Володимир Набоков - Лоліта

помiчав з балкона вночi, за освiтленим вiкном через вулицю, нiмфетку, яка роздягалась перед прислужливим дзеркалом. В цьому усамiтненнi, в цьому вiддаленнi, привид набував неймовiрно пряної зваби, яка змушувала мене, балконного глядача, чимдуж стремiти до свого самотнього вгамування. Але до бiса несподiвано нiжний узор голизни, що вiн вже прийняв вiд мене дар звеличання, ставав осяяним лампою вiдразливо голим лiктем мужчини в спiднiй бiлизнi, який читав газету при вiдкритому вiкнi гарячою, вологою, безнадiйно лiтньою нiччю.

Скакання над вервечкою, скакання на однiй нозi по розкресленiй крейдою панелi. Вiкопомна старуха в чорному, яка сидiла поряд зi мною на парковiй лавцi моєї насолоди (нiмфетка пiдi мною старалась намацати скляну кульку, що закотилась) й котра спитала мене — нахабна вiдьма — чи не болить менi живiт.

Нехай бавлять вони навколо мене вiчно, нiколи не дозрiваючи.

6.

До речi: я часто питав себе, як велося їм потiм, тим нiмфеткам. У нашому чавунно-ґратованому свiтi причин та наслiдкiв, чи не здатний був подрог, який я викрав у них, позначитись на їх майбуттi? От, була моєю — та нiколи не дiзнається. Гаразд. Та чи не виступить це, чи не нашкодив я їй чим-небудь в її дальшiй долi, коли втягнув її образ в своє таємне насолодження? О, це було й стане предметом великих та жахливих сумнiвiв! Я з'ясував, однак, у що вони перетворюються, цi принадливi, запаморочливi нiмфетки, коли виростають. Згадую, брiв я колись надвечiр людною вулицею, навеснi, в центрi Парижа. Тоненька невелика на зрiст дiвчина жваво простукала повз мене на високих пiдборках; ми водночас обернулись, вона спинилась i я пiдiйшов до неї. Голова її ледь сягала моєї нагрудної шерстi; личко було кругле, з ямками, яке так часто трапляється серед молодих французок. Менi сподобались її довгi вiї та перлинно-сiрий tailleur, що облягав її юне тiло, яке ще берегло (от це-то й було нiмфiйним вiдлунням холодної насолоди, злетом в череслах) щось дитяче, що домiшувалось до професiйного fr tilement її маленької спритної сiднички. Я поцiкавився її цiною, й вона одразу вiдповiла з музикальною срiбною точнiстю (птах — сущий птах!) "Cent". Я був спробував поторгуватись, та вона оцiнила дикий пал в моїх очах, спрямованих з такої висоти на її круглий лобик й на зачаткову капелюшку (букетик та бант): "Tant pis", проказала вона, перемигнувши й удавши, нiби простує геть. Я подумав: та всього лише три роки тому я мiг бачити, як вона вертається додому зi школи! Ця картина скiнчила справу. Вона повела мене вгору звичайними крутими сходами зi звичайним сигналом дзвiнка, що повiдомляє добродiя, який не бажає зiтнутися з iншим добродiєм, що шлях вiльний або не вiльний — сумний шлях до гидкого покоїка, який вмiщує лiжко й бiде. Як звично, вона зажадала свiй petit cadeau, i звичайно я запитав її iм'я ( Monique ) та вiк (вiсiмнадцять). Я був добре обiзнаний з банальними звичками повiй: вiд усiх них ми чуємо оте dixhuit — чiтке цвiрiнькання з ноткою мрiйливої облуди, яке вони видають, сердешнi, до десяти разiв на добу. Та в даному випадку було ясно, що Монiка радше вiднiмає собi рiк-два.

Це я вивiв з багатьох подробиць її справного, нiби рiзьбленого, й на подив нерозвиненого тiла. Надзвичайно швидко роздягнувшись, вона постояла хвилинку бiля вiкна, приоповивши себе в мутний серпанок фiранки, слухаючи з дитячим задоволенням (що в книзi було б халтурою) шарманщика, який вигравав на вже набряклому присмерком подвiр'ї. Коли я оглянув її рученята й звернув її увагу на бруднi нiгтi, вона вiдказала, простодушно понурившись, "Qui, ce n'est pas pien" й пiшла було до рукомийника, та я сказав, що це дрiбницi, самi дрiбницi. Зi своїм пiдстриженим темним волоссям, свiтло-сiрим поглядом та блiдою шкiрою вона була винятково привабна. Стегна її були не ширше нiж у хлопчика, що сiв навпочiпки. Поза тим, я без вагання стверджуватиму (i ось чому я так вдячно дляю це перебування з маленькою Монiкою в серпанково-сiрiй келiї спогаду), що серед тих вiсiмдесяти або дев'ятдесяти шльондр, якi в рiзний час на моє прохання займалися мною, вона була єдиною, що дала менi укол iстинної насолоди. "Il tait malin, celui qui a invent ce trucl ", люб'язно зауважила вона й вернула в зодягнений стан з тою високого стилю спритнiстю, з якою з нього вийшла.

Я спитав, чи не дасть вона менi ще одного, бiльш iстотного побачення в той же вечiр, й вона обiцяла зустрiти мене бiля нарiжної кав'ярнi, додавши, що впродовж усього свого короткого життя нiколи ще нiкого не обдурила. Я не мiг утриматись, щоб не сказати їй, яка ж вона гарненька, на що вона вiдказала скромно: "Tu es b'en gentil de dire a", а потiм, вловивши те, що я вловив сам у дзеркалi, яке вiдбивало наш тiсний Едем, а саме жахливу гримасу нiжностi, яка скорчила менi рота, догiдлива Монiка (о, вона безсумнiвно була свого часу нiмфеткою) схотiла довiдатись, чи не стерти їй, avant qu'on se couche, нашарок фарби з губ на випадок, якщо я захочу поцiлувати її. Авжеж, захочу. З нею я дав собi волю в бiльшому ступенi, нiж з будь-якою iншою молодою гетерою, i в ту нiч моє останнє враження вiд Монiки та її довгих вiй вiдлунює чимось веселим, чого не було в iнших спогадах, пов'язаних з моїм принизливим, мiзерним та похмурим статевим життям. Вигляд її був незвичайно вдоволений, коли я дав їй п'ятдесят франкiв поза умовою, по чому вона подрiбцювала в нiчну квiтневу мряку з важким Гумбертом, який котився за її вузькою спиною. Зупинившись проти вiтрини, вона вимовила з великим смаком "Je vois m'acheter des bas!" i не дай менi Бог коли-небудь забути маленький лускаючий звук дитячих губ цiєї парижаночки на словi "bas", вимовленим нею так соковито, що "а" ледь не стало в'юнким коротким "о".

Наступне наше побачення вiдбулось iншого дня, в п'ятнадцять по другiй опiвднi в моїй квартирi, та воно виявилось менш задовiльним: за нiч вона наче подорослiшала, перейшла до старшого класу, й до того ж була вельми застудженою. Заразившись вiд неї нежиттю, я скасував четверту зустрiч — а втiм i радий був перервати злет чуттiв, якi погрожували обтяжити мене нестерпними мареннями й млявим розчаруванням. Тож нехай вона залишиться гладкою тонкою Монiкою — такою, якою вона була впродовж тих двох-трьох хвилин, коли безпритульна нiмфетка