Франко І. Я. - Казки для дітей, Франко І. Я.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сидить дрозд на дереві та й в’є гніздо, аж тут зирк, а Лис під деревом.
- Дрозде, Дрозде,- говорить Лис,- чи вивів ти мене з ями?
- Вивів, Лисику.
- А нагодував ти мене?
- Нагодував.
- Ну, тепер же напій мене, а то я твої діти геть поїм.
- Не їдж, Лисику, я тебе напою.
Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як би йому Лиса напоїти. Далі надумав і каже Лисові:
- Ходи зо мною!
Вийшли з лісу знов на ту саму польову доріжку.
- Лягай тут у жито,- каже Дрозд Лисові,- а я буду міркувати, чим тебе напоїти.
Бачить Дрозд, а доріжкою чоловік їде, бочку води везе капусту підливати. Підлетів Дрозд, сів коневі на голову, дзьобає.
- А тю! - крикнув чоловік та й замахнувся на Дрозда батогом. Дрозд пурхнув, а чоловік луснув батогом коня по голові. Мов нічого й не бувало, сів собі Дрозд на другого коня да й дзьобає його в голову. Знов замахнувся чоловік і знов луснув коня по голові. Розлютився чоловік на Дрозда. «От каторжна 4 пташина! - думає собі.- І чого вона прив’язалася!»
Дрозд тим часом сів на бочку з водою та й дзьобає собі.
«Чекай же ти»,- думає чоловік та несподівано як вихопить ручицю з воза, як не лусне по бочці! Дрозда не вцілив, а бочка від важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю і вся вода з неї вилилася та потекла здоровою річкою по дорозі. Вискочив Лис із жита, напився доволі, а чоловік, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку і поїхав додому.
Сидить Дрозд на дереві та й в’є собі гніздо, аж тут зирк, а Лис знов під деревом.
- Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?
- Вивів.
- Нагодував ти мене?
- Нагодував.
- Напоїв ти мене?
- Напоїв.
- Ну, а тепер посміши мене, а то я, їй-богу, твоїх дітей живцем поїм.
- Не їдж, Лисику, я тебе посмішу.
Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса посмішити, а далі й каже:
- Ходи зо мною!
Вийшли з лісу знов на польову доріжку. Лис засів у житі та й жде. Аж ось їде дорогою той сам чоловік, що вперед їхав з водою: сам сидить напереді, а ззаду сидить його синок з паличкою в руці. Підлетів Дрозд, сів на плече чоловікові та й дзьобає.
- Ой тату,- каже хлопець,- на вас птах сидить! Не воруштеся, я його заб’ю.
Ще старий не вспів гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне паличкою - лусь батька по плечу! Дрозд тільки фуркнув, а по хвилі сів на друге плече чоловікове. Знов розмахнувся хлопець і ще дужче влучив батька по плечу.
- Ой сину, що се ти робиш? - крикнув батько.
- Цитьте тату! Якась пташка все сідає на ваші плечі, я її мушу зловити.
- То лови, а не бий! - з болю кричить батько.
Політав, політав Дрозд та й сів старому на голову та й дзьобає його солом’яну крисаню, 5 немов тут йому й місце. Махнув хлопець долонею, щоб його спіймати - фуркнув Дрозд. Сів удруге, знов хлопець на нього намірився рукою - знов надармо.
«Чекай же ти, бісова птице! Вже я тебе почастую!» - подумав хлопець. І коли Дрозд утретє сів на батькову голову, він, не тямлячи гаразд, що робить, як не замахнеться палицею, як не трісне старого по голові, аж тому світ замакітрився. Дрозд фуркнув і полетів собі геть. А Лис, сидячи в житі, дивився на се все і аж за живіт держався зо сміху над Дроздовими штуками.
Бачить Дрозд, що Лис такий радий, і відітхнув свобідно.
«Ну,- думає собі,- тепер чень дасть мені спокій, не буде моїм дітям грозити».
Та ледве він знов узявся будувати своє гніздо, аж зирк, Лис уже знов під деревом.
- Дрозде, Дрозде,- мовить Лис,- вивів ти мене з ями?
- Вивів.
- Нагодував ти мене?
- Нагодував.
- Напоїв ти мене?
- Напоїв.
- Розсмішив ти мене?
- Розсмішив.
- Ну, а тепер ще мене постраш, бо коли ні, то я твоїх дітей поїм.
Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а далі й каже:
- Що ж маю робити? Ходи зо мною, я тебе настрашу.
Веде Дрозд Лиса попід ліс дорогою на велике пасовисько. Там паслася велика череда овець. Пастухи сиділи в колибі, а пси бігали довкола череди, пильнували овець. Став Лис здалека, на краю лісу, та, побачивши псів, не хоче йти далі.
- Що, Лисику, страшно? - питає Дрозд.
- Ні, не страшно,- каже Лис,- а тілько я втомився, не хочу йти далі.
- Як же ж я тебе настрашу, коли ти не хочеш далі йти? - питає Дрозд.
- Страш як знаєш,- мовить Лис,- але знай, що коли не настрашиш, то я твоїх дітей з кістками схрупаю.
- Добре,- каже Дрозд,- лягай же ти собі ось тут у жито і гляди, що я буду робити. А коли тобі почне бути страшно, то крикни мені, щоб я перестав.
Полетів Дрозд, сів собі на землі перед псами та й порпає землю лапками. Кинулися пси до нього, він підлетів, та зараз же сів знов недалеко того місця, та вже трохи ближче до Лиса. А Лис глядить, що з того буде, а того й не бачить, що пси підходять усе ближче та ближче. Далі Дрозд зривається з землі і, одним крилом треплючися, мов скалічений, починає летіти просто до Лиса. Пси за ним. Бачить Лис, що біда, як не схопиться з місця, як не крикне до Дрозда:
- Ну, що ж ти, дурню! Та бо ти направду псів не мене ведеш!
Тут його пси побачили.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки для дітей, Франко І. Я.», після закриття браузера.
