Кобо Абе - Жінка в пісках

в нікуди, людини-коробки, яка вирішила відгородити себе від суспільства. Отже, людина не має права здійснювати вчинки, не зваживши їх на терезах совісті («Чуже обличчя»). Людина не може знайти себе поза собою («Спалена карта»). Людина безсила емансипуватися від суспільства («Людина-коробка»). Такими є деякі постулати, над якими автор пропонує нам замислитись і, виходячи з цього, будувати свою життєву програму.

Чи відтворив Кобо Абе в своїх творах страждання людини, яка усвідомила до кінця глибину істини соціальних несправедливостей у зображеному письменником приватновласницькому суспільстві? Навряд! Осягнення суті явищ у всій їхній складності — завдання значно ширше, незмірно важче. Можливо, письменник взагалі не ставив перед собою завдання всеохоплююче зобразити реальність, яку він спостерігав, добре розуміючи, що знання ніколи не можуть досягти крайньої межі. Справедливо це як у відношенні до життя, так і у відношенні до мистецтва.

Все це, звичайно, так. Проте, напевно, позицію художника слід розглядати в складних взаємозв’язках і протиріччях. Скоріше можна говорити про зображення автором певних сторін громадського життя буржуазного суспільства, суттєвих соціальних явищ, типових для цього суспільства. Важливо при цьому зазначити, що ці характерні явища й персонажі письменник зображує не ізольовано, не відірвано, а на певному тлі й у взаємозв’язку з усією соціальною дійсністю сучасного буржуазного суспільства.

Герої Кобо Абе часто постають перед читачем не живими людьми, а символами, покликаними уособлювати те або інше явище. Це тому, що його романи тяжіють до притч. У відповіді на анкету «Реалізм сьогодні», яку проводив журнал «Иностранная литература» ще двадцять років тому, Абе написав: «У галузі літератури мислити діалектично — це не означає прагнути відобразити дійсність у всій її сукупності, але, на перший погляд, обмежуючи себе певним колом явищ, прийти в результаті творчого процесу до відкриттів, які насправді збагачують наше пізнання дійсності...» Таким є розуміння Кобо Абе художнього методу, який дає змогу, на його думку, більш рельєфно відображати дійсність.

Сказавши це, ми повинні водночас констатувати, що не завжди й не у всьому згодні з Абе щодо його методу відображення дійсності. Ускладненість форми, алегоричність, символічність часто утруднюють проникнення в задум письменника і, таким чином, можуть привести до наслідків, протилежних тим, на які автор, можливо, і розраховував.

Важливо мати на увазі й таке: навряд чи було б обгрунтовано сприйняти романи Кобо Абе як активний заклик до боротьби соціальної, класової. Завдання своє Абе, як і інші письменники, вбачає в тому, щоб головним чином ставити й загострювати питання людського існування у ворожому людині суспільстві. Звідси й викривальність його книг.

Відчуженість стає в останні роки все більш модним словом, коли йдеться про стосунки між людиною і сучасним буржуазним суспільством. Проте навряд чи до чогось, крім анархії, могла привести спроба «визволення» людини від суспільства, втеча від нього як засіб вирішення конфлікту. Щоб змінити характер стосунків між людиною і суспільством, насамперед треба змінити характер самого суспільства. Досягти цього можна не шляхом втечі від нього, а, навпаки, шляхом активного вторгнення в життя, революційними засобами.

Кобо Абе чудово відчуває час, існування і розвиток усього найбільш типового в суспільстві, в якому він перебуває. Що суттєвого для нас у його роздумах про сенс страждань сучасної людини приватновласницького суспільства — страждань тілесних, душевних, страждань людського духу? Мова йде, звичайно, не про старозавітне сприйняття, коли соромляться страждати й кричати про свій біль. Абе розповідає про біль, про людський біль як про соціальну хворобу.

Буває, що глибина душевного болю допомагає краще пізнати природу людини, охопленої внутрішнім протиборством складних психологічних сил.

Твори Кобо Абе завжди мають на собі печать особистого авторського бачення, відчуття багатогранності життя. Все створене письменником позначене прозірливістю художнього таланту, виражає індивідуальність його свідомості, сатиричну своєрідність його стилю. Мова Кобо Абе відзначається лапідарністю: при певній стислості вона глибоко виразна, ясна і сягає корінням у живу мову.

В письменника свій, самобутній почерк, свої переконання й уподобання. Здається, головним його болем став біль за людину, що живе в сучасній Японії. Можливо, в японській літературі не дуже багато таких письменників, що так болісно відчувають провину перед суспільством, провину людини, яка живе в цьому соціальному середовищі і яку невідступно переслідує трагедія всього, що відбувається навколо неї.

Важкий і потворний світ зображує Кобо Абе в своїх творах. Однак чи далекий він від дійсності, в якій перебуває сам автор, наділений прозірливістю і творчим баченням? Хіба не змушує нас письменник глибше вдуматися в ту жорстоку дійсність, що оточує його героїв? Митець оголює перед нами справжній стан сучасного буржуазного суспільства, привертаючи увагу до його бездуховності, аморальності, лицемірства та облудності.

Μ. Т. Федоренко Жінка в пісках 

Без загрози покарання

немає радості від утечі.

Частина перша
1

Одного серпневого дня пропав безвісти чоловік.