шляху розповіді,— правда, що добрий Антоніо, чесний Анто-
ніо... О, коли б я зміг знайти титул, гідний того, щоб перебувати
з його чесним ім'ям в одній компанії!..
Салеріо Та кінчай уже швидше!
Соланіо Га? Що ти кажеш? Ну, то кінець такий, що він
і справді втратив свого корабля.
Салеріо Дай боже, щоб це був кінець його втратам!
Соланіо Скажу мерщій "амінь", щоб чорт не встиг стати
мені впоперек молитви, бо ось він сам іде в образі єврея.
Входить Шейлок.
Як ся маєш, Шейлоку? Які новини серед купців?
Шейлок Ви знаєте й самі краще за кожного, краще за
кожного іншого, що дочка моя втекла.
Салеріо Авжеж, знаємо! Я, зі свого боку, знаю навіть
того кравця, що пошив їй крила, на яких вона спурхнула.
Соланіо А Шейлок, зі свого боку, знав добре, що пташка
вже вбилася в пір'ячко, а на тій порі всі пташки вилітають із ку-
белець — така вже в них вдача.
Шейлок За те її проклято.
Салеріо Звичайно, якщо диявол може бути їй суддею.
Шейлок Моя власна плоть і кров збунтувалася!
Соланіо Фу ти, старе падло! Збунтувалася в твої роки?!
Шейлок Я кажу, що моя дочка — то моя плоть і кров!
Салеріо Ну, між твоєю плоттю і її більша різниця, ніж
між гагатом і слоновою кісткою; між твоєю кров'ю і її кров'ю
більша різниця, ніж між простим червоним вином і рейнвейном.
Скажи нам краще, чи ти не чув про те, що Антоніо втратив щось
на морі?
Шейлок Ото ще мені друга рахуба! Банкрут і марнотрат,
що ледве наважується показувати свою голову на Ріальто; жеб-
рак, що так гордо походжав собі площею, хай пам'ятає про своє
зобов'язання! Він завжди називав мене лихварем — хай же па-
м'ятає про своє зобов'язання! Він завжди давав у позику гроші з
християнської доброзичливості, то хай же пам'ятає про своє зобо-
в'язання!
Салеріо Е! Я певен, якщо він не зможе заплатити в
строк, ти ж не вимагатимеш його м'яса; навіщо воно тобі здалося?
Шейлок Для наживки на рибу! Якщо воно нікого не на-
годує, то нагодує мою помсту! Він мене облаяв; він став мені на
заваді, коли я міг заробити півмільйона; він брав мене на посміх,
коли я зазнавав збитків; знущався з моїх заробітків, ганив мій
народ, заважав моїм торговельним справам, розхолоджував моїх
друзів і розпалював ворогів,— і за що? За те, що я єврей! Хіба
єврей не має очей? Хіба єврей не має рук, частин тіла, почуттів,
прихильностей, пристрастей? Хіба не живить його та сама їжа,
що й християнина? Хіба не ранить його така сама зброя? Хіба не
страждає він від таких самих хвороб, хіба не тими самими ліками
його лікують? Хіба не відчуває він холоднечі взимку і спеки вліт-
ку, як і кожен християнин? Коли ви раните нас, хіба ми не спли-
ваємо кров'ю? Коли ви нас лоскочете, хіба ми не сміємося? Коли
ви нас труїте, хіба ми не помираємо? І коли ви нас кривдите, хіба
ми не повинні мститися? Якщо ми подібні до вас у всьому, то хо-
чемо бути подібними до вас також і в цьому. Коли єврей скрив-
дить християнина, до чого вдається його християнське смирення?
До помсти! Коли християнин скривдить єврея, до чого має вдати-
ся, за вашим прикладом, його терпеливість? Ага! До помсти!
Я вживу тих самих паскудств, яких ви мене вивчили, і горе мені,
якщо я не перевершу своїх учителів!
Входить слуга.
Слуга Синьйори, мій господар Антоніо зараз удома й
бажає з вами обома поговорити.
Салеріо Ми самі його скрізь шукали.
Входить Т у б а л.
Соланіо Глянь, ось іде ще один з їхнього племені; третьо-
го такого й не добереш, хіба що сам чорт обернеться на єврея.
Соланіо, Салеріо й слуга виходять.
Шейлок Що чувати, Тубале? Які новини з Генуї? Чи ти
розшукав мою дочку?
Тубал Я чув про неї в багатьох місцях, а проте не зміг
її розшукати.
Шейлок Ай, так, так, так, так! Пропав діамант, що обі-
йшовся мені дві тисячі дукатів; у Франкфурті його купив я! Про-
кляття досі ще ніколи не спадало нашому народові на голову; я
ще не відчував його ніколи досі! Дві тисячі дукатів пропало
в цьому діаманті! Пропало ще багато коштовних речей! Я хо-
тів би, щоб дочка моя впала мертвою мені до ніг і щоб у її вухах
сяяли діаманти! Хотів би, щоб вона лежала в домовині коло ніг
моїх і разом з нею в домовині лежали дукати! Жодних звісток
про них? Ой-ой-ой!.. А ще ж не знаю, у що мені обійдуться ті роз-
шуки! А, бодай тебе! Втрата за втратою! Злодій забрав з собою
багато, і багато коштуватиме, щоб того злодія розшукати! І ні-
якого відшкодування, ніякої помсти! Ні, немає на землі іншого
нещастя, крім того, що звалилось мені на плечі; немає зойків,
крім тих, що вилітають із моїх грудей; немає сліз, крім тих, що
я їх проливаю!
Тубал Ні, з іншими теж трапляється біда. Антоніо, чув
я в Генуї...
Шейлок Що, що, що? Нещастя, нещастя?!
Тубал ...Втратив свій корабель, що плив з Тріполі.
Шейлок Хвала богові! Хвала богові! Чи то ж правда?
Чи то ж правда?
Тубал Я розмовляв з кількома матросами того кораб-
ля, вони врятувались від загибелі.
Шейлок Спасибі тобі, добрий Тубале! Хороша звістка!
Хороша звістка! Ха-ха! Де? В Генуї?
Тубал Ваша дочка, чув я, витратила в Генуї за один
вечір вісімдесят дукатів.
Шейлок Ти встромляєш мені кинджал у серце!.. Ніколи
більше не бачити мені мого золота! Вісімдесят дукатів за одним
махом! Вісімдесят дукатів!
Тубал Зі мною прибуло до Венеції кілька кредиторів
Антоніо; вони присягалися, що він неминуче збанкрутує.
Шейлок О, яка радість! Я буду мучити його! Я буду мор-
дувати його! Яка ж радість!
Тубал Один з них показав мені персня, якого ваша
дочка віддала йому за мавпу.
Шейлок Бодай вона пропала! Ти шматуєш мені серце,
Тубале! То була моя бірюза; мені подарувала її Лія, коли я ще
був не одружений. Я не віддав би того персня й за цілий ліс,
повний мавп!
Тубал А щодо Антоніо, то йому кінець: він пропащий.
Шейлок Так, так, це правда, щира правда! Іди, Тубале,
найми мені урядовця, домовся з ним за два тижні наперед.