Роман Вікторович Вереша - Кримінальне право України. Загальна частина.

галузей права відносять також вихідні положення гуманізму та справедливості права.

Певні загальноправові принципи більшою або меншою мірою характерні і для окремих галузей права. До того ж деякі з них мають спеціальне призначення і конкретний зміст у тій чи іншій галузі права. Особливо це стосується принципів законності і справедливості.

До спеціальних принципів кримінального права треба віднести принципи законності, рівності громадян перед законом та гуманізму (в їх конкретному кримінально-правовому змісті), а також особистої відповідальності за наявності вини, невідворотності кримінальної відповідальності, справедливості (індивідуалізації) відповідальності та економії кримінальної репресії.

§ 1. Принципи законності, рівності громадян перед законом і особистої відповідальності за наявності вини

У теорії кримінального права принцип законності виражається формулою: немає злочину — немає покарання без вказівки на те у законі (nullum crimen, nulla poena sine lege).

Принцип законності у загальній формі закріплено в Конституції України таким положенням: «Ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення» (ч. 2 ст. 58). Зміст цього принципу розкривається також у ч. 2 ст. 4 КК, згідно з чим «злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння». Це положення, по-перше, зобов’язує державні органи влади і посадових осіб суворо додержуватися норм кримінального закону при притягненні людини до кримінальної відповідальності та застосуванні до неї покарання і, по-друге, виключає застосування кримінального закону за аналогією щодо дій, які не передбачені нормами Загальної та Особливої частин КК.

Принцип рівності громадян перед законом означає, що особи, які вчинили злочин, рівні перед законом і підлягають кримінальній відповідальності незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, займаної посади, віросповідання, переконання тощо. Тут йдеться про юридичну рівноправність громадян, яка за цим принципом відрізняється від фактичної (соціальної) рівності. Сенс юридичного аспекту у даному випадку полягає в забезпеченні однакового для всіх громадян обов’язку понести за вчинений злочин покарання, вид і розмір якого передбачені кримінальним законом. Фактична рівність громадян у сфері кримінального права забезпечується принципом справедливості, застосування якого під час визначення міри кримінального впливу дозволяє враховувати особливості конкретної події і індивідуальні властивості особи, яка вчинила злочин, і тому фактична відповідальність кожної людини за вчинений злочин у всіх випадках неоднакова.

Принцип особистої відповідальності за наявності вини особи є відображенням загальноконституційного принципу, відповідно до якого «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (ч. 2 ст. 61 Конституції). Згідно з цим принципом особа, яка вчинила діяння, що виписано в законі як злочин, підлягає особистій кримінальній відповідальності. Разом з тим відповідно до цього принципу неприпустимо покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою особою, а також неможливо притягати до кримінальної відповідальності юридичну особу. Іншими словами, особиста відповідальність за вчинений злочин можлива лише при встановленні в діянні конкретної особи вини у формі умислу чи необережності (ст. 23–25).

§ 2. Принцип невідворотності кримінальної відповідальності та гуманізму

Принцип невідворотності кримінальної відповідальності виявляється у тому, що: 1) кожна особа, в протиправних діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність; 2) така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі (ч. 3 ст. 2 КК). У цьому принципі закладено також загальну і спеціальну превенції норм кримінального права.

Принцип гуманізму пов’язаний з піклуванням держави про безпеку людини, з людяністю, повагою до людської гідності. Кримінальний закон заперечує жорстокі, болісні та тілесні покарання, не має за мету помститися (око за око, зуб за зуб) особі, яка вчинила злочин, заподіяти їй фізичні страждання. Держава при застосуванні до людини, яка вчинила злочин, міри покарання прагне повернути цю людину до суспільства, колективу, сім’ї. Санкції статей Особливої частини КК відповідають ступеню небезпеки злочину. Гуманізм кримінального права полягає і в тому, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнена від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки (ч. 1 ст. 47 КК).

Принцип гуманізму найповніше виявляється щодо неповнолітніх злочинців. Крім вищезазначеного, він полягає й у тому, що:

1) неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК);

2) покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, не може бути призначено на строк більше десяти років, а у випадках вчинення особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п’ятнадцяти років (ч. 1 ст. 102 КК).

§ 3. Принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності та принцип економії кримінальної репресії

Цей принцип означає, що покарання, яке застосовує суд до особи злочинця, має бути у межах закону, конкретним та індивідуальним з урахуванням тяжкості вчиненого злочину. Важливою підставою для вирішення питання про міру покарання злочинця є його індивідуальні особливості: фізичний стан, характер, виховання, професія, спосіб життя, а також середовище, в якому він перебував, характер злочинного діяння і ступінь тяжкості такого діяння, форма вини тощо. Крім того, зазначений принцип виявляється у тому, що суд, з одного боку, застосовує суворі заходи покарання до осіб, які вчинили тяжкі й особливо тяжкі злочини, а з другого — широко застосовує міри покарання, не пов’язані з позбавленням волі до тих осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості.

Принцип економії кримінальної репресії властивий як законодавчій, так і правозастосовній діяльності. На законодавчому рівні економія репресії полягає в тому, що законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфери кримінально караних відносить лише ті з них, які мають високий ступінь суспільної небезпеки, грубо порушують публічні або приватні права та інтереси, завдають таким правам та інтересам істотної шкоди або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди.

Законодавча економія кримінальної репресії має місце і під час класифікації злочинів (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі