Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу. У затінку дівчат- квіток

папи Юлія II роботи Мікеланджело (1513–1545). ">[19], сама бігала на Центральний ринок по ромштекси, гомілки й телячі ніжки. Франсуаза так гасала сюди-туди, що мама, побачивши, яке у неї бурякове лице, уже побоювалась, як би стара служниця, подібно до творця усипальні Медічі в П'єтросантському кар'єрі[20], не перебігалася. І вже напередодні Франсуаза послала пекареві «нев-йоркське», як вона взивала, плічко, щоб він закоптив його, обгорнувши цей рожевий мармур хлібним м'якушем. Уважаючи, що наша мова не така багата, як заведено думати, і не вірячи власним вухам, вона, почувши, мабуть, уперше про йоркську шинку, вирішила, що паралельне існування Йорка і Нью-Йорка — це вже завелика розкіш: такого не може бути, просто вона не розібрала вже знайомої назви. Ось чому відтоді перед словом «Йорк» вона завжди чула або бачила (якщо читала оголошення) слово «Нью», а «Нью» вона вимовляла як «Нев». І вона цілком щиро говорила посудниці: «Сходи по шинку до Оліди. Тільки ж бери, як пані веліла, нев-йоркської».

Якщо Франсуаза того дня вся була пройнята полум'яною певністю великих творців, то мене терзав лютий неспокій шукача. Безперечно, поки я не бачив Берми, я жив радістю. Я жив нею в театральному скверику, під голими каштанами, узор гілля яких через дві години мав заблищати у світлі газових ріжків металевим полиском. Я жив радістю, поставши перед контролерами, чия робота, кар'єра і доля залежали цілком від акторки: саме вона порядкувала в театрі, а не примарні, чисто декоративні директори, від зміни яких нічого не мінялося. Контролери взяли наші квитки, не дивлячись на нас, заклопотані зовсім іншим: чи всі накази пані Берми передані новому персоналові, чи знають клакери про заборону плескати їй, чи попередили, що вікна мають залишатися відчинені, поки вона появиться на сцені, а після появи, що всі двері мають бути позачинювані і що біля неї має бути схований глек із гарячою водою — очищати курне повітря. А потім, мине хвилина-друга, і до театру підкотить її карета, запряжена гривастою парою, з карети вийде у хутрах пані Берма, кивне знуджено на всі вітання й пошле свою покоївку з'ясувати, чи загнули для її приятелів літерну ложу, скільки градусів у залі для глядачів, хто сьогодні в ложах і як справляють службу капельдинерки. Театр і публіка були для Берми другим, верхнім одінням, яке вона зараз на себе накине, а атмосфера в залі ліпшим чи гіршим провідником її таланту. Я жив радістю і в залі для глядачів. Відтоді, як я знав, що все зовсім не так, як уявлялося моїй дитячій фантазії, що сцена — одна для всіх глядачів, я гадав, що інші люди застуватимуть мені, як застує юрба; а вийшло навпаки: місця в театрі розташовані так, що стають якимось символом чистого сприймання, і кожен глядач почуває себе центром театру. Тепер до мене дійшло, чому Франсуаза, запроторена аж на галерку, запевняла нас, що мала найкраще місце і що це зовсім недалечко від сцени, мовляв, навпаки: її бентежила таємнича й жива близькість завіси. Моя втіха зросла ще більше, коли з-за спущеної завіси до мене долетів відгомін, подібний до цокання в яйці, коли прокльовується курчатко. Незабаром відгомін став гучніший, а потім зі світу, непроникного для наших очей, озвався, безперечно, до нас, трьома владними ударами, такими самими хвильними, як сигнали, передані з планети Марс. І вже після підняття завіси, — коли поставлені на сцені бюрко та коминок, досить, зрештою, буденні, підказали, що зараз появляться не декламатори, яких я чув на одному вечорі, а просто люди, заклопотані своїм життям, куди я вдирався незримо для них, — моя насолода так само ще тривала; порушило її короткочасне занепокоєння: тільки-но я нашорошив вуха перед початком п'єси, як на кін вийшло двоє чоловіків, явно розлючених, бо говорили вони так голосно, що в залі, де зібралося понад тисячу душ, чути було кожне їхнє слово, тоді як навіть у малій кав'яреньці доводиться питати гарсона, за що сваряться двоє клієнтів; але вражений тим, що публіка слухає їх спокійно, затоплений в одностайну мовчанку, на поверхні якої то тут, то там починав скипати смішок, я невдовзі збагнув, що ці забіяки — актори і що одноактівка, грана перед виставою, вже йде. Антракт після цього прологу так затягнувся, що глядачі, повернувшись на свої місця, з нетерплячки затупотіли ногами. Я вжахнувся; коли я читав у звіті з зали суду, що якийсь шляхетний чоловік дав свідчення, забувши про свою вигоду, на користь невинного, я щоразу боявся, що свідка не пошанують, що йому не подякують, що до нього не виявлять ґречности, що його щедро не винагородять і що він, обурений, стане на бік скаржників; так і тепер, не відокремлюючи генія від шляхетности, я боявся, що Берма обуриться бешкетом невихованої публіки (а не зрадіє, — як я гадав, — побачивши в залі знаменитості, чия думка була їй небайдужа) і почне на зло тій публіці погано грати. І я благально озирався на це тупотливе бидло, — ану ж своєю несамовитістю воно розіб'є те крихке й коштовне враження, по яке я сюди прийшов. Я вже перестав відчувати втіху, аж це почалася «Федра». Сама Федра в перших сценах другої дії не з'являється, одначе тільки-но завіса піднялась, а за нею злинула і друга, з червоного оксамиту, для переділу сцени, як заведено за участи «зірки», на задньому плані показалася акторка, судячи з постаті й голосу, начебто Берма. Виходить, склад виконавців поміняли, і я даремно так старанно штудіював ролю Тесеєвої дружини. Та ось подала репліку інша акторка. Взявши першу за Берму, я, безперечно, вклепався, адже друга скидалася на неї ще більше, насамперед — дикцією. До того ж обидві супроводжували гру шляхетними жестами, — їхні жести я добре бачив і вгадував, коли акторки піднімали свої гарні пеплуми, розумів зв'язок між цими рухами і текстом ролі; так само добре до мене доходили і їхні продумані інтонації, то палкі, то іронічні, допомагаючи осмислювати глибше прочитані вдома похапцем вірші. Аж тут у проході між двома полотнинами червоної завіси храму, немов у рямцях, показалася жінка, і я злякався ще більше, ніж могла б оце боятись Берма, що зараз стукне вікно, що зашелестить програмка на звук її голосу, що партнеркам плескатимуть щедріше, ніж їй, і їй це буде прикро; і з того, що я ще