Василь Дмитрович Кожелянко - Котигорошко, Василь Дмитрович Кожелянко

вітається зі своїми шанувальниками, прикладаючи три пальці до дашка такого гонорового чорного кашкета зі срібним тризубом… А ось до нього підбігає і вона, пихата журналістка КГБ, панна… як там її… панна Піринейська чи як? Щось белькоче про якесь інтерв'ю, чи не погодиться пан хорунжий на ще одне, мовляв, глядачі вимагають, хочуть більше знати про такого великого героя, і ось вона, Ярина… Португальська чи що… дуже чемно просить пана Котигорошка про ще одну зустріч. У студії. Як щодо завтра? Він же із заклопотаним виглядом витягує із кишені записника, гортає його уважно і каже панні Вандейській, що завтра, на превеликий жаль, він не може, як також і післязавтра, і післяпіслязавтра, тиждень у нього наперед розписаний по хвилинах. А коли??!

Котигорошко дивиться в її нещасні чорно-зелені очі і виявляє поблажливість — винятково для неї — завтра. А поки що він запрошує панну журналістку на каву. Ярина Арагонська не тямиться від щастя, а Котигорошко галантно згинає ліву руку, за яку вона чемно береться, і він веде її у кав'ярню.

Весь Хрещатик вмліває від заздрощів.

Замість усього цього вже вкотре прийшов головний редактор газети «6000%» — цей кругляк Сертифікатенко. Він, дізнавшись, що Котигорошко завтра виписується зі шпиталю, почав пропонувати «панови Вишнеславу» різноманітні варіанти проводження часу.

— Нас з вами чекають у сауні, пане Вишнеславе, олігарх Цукренко мріє з вами познайомитись, тож на завтра готує шикарне бонно плезіро. Будуть дорогі курви, вишукане вино, горілки, м'яса…

— А післязавтра поїдемо на Десну, пане Вишнеславе, олігарх Ковбасевич мріє з вами познайомитись, там він злупить молоденького бичка і трьох баранців, це ніби рибалка, але самі знаєте…

— А ще треба післязавтра завітати у ресторацію «Два когути», там будуть хлопці з адміністрації президента і заступник, самі знаєте кого, Дерилев Бумбляк мріє з вами… а може, вже на «ти» перейдемо, га, Вишнеславе?..

Котигорошко дивився на цього немолодого вже, лисіючого товстого напівтверезого дядька і думав зовсім про інше. Чому так є? Чому всі журналісти і особливо журналістки організували паломництво до його палати, а вона його ігнорує. Вона — Ярина Савойська (вже навіть якби хотів, то не забув би це екзотичне прізвище) з телеканалу КГБ, про який кажуть, що він не надто шанує владу і навіть дозволяє собі (звичайно, в рамках пристойного) іронізувати із самого президента Трипільського. Але треба вигнати цього із золотим зубом, бо він уже далеко заходить.

— Ви що собі дозволяєте, редакторе газети, забув якої, щось там з нулями?! Яке «ти»? Ми ж вами курей у дитинстві разом не крали! Словом, ідіть до дідька і не заважайте мені готуватися до завтрашньої дефіляди Хрещатиком!

У повній формі, з орденами, халявами і шаблею іранського походження герой України хорунжий Котигорошко пройшовся Хрещатиком туди-назад вісімнадцять разів. Спочатку на нього оглядалися з цікавістю і захопленням, а потім — з якоюсь тривогою і зловтіхою. Багато хто заклопотано похитував головою і поцокуючи язиком зітхав: бої на Кавказі марно не минають, пошкодило онде чоловікови, молодий, гарний і вже трохи не в собі. Коли до Котигорошка дійшло, що його мають за тихопомішаного вар'ята, він, згораючи зі встиду, побіг у першу-ліпшу побічну вулицю, зупинив таксівку і кинув люто водієви:

— Поїхали, але швидко, потім скажу куди! Трохи оговтавшись, Котигорошко примирливим тоном сказав водієви:

— Адреси я не знаю, але мені потрібно потрапити на телеканал КГБ.

Водій розуміюче кивнув головою і почав робити лівий поворот.

На КГБ ніхто не верещав з радости, побачивши знаменитого чи не на весь світ хорунжого Котигорошка, дехто чемно вітався, дехто просто окидав його поглядом, деякі дівчата чарівно посміхались.

Щодо Ярини Савойської, то на неї треба було зачекати — вона готувала до випуску свій репортаж.

Блискучий герой України чекав на журналістку дві години, а потім ще стільки вмовляв її піти з ним на каву. Стомлена, виснажена роботою панна Савойська зрештою погодилась, але не сьогодні, а наступного дня.

Котигорошко мало не плакав.

IV Ентузіазм патріота

Начальнику таємної державної поліції України

генерал-полковнику Б.Копитовичу від Патріота.

Ваша ексклюзивносте!

Яко патріот Держави, Нації і нашого Президента я не можу бути байдужим. Бо мені не все одно, що коїться у нашій славній Україні, особливо, коли одних, може й заслужено, я нічого не кажу, але щоби аж так! Тобто одних підносять до високих чинів-орденів, а інших, які готові служити вірою і невірою, я хотів сказати душею й тілом, недобачають. Ваша ексклюзивносте, тричі я мав честь подавати документи у Вашу службу і тричі же мені відмовляли. Чого? Чи я не патріот? Маю надію, що тепер, після моєї такої копіткої роботи із запобігання, хай теоретично, але можливої загрози безпеці Держави, прочитавши цей звіт щодо моєї добровільної ініціативи, Ви зміните думку про мою енергійну особу і дасте вказівку, аби прийняти мене в Поліцію (в мене є хист до зовнішнього спостереження).

Як лише прибув у Київ з Кавказького фронту цей офіцерик (я нічого не кажу, герой — то герой) Котигорошко, я про всяк випадок взяв його під спостереження. А що? Перед законом усі рівні. Спочатку, поки цей герой Котигорошко (далі: ГК) лежав у шпиталі, я нічого підозрілого не зафіксував, і вже було хотів знімати спостереження, коли раптом у коло осіб, що спілкувалися з ГК, потрапила журналістка з непевного телеканалу КГБ, очевидно, відома Вам, Ярина Савойська. Вже те, що вона закінчила цей розплідник єресі — Києво-Могилянську Академію, — мусило би насторожити чесного патріота України. Тому я подвоїв пильність.

У мене ще була надія, що, дотримуючись дарованої усім українцям Богом і Президентом рівности в правах, наш ГК поспілкується зі згаданою журналісткою Савойською (далі: ЖС), як з усіма решта, та й усе. Але згодом сталося те, що я розцінюю як тривожний сигнал. Чи як накажете, Ваша ексклюзивносте, розцінювати такий факт, коли герой, звитяжець і орденоносець — взірець для підростаючого