Томас Мор - Мор - Утопія, Томас Мор

здорові й дужі стають слабосилими від бездіяльності (бо знать розбещує лише добірних чоловіків) або розніжуються в заняттях ледь не жіночих. А ось якби ці панські слуги засвоїли потрібне їм для життя ремесло й загартувалися в чоловічих заняттях, то вони, безперечно, по-справжньому б змужніли. У всякому разі, на мій погляд, ніяка держава не має користі з того, щоб на випадок війни (якої у вас ніколи не буде, якщо не захочете) утримувати незліченну юрбу таких людей, бо саме це загрожує миру, про який більше треба дбати, ніж про війну.

Однак це не єдина причина, яка змушує людей красти. Є ще інша, наскільки я розумію, більш вам властива».

«Яка ж це?» - спитав кардинал. «Ваші овечки, 37 - відповів я.- Звичайно такі лагідні й задоволені скромним кормом, вони, кажуть, стали тепер такими ненажерливими і неприборканими, що пожирають навіть людей, плюндрують і спустошають поля, будинки, міста. Бо в тих частинах королівства, де виготовляється цінніша вовна, там знать і навіть деякі абати, люди святі, не задовольняються збором плодів і щорічними прибутками, які звичайно одержували із землеволодінь їхні предки. Їм не досить, що вони, байдикуючи і розкошуючи, не дають ніякої користі суспільству, ще й стали його тягарем. Ні клаптика землі не залишають під ріллю, все перетворюють у пасовиська, зносять будинки, руйнують міста, а храми відводять під овечі кошари. Ці добродії обертають усі поселення, всі оброблені ниви в пустелю, неначе й так у вас мало землі гуляє під лісами та заповідниками для звірини. Для того, щоб якийсь ненажера, 38 справжня кара господня, міг обвести огорожею кілька тисяч акрів, розширивши свої поля за чужий рахунок, одних орендарів виганяють з їхніх садиб, в інших селян забирають землю, обплутавши їх обманом або змусивши силою, ще інших змушують продавати її, замучивши безправ'ям. Так чи інакше, нещасна біднота переселяється: чоловіки, жінки, подружжя, сироти, вдовиці, цілі родини, не стільки заможні, скільки численні, бо землеробство вимагає багато рук для праці. Виселяють їх, повторюю, із звичних і милих серцю домів, а вони не знають, куди їм податися. Все недороге начиння, навіть якби можна було знайти вигідного покупця, обездолені продають за безцінь, бо його треба позбутися. А коли вони під час свого бурлакування швидко все розтратять, що інше залишається їм, як не красти й не повиснути на шибениці, зрозуміло, згідно з законом, чи поневірятися й жебрати? Зрештою, і в такому разі вони потрапляють у в'язницю за те, що волочаться без діла,- адже ніхто їх не хоче брати на роботу, хоч вони щиро пропонують свої послуги. А як можна їх найняти, коли землеробству, до якого вони звикли, немає місця там, де нічого не сіють. Тепер досить одного чабана або взагалі пастуха, щоб пасти худобу на тій землі, для обробітку якої під посів потрібно було чимало рук. Через те хліб у багатьох місцях сильно подорожчав. Але на цьому не кінець. Піднялася також ціна на вовну настільки, що бідніші люди, які виготовляють з неї тканини, зовсім не спроможні її купити, і з цієї причини зростає кількість безробітних. Річ у тім, що після збільшення пасовиськ незліченна кількість овець загинула від моровиці, неначе ця пошесть, наслана на овець, була карою божою за пожадливість їхніх власників, хоч справедливішим було б повернути цю кару на голови самих власників. Хоч кількість овець непомірно зросте, все ж ціна на вовну анітрохи не спаде. Отож, якщо торгівлю вівцями не можна назвати монополією, бо не одна особа їх продає, то, у всякому разі, це - олігополія. 39 Майже вся торгівля вівцями опинилася в руках жменьки багатіїв, яких ніяка необхідність не змушує продавати раніше, ніж їм забагнеться, і тому вони не спішать, поки не з'явиться нагода продавати за вигідну ціну. З тієї ж причини подорожчали також інші породи худоби, причому навіть більше, тому що з розпадом сільських господарств і скороченням хліборобства не стало тих, хто дбав про її приплід. Адже згадані багатії далекі від того, щоб вирощувати ягнят (чи телят), а скуповують у віддалених місцевостях кощаву худобу, щоб, відгодувавши її на своїх пасовиськах, продати втридорога. Гадаю, поки що не відчуваються всі наслідки такого шкідливого явища. Бо досі ці шкодороби піднімають ціну на худобу тільки там, де її продають. Але коли вони почнуть вивозити її з місця купівлі, поки вона ще не встигла розмножитись, то зрештою її запас поступово зменшиться там, де її скуповують, і в цілій країні неодмінно дасть про себе знати її нестача. Таким чином, зажерливість небагатьох паскудників повертає на згубу те, що могло б ваш острів особливо збагатити. Адже подорожчання хліба стало причиною того, що кожний хоче позбутися якнайбільшої кількості своїх працівників; а що робити звільненим з роботи? Одних чекають злидні, а відважніші дадуть себе намовити на розбишацтво.

Як з цією страшною вбогістю і злиднями узгодити безглузду розкіш? Бо і в прислужників знаті, і в окремих ремісників, ба навіть у деяких селян, коротше - у людей всіх верств вражає незвичайна пишність в одязі й надмірна розкіш у їжі. А що говорити про шинки, кишла й будинки розпусти, якими є винарні та пивні, нарешті, як не згадати безсоромні розваги, наприклад, гру в кості, карти, м'ячі, скраклі, диск,- хіба вони не штовхають своїх прихильників прямо на розбій, вмить очистивши їхні гаманці від грошей?

Покінчіть з такими згубними пошестями! Постановіть, щоб ті, хто руйнує господарства й села, або їх відбудували, або віддали тим, що захочуть їх відновити й будувати. Покладіть край цьому скуповуванню землі, яким займаються багатії, забороніть свавілля, схоже на монополію!

Менше годуйте дармоїдів! Верніться до землеробства, відновіть обробку вовни, щоб це заняття стало почесною працею, яка давала б прибуток юрбі дармоїдів: і тим з них, кого злидні зробили вже злодіями, і тим, що тепер стали волоцюгами або панськими слугами, а в недалекому майбутньому стануть, певна річ, злодіями. Звичайно, якщо ви не вилікуєтесь від цих недуг, то дарма вам чванитися застосуванням суворих кар за крадіжку, запроваджених вашим правосуддям, насправді ж більше зовні пристойним, ніж справедливим і корисним. Адже при такому стані речей ви дозволяєте виховувати людей в якнайгірших умовах і поступово, з дитячих років, псуєте їхню мораль, переконуючи себе, що вони заслуговують на покарання лише тоді, коли, ставши дорослими, скоять ганебні злочини, яких, однак, можна було сподіватися від них уже з