Мартін Андерсен Нексе - Лотерейний швед

на тілі, коли доводилось хвильку відпочити: він-бо ніколи не мав вовняної білизни. Задля них він жив, хоч і не усвідомлював того. Задля них став грати в лотерею. Тому ввечері його дуже засмутила звістка, що дитині погіршало.

Він почувався винним, коли разом з дружиною схилявся над колискою й дослухався до хрипкого віддиху дитини.

— Запалення легенів, — прошепотіла дружина тремтячими губами.

— Завтра виплата, — тихо мовив Швед, — і ми зможемо покликати лікаря.

— Господи, поможи дочекати до того часу! — зітхнула дружина й заплакала.

Решта дітей уже спали.

Швед теж налаштувався спати, натомість дружина тільки вдала, що йде спочивати, проте не лягла. Вона вирішила посидіти з дитиною, боялася заснути, аби дитина за той час не вмерла. Очі їй запалися, обличчя змарніло, але вона спокійно поралася в хаті, тільки щоразу, як спинялася біля колиски, починала плакати і губи їй тремтіли. Завтра вже буде запізно: вона втратить дитину, тому що вбога і не може покликати лікаря.

Її змучене серце пойняв страх, страх перед богом. Адже він порядкує життям і смертю; якщо дитина помре, то це означає, що так захотів бог.

«Бог такий щедрий на діти злидарям, але часом забуває подбати за їхній прогодівок!» — якось у хвилину розпуки вихопилося в неї, коли вона ходила цією дитиною. Вона зараз-таки пожалкувала, що сказала так. І ось тепер бог хоче помститися й покарати її за ремство. Він дав їй час прихилитися до дівчинки, а тепер хоче влучити її в саме серце, забрати дитину. О господи милосердний! Адже тоді вони не мали роботи, і крамар та пекар не хотіли вже давати їм наборг… Та хіба ж бог на таке зважає? Що важче людині, то більшої вимагає він покори. Але вона буде покірлива! Вона все знесе, все витерпить, що бог їй пошле, аби тільки він порятував дитину… Жінка вклякнула на підлогу і довго-довго молилася, плакала та благала. їй бракувало слів, і молитва складалася скупа й незугарна. Але бажання її було таке велике, що вона всім своїм єством напосіла на всемогутнього бога, аби вирвати в нього ласку. Вона просила до нестями, забуваючи про саму себе, просила, аж серце її калатало, як молот, просила до екстазу, і їй здалося, Що вона побачила бога.

Коли ж вона врешті отямилася, то відчула втому, але й невимовну полегкість. Тепер вона звірилась на бога — певна була, що він не забере її дитини. Колись їй довелося слухати якогось проповідника: він казав, ніби можна так молитися, що бог неодмінно почує; а вона ж молилася, як тільки годна молитися мати за свою хвору дитину. Проповідник, одначе, додав, що в таких молитвах немає благодаті, але їй байдуже, аби тільки вижила дитина. І дитина виживе!

Вона поклала до колиски пляшку з гарячою водою і щоразу, як дитина прокидалася, давала їй ковтнути солодкого напою. Тепер жінка була спокійна й упевнена, трохи навіть подрімала, та варто було дитині ворухнутись, як вона миттю прокидалася. Так настала північ, минула перша година, друга, третя…

Раптом двері тихенько відчинилися, і ввійшов її чоловік у самій сорочці. Вона похолола зі страху й мало не скрикнула, та потім збагнула, хто то, й довірливо всміхнулася йому. Але Швед байдуже зиркнув на неї: він-бо прийшов поглянути на дитину, сподіваючись, що дружина вже спить. Йому не хотілося виказувати своїх почуттів, а надто ж дати взнаки, що він вважає недугу дитини за небезпечну.

— Я хотів подивитися, котра година, — сказав він і пройшов повз колиску до годинника, не глянувши на дружину.

Та обдурити дружину йому не вдалося: вона ж бо знала, що годинник йому ні до чого, коли сама щоранку вставала перша й будила його.

— Дитина не вмре, господь урятує нам її, — швидко промурмотіла вона й пішла ставити воду на каву.

Скориставшись тією нагодою, батько схилився над колискою. Дитина дихала спокійно, вже не хрипіла. Тоді він почав одягатися.

П’ючи каву, Швед перемовився з дружиною кількома словами: він таки покличе лікаря, як тільки над вечір одержить платню за тиждень. А як виявиться, що лікаря не треба було, то тим краще, бог з ними, з тими грошима. Потім Швед закинув за плече скриньку й пішов на роботу.

Однак дитині полегшало ненадовго. На ранок вона почала хрипіти ще дужче, ніж перше, а перед полуднем стала душитися. В матері з жаху аж серце похололо. Надія на божу поміч розвіялась, її пройняла страшна розпука, і вона спробувала знову молитися. Однак їй не молилося: бог наче тікав від неї щоразу, як вона от-от мала досягти його. Тому вона підвелася, знеможена відчаєм, і рушила до дверей. Вона побіжить до лікаря, проситиме його прийти, хоч би за яку платню, й урятувати їй дитину.

Їй довелося довго бігти аж до сусіднього містечка. Лікар саме збирався йти до хворих і сказав, що до полудня буде в неї.

А чи не можна було б прийти зараз-таки?

— Побачимо, — коротко відповів лікар.

Жінка хотіла вблагати його прийти зараз, негайно, але не зважилася, боячись, що тоді він, може, й зовсім відмовиться. Тому вона мовчки дивилася на нього і враз залилася слізьми. Лікар відвернувся до неї спиною і, мугикаючи щось, став порпатись у кишенях свого хутра. Тоді вона кинулась назад додому.

Що буде, як лікар не прийде або прийде надто пізно? Він, певне, спершу завітає до тих хворих, що йому заплатять.

Проте лікар не дав себе довго чекати, хоч і знав, що не дістане грошей. Через півгодини по тому, як мати вернулася, він увійшов до хати. Скинувши хутро, він добре зігрівся біля плити на кухні, щоб не холодити дитини, тоді нахилився над колискою й став слухати. Врешті підвівся й сердито мовив:

— Якого біса ви не покликали мене раніше?

Жінка, плачучи, відвернулася. Він поклав їй руку на плече, але нічого не сказав. Потім написав щось у записнику, вирвав листочка й подав їй.

Після обіду хлопець не прийшов до каменярні, і Швед відчув, що дома щось не