Ігор Ільюшин - Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

«Українське питання» в дипломатичній історії Другої світової війни розглядає в «Нарисах з історії дипломатії України» київський дослідник П. Лещенко. На його погляд, вступ у вересні 1939 р. на західноукраїнські землі Червоної армії з подальшою їх радянізацією призвів до встановлення тут такого самого жорстокого сталінського режиму, що і в усьому СРСР. Проте автор підкреслює, що саме тоді вперше за багато століть більшість українських земель опинились у межах однієї держави[18].

Спільними зусиллями науковців зі Львова та української діаспори у США було підготовлено велику працю про трагічні події кінця червня 1941 р. в Західній Україні, коли відступаючими частинами НКВС у багатьох місцевих в’язницях було знищено величезну кількість фактично ні в чому не винних людей, як українців, так і поляків[19].

Деяких аспектів українсько-польської проблематики торкаються у своїх працях науковці Інституту історії України НАН України О. Буцько[20], С. Кульчицький[21], В. Репринцев[22], М. Коваль[23], О. Лисенко[24], О. Рубльов[25] та ін. Перший автор, демонструючи добре знання предмета досліджень, розмірковує, наприклад, над тим, якою мірою наявність українського і польського збройного підпілля, а також їхня боротьба з радянською владою і між собою спричинили переселенські акції 1944–1947 років. С. Кульчицький акцентує увагу на питанні легітимності входження західноукраїнських земель до УРСР і СРСР та наголошує на потребі ретельного комплексного дослідження проблеми встановлення післявоєнних кордонів, зокрема українсько-польського. Тут відзначимо, що спроба такого дослідження була зроблена львівським істориком І. Козловським[26]. На суперечливості та болісності процесу інтегрування Західної України в радянську систему в 1939 р. наголосили у своїй праці О. Рубльов і Ю. Черченко.

Утім найбільшою заслугою колективу Інституту історії України НАН України у розробці тематики українсько-польських взаємин періоду Другої світової війни стало створення робочої групи на чолі із заступником директора цього інституту, доктором історичних наук, професором С. В. Кульчицьким з метою підготовки фахового висновку для Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Науковці академічного закладу склали кістяк групи. До неї увійшли також спеціалісти з інших інститутів НАН України, Національного інституту стратегічних досліджень, Державного комітету архівів, Національного університету ім. Тараса Шевченка, Служби безпеки України. Упродовж восьми років (1998–2005) робоча група випустила у світ три десятки наукових праць, найвагомішими серед яких, на наш погляд, є праці І. Патриляка, А. Кентія, В. Дзьобака, Г. Касьянова, С. Кокіна, С. Кульчицького, О. Лисенка, Ю. Шаповала та інших[27].

Діяльність спільного колективу істориків, юристів, архівістів, як і в цілому досліджувана ним проблематика, викликає широкий резонанс і зацікавлення не лише науковців, а й широких кіл громадськості, що знаходить своє відображення, насамперед, на шпальтах періодичної преси. Досить сказати, що в українських друкованих засобах масової інформації на цю тему лише впродовж 2003 р. було опубліковано понад 100 матеріалів, задіяно до 30 періодичних видань загальним накладом близько 9 мільйонів примірників. В обговоренні проблем важкої українсько-польської історичної спадщини взяли участь також радіо, телебачення, понад 10 інтернет-видань[28].

Дуже важливою, на наш погляд, є думка з приводу українсько-польського міжнаціонального конфлікту часів війни відомого львівського історика Я. Дашкевича, висловлена ним в інтерв’ю польській газеті «Республіка» (№ 3) ще 1994 р.: «Не підлягає сумніву, що український терор у 1942–1944 роках стосовно польського населення в Західній Україні заслуговує на суворий і беззастережний осуд. Навіть якщо пробувати його виправдати — як то робить українська сторона — ідеями