Летиція Коломбані - Коса. Сплетіння долі

своєму керівництву. На диво, її живіт досить довго лишався пласким: аж до сьомого місяця її вагітність майже неможливо було помітити, навіть коли вона була вагітна близнюками, ніби діти в її лоні відчували, що треба сидіти там тихо. То був їхній маленький секрет, така собі мовчазна угода між ними. Декретну відпустку Сара скоротила до мінімуму, повернувшись до офісу вже через два тижні після кесаревого розтину – з бездоганною фігурою, втомленим обличчям, ретельно прихованим під шаром макіяжу, з ідеальною посмішкою. Зранку, перед тим як заїхати на парковку біля контори, вона зупинялася на стоянці біля супермаркету, щоби дістати із заднього сидіння дитячі крісельця та покласти до багажника, аби їх, бува, хтось не помітив. Звичайно, її колеги знали, що в неї є діти, але вона робила все можливе, щоб ніколи їм про це не нагадувати. Секретарка має право говорити про нічні горщики та про те, як у дитини ріжуться зубки, та аж ніяк не партнерка.

Таким чином Сара вибудувала абсолютно герметичну стіну між своїм професійним і сімейним життям: вони йшли кожне своїм шляхом, як дві паралельні лінії, що ніколи не перетинаються. То була крихка, нестабільна стіна, де-не-де вкрита тріщинками, і, можливо, одного дня ця стіна таки розвалиться. То й що? Їй подобалося думати, що діти пишатимуться тим, що вона спромоглася побудувати і ким змогла стати. Вона намагалася компенсувати невелику кількість проведеного з ними часу якістю цих нечастих посиденьок. Під час цих моментів Сара ставала люблячою і турботливою матусею. Для всього іншого був Рон – «Magic Ron»,[20] як прозвали його діти. Він сміявся з цього прізвиська, що перетворилося майже на супергеройське ім’я.

Сара взяла Рона на роботу через кілька місяців після народження близнюків. Вона не порозумілася з Ліндою, попередньою нянькою, яка, крім того, що постійно запізнювалася і не надто переймалася роботою, припустилася серйозної помилки, за яку її негайно виставили за двері: забігши посеред дня додому забрати папку, яку вона забула взяти зранку, Сара побачила, що Ітан, якому тоді було дев’ять місяців, лежав у своєму ліжечку, залишившись на самоті в порожньому будинку. Лінда повернулася з базару через годину із Саймоном з таким виглядом, ніби нічого й не сталося. На зауваження нянька заявила, виправдовуючись, що гуляє з близнюками по черзі, бо виводити їх разом надто важко. Сара викинула її геть зі свого будинку того ж дня. Відпросившись з офісу під приводом виснажливих болів у попереку, протягом наступних днів вона передивилася силу-силенну нянь, у тому числі й Рона. Здивована тим фактом, що на цю посаду претендує чоловік, вона спершу відхилила його кандидатуру – в газетах таке пишуть про подібні випадки… До того ж двоє її чоловіків виявилися не надто обізнаними в сфері зміни пелюшок або годування з пляшечки, тож вона дуже сумнівалася в тому, що чоловіки взагалі здатні якось із тим давати раду. І тоді вона згадала, як проходила співбесіду в «Джонсон і Локвуд», пригадала все те, що їй як жінці довелося зробити, аби потрапити до того середовища. Відтак вона вирішила переглянути своє рішення. Рон мав отримати свій шанс, як і всі інші. Резюме в нього було бездоганним, рекомендації – переконливими. Крім того, він сам був батьком двох дітей і жив у сусідньому кварталі. Було очевидно, що в нього є всі необхідні для роботи якості. Сара взяла його на роботу з двотижневим випробувальним терміном, протягом якого Рон чудово себе показав: він цілими годинами грався з дітьми, готував просто божественно, займався закупами, хатньою роботою, пранням, звільняючи її від усіх обтяжливих щоденних клопотів. Діти сприйняли його дуже добре – як близнюки, так і Ханна, котрій тоді було п’ять. Сара тільки-но розлучилася зі своїм другим чоловіком, батьком хлопчиків, і вирішила, що присутність чоловіка в її неповній сім’ї буде не зайвою. Можливо, наймаючи на це місце чоловіка, вона підсвідомо хотіла переконати себе в тому, що так її не позбавлять права бути дітям матір’ю. А згодом Рон перетворився на Magic Ron і став невід’ємною частиною їхнього життя.

Коли Сара дивилася в дзеркало, то бачила у відображенні жінку сорока років, якій усе вдалося: у неї троє прекрасних дітей, доглянутий будинок у престижному кварталі, кар’єра, якій багато хто заздрить. Вона була схожа на тих жінок, яких можна побачити в журналах, – усміхнена та успішна. Її ушкодження було невидимим, майже непомітним під ідеальним макіяжем і костюмами від знаних модельєрів.

Проте вона була ушкоджена.

Як і тисячі жінок по всій країні, Сара Коен була розірвана надвоє. Вона була бомбою, готовою вибухнути будь-якої миті.

Сміта
Селище Бадлапур, штат Уттар-Прадеш, Індія

– Ходи сюди. Вмивайся. Не барись.

Це вже сьогодні. Запізнюватися не можна.

У дворі за хаткою Сміта допомагає Лаліті обмитися. Та стоїть слухняно, сумирно, не опирається навіть тоді, коли вода потрапляє їй в очі. Сміта перебирає між пальцями доччине волосся, що сягає аж до пояса. Її ніколи не стригли – така тут традиція, місцеві жінки інколи навіть ціле життя не чіпають жодної волосини на голові. Вона розділяє гриву доньчиного волосся на три жмутки та впевненими рухами сплітає їх у тугу косу. Тоді простягає дитині сарі, яке шила довгими ночами. Тканину їй подарувала сусідка. Грошей на звичайну шкільну форму в неї не було, але то не так важливо. Її дочка і без того буде гарна, коли піде до школи, запевняє вона себе.

Вона прокинулася на світанку, аби приготувати їй чогось на обід – їдальні у школі немає, тож дітям доводиться приносити їжу з собою. Вона зварила рису, додавши до нього трішки карі, яке тримала до свят та особливих випадків. Сміта сподівається, що Лаліта їстиме свій обід у школі із задоволенням. Для того щоб навчитися читати і писати, треба мати багато енергії. Відтак складає її обід до імпровізованого ланч-бокса – металевої коробочки, яку вона ретельно витерла й навіть трохи прикрасила. Їй не хочеться, аби дочці було соромно перед іншими. Лаліта вмітиме читати, як і вони всі. Як діти джатів.

– Припудри обличчя. Запали свічку коло вівтаря. Хутчіше!

У єдиній кімнаті хатинки, що слугувала водночас і кухнею, і спальнею, і капличкою, Лаліта порається коло маленького вівтаря на честь їхніх богів. Запалює свічку та ставить її біля образів, а наприкінці молитов вона зазвичай дзвонить у дзвіночок. Сміта разом із дочкою проказують молитву до Вішну, бога життя, творця всього живого, захисника всіх людей. Коли порушується світова гармонія, він втілюється