Вільям Шекспір - Ромео і Джульєтта

цього.
Джульєтта
Вже світ. Хотіла б я, щоб ти пішов,
але не далі, ніж та пташка з рук
у пустуна, що геть її попустить,
як в’язня бідного у витих путах,
і знов шнурком до себе тягне, надто
закохано-ревнивий, щоб пустити.
Ромео
Хотів би бути нею в тебе!
Джульєтта
Та́кож
І я. Та ласкою тебе я вбила б.
Така солодка мука це прощання,
що я отак прощалася б до рання.
Виходить.
Ромео
Хай сон приспить тебе крилом ясним.
Хотів би бути я сном любим тим!
Тепер до панотця піду,— спитати
у нього помочі й про все сказати.
Виходить.

СЦЕНА 3
Келія отця Лоренцо.
Входить отець Лоренцо з кошиком.
О. Лоренцо
Сміється ранок хмурим ночі тіням
і хмари східні він пестрить промінням
од вогняних Титанових коліс.
Не встигне сонце оком пломенистим
привіт послати дню й лугам росистим,
як я зібрати мушу в кошик свій
і труйне зілля й добрий цвіт живий.
Земля для всіх — могила й мати рідна:
ховає одного, а іншим плідна;
від неї роджені тьми тем дітей,
ми бачим, ссуть з її живих грудей.
Те між усіх велику силу має,
й всі — різні, й зовсім незначних — немає.
О! Дужа благодать, живущий чин
є в якостях каміння та рослин:
недоброго бо не живе такого,
щоб з нього не було добра якого;
і доброго, що зведене з пуття
не наверталося б на зле життя.
На зло добро, недобре вжите, сходить,
зло ж часом дія гідна благородить.
В дитячих жилках квітів кволих сік
отруту містить і цілющий лік:
він запахом людину звеселяє,
а смаком — серце і чуття вбиває.
Два люті вороги зійшлись на бій
у зіллі й людях: благо й намір злий.
І там, де гірший забирає гору —
стинає нагла смерть рослину хвору.
Входить Ромео.
Ромео
Добридень, отче!
О. Лоренцо
Benedicite.*
Чом рано так мене вітаєш ти?
Лиш той, кого турбота точить нишком,
прощається так скоро вранці з ліжком.
Турбота знана лиш старим очам,
а де турбота — сну немає там.
Де ж тіло молоде своє розправить
юнак безпечний — любий сон там править.
Тим-то я й думаю, що в час такий
печаль якась-то сон урвала твій.
Як не вгадав я, то дійду я правди,
сказавши: сюніч зовсім ще не спав ти.
*Benedicite (лат.) — будь благословен.
Ромео
Спочинок кращий сюніч я здобув.
О. Лоренцо
Крий боже! Чи не в Розаліни був?
Ромео
Не в Розаліни, отче, стрінув день я;
забув я вже ті муки й те імення.
О. Лоренцо
Це добре, сину; звідки ж ти прийшов?
Ромео
Скажу я перш, ніж ти спитаєш знов.
Із ворогом сюніч бенкетувавши,
від когось рану я дістав, завдавши
такої ж рани і йому. Лиш ти
зумієш ліків нам обом знайти.
На ворога я зла не покладаю,
бо ж і для нього ліків я благаю.
О. Лоренцо
Простіш, простіш,— непевним бо гріхам
непевне я і відзволення дам.
Ромео
Тоді простіш: учора на бенкеті
я закохався в доньці Капулетті;
я в ній, вона в мені. В нас лад у всім,
крім того, любий отче мій, у чім
ти лад даси нам шлюбом. Де зійшлися,
як покохалися й заприсяглися,
скажу дорогою. Ти ж згоду дай —
і шлюбом нас сьогодні ж поєднай.
О. Лоренцо
Святий Франциску! Що за дивна зміна!
Забулася так швидко Розаліна?
Виходить, міститься у юнака
не в серці, а в очах любов палка?
Jesu Maria!* Сльози без упину
недавно ще ти лив за Розаліну!
Скільки ж того розсолу марно йде
на те кохання, що його й не жде!
По небу ще пливе твоє зітхання,
мені ще чується твоє стогнання,—
та що! І там, де сліз котивсь потік,
у тебе слід іще не змито з щік!
Ти ж кожний день і кожную годину
все побивавсь, було, за Розаліну.
Змінивсь ти? Знай же: падають жінки
лиш там, де неміцні чоловіки.
*Jesu Maria! (лат.) — Ісусе, Маріє!
Ромео
Ти ж ганив, що люблю я Розаліну.
О. Лоренцо
Не за любов, а за шаленство, сину.
Ромео
І поховати наказав любов.
О. Лоренцо
Та не на те, щоб іншу ти знайшов.
Ромео
Не гань мене: в тій, що тепер кохаю,
своєму серцю відгук повний маю.
А та...
О. Лоренцо
Та́ знала, що любов така
не дуже то й читати ще метка.
Ходім, гонивітре. Тобі в цім ділі
я поможу для однієї цілі:
після союзу вашого, ачей,
любов'ю стане злоба двох сімей.
Ромео
Скоріш! Бо дорога хвилинка кожна.
О. Лоренцо
Не квапся: поспішивши й впасти можна.
Виходять.

СЦЕНА 4
Вулиця.
Входять Бенволіо та Меркуціо.
Меркуціо
Де в біса наш Ромео може бути?
Приходив сюніч він додому?
Бенволіо
Не до свого. Я говорив з слугою.
Меркуціо
Ця блідолиця, твердосерда Розаліна
його так мучить, що зведе із глузду.
Бенволіо
Прислав Тібальдо, родич Капулетті,
йому листа до батьківського дому.
Меркуціо
Це виклик.
Бенволіо
Що ж, Ромео відповість.
Меркуціо
Кожний, хто вміє писати, може відповісти на лист.
Бенволіо
Ні, він відповість хазяїнові листа, що він готовий одкликнутися на виклик.
Меркуціо
Ох, сердешний Ромео! Він уже мертвий! Пронизаний чорним оком білолицьої дівки, прострелений крізь вухо любовною піснею. В самісіньке серце влучила йому стріла сліпого хлопчика. Чи ж йому виходити проти Тібальдо?
Бенволіо
А що таке Тібальдо?
Меркуціо
Більш ніж котячий князь, ще б пак! О, це одважний майстер призвоїтости! Б’ється так, мов би співає по нотах, пильнуючи час, віддаль, міру. Додержує своєї паузи — один, два, а три вже в тебе в грудях. Сутий різник шовкового гудзика, дуеліст, дуеліст! Представник щонайпершого дому, а також першого й другого приводу! Ах, безсмертне passado!* punto reverso!** hay! ***
*passado! (іт.) — випад.
**punto reverso! (іт.) — відбій.
***hay! (анг.) — жаргонний вислів, щось на зразок "є", "поцілив" абощо.
Бенволіо
A ще що?
Мepкуціо
Чума отих чудернацьких, шепелявих, умисних диваків, що заводять нову вимову: "клянусь jesu, добрячий клинок! Височенний чоловік! Добряча хвойда!" Чи це ж не напасть, о діду мій, що нас так обпали оці чужоземні гедзі, ці модники, ці pardonner — moi*, що так прагнуть нового, аж не можуть сидіти спокійно на старому стільці? О, їхні bon та bon!**
*pardonner — moi (фр.) — вибачте.
**bon (фр.) — добре.
Входить Ромео.
Бенволіо
Ось іде Ромео, ось іде Ромео.
Меркуціо
Без свого рому, мов та порожня пляшка. — О тіло, тіло, як же ти висохло! Тепер йому пристали ті вірші, що виливав Петрарка: Лаура супроти його коханки — куховарка, хоч вона й мала кращого коханця оспівувати її. Дідона — хльорка, Клеопатра — циганка, Гелена та Геро — ледащиці та потаскухи. Тізбея, хоч і кароока, та не до пуття. Синьйоре Ромео, bon jour!* Це тобі французьке привітання до твоїх французьких шаровар. Гарненьку штуку викинув ти нам цієї ночі.
*bon jour (фр.) — добридень.
Ромео
Добридень вам обом. Яку ж я штуку вам викинув?
Меркуціо
Утікацьку, синьйоре, втікацьку. Невже не добираєш?
Ромео
Вибачай, друже Меркуціо, я був дуже заклопотаний. А в такій пригоді часом ніколи буває й головою кивнути.
Меркуціо
Це все одно, що сказати: така нагода часом змушує кивати п’ятами.
Ромео
Тобто, щоб зробити реверанс.
Меркуціо
Ти добре влучив.
Ромео
Дуже гречне пояснення.
Меркуціо
Та я ж — сутий цвіт гречности.
Ромео
Цвіт — тобто квітка.
Меркуціо
А так.
Ромео
Тоді й мій черевик добре заквітчаний.
Меркуціо
Добре сказано: провадь же свій дотеп далі, поки не зносиш черевика. Так що коли підошва на нім зноситься, твій дотеп зостанеться на одній підошві.
Ромео
О який же стоптаний дотеп! Тонкий, мов зношена підошва.
Меркуціо
Розборони нас, добрий Бенволіо, бо моя дотепність зрадила мене.
Ромео
Батіг та остроги, батіг та остроги! А то гукну: моя