ПерсеФона - Сховай мене від темряви

— Як це сталося?

— Я іноді бігаю. От і сталось. — А перед очима істота, яка тягла мене метрів 10.

— Вам потрібно бути обережніше. А що, якби ви впали та втратили свідомість? Я бачу, це сталося майже в сутінках. — От халепа, що він ще бачить?

— Т…так, — невпевнено сказала я. — Майже.

— Як це необачно. — Арман відкрив очі. — Ну добре, — він важко зітхнув. Добре?! От і все на що здатен екстрасенс? Я чула історії про їх здатність впізнавати все про людину, як тільки вона заходила до кабінету. Від них ніби нічого не можна було приховати. А на ділі, все інакше. Арман втомлено тер очі й позіхав, а я розгублено попрощалася. Майже коли я була на порозі Вартовий несподівано спитав: «Ви знаєте давньоукраїнський міф про Стрибога?» Я кивнула. «А давньогрецький про Персефону?» «Персефону?!»

— Знаю. — Тихо відповіла я.

— Як ви вважаєте, що в них спільного? — Дурниця якась. Що може бути спільного між давньоукраїнським і давньогрецьким міфами?

— Ви задаєте такі питання… Відчуваю себе на заліку. Ну що ж, — я прикусила нижню губу, — отак відразу і не відповім.

— Я питаю, тому що бачу з вашої анкети дані про освіту. Ви захистили дисертацію по міфах древніх слов’ян, чи не так?

— Так. Міфологія моя пристрасть.

— І зараз ви викладаєте в коледжі?

— Тільки тому що всі університети зачинені. — Виправдовувалась я. Мене чіпляли такі запитання, ще з часів, коли я працювала в школі. — Але в моєму коледжі поглиблена програма, на рівні університету. Але до чого тут ваше запитання? — Він стиснув нижню губу ніби я сказала щось не те. Навіщо він спитав про Персефону, коли тільки хвилин 15 тому я говорила про неї з Ілаєм? Що це, звичайний збіг обставин або Арман не такий вже простий, як здається. — В обох міфах головна героїня — жінка. Їх обох намагаються поділити між собою. Що ще? І Персефона, і Поля із міфу про Стрибога володіють небаченою вродою. Все, що є спільного.

— Все? А ви знаєте, що вони обидві мали довге руде волосся?

— Ні. Це важливо? Стривайте, з чого ви взяли? Кожен митець, будь — то поет, письменник або ж художник по-своєму зображали зовнішність жінок. Це ж всього-на-всього міфи, ірреальні історії, тлумачення людських вірувань. Спроба пояснити природні явища, походження дерев, всіляких назв і тому інше.

— Невже? Цьому ви вчите дітей? Може вам варто переглянути свою думку і розповідати так, ніби це насправді було? А хтозна, може й було?

— Арман, я — науковець і можу відрізнити вигадку від реальності.

— Скажіть, чи могли наші попередники, які вільно жили вдень і вночі уявити теперішнє життя?

— Ні, але у них хоча б було життя.

— Можливо, якби дівчата із міфів трималися свого вибору, ніхто не страждав тоді.

— Що ви маєте на увазі?

— Коли Персефона виходила до своєї матері, то разом із нею в світ людей проникали злі духи. А Поліна взагалі відкрила їм двері.

— Тобто винна жінка, як завжди! Ви вважаєте спільне в цих міфах є те, що через жінку вся ця нечисть ходить по землі?! — Чоловіча логіка! Вартовий не відповідав. — Пробачте, звісно я знаю, що ви не одружуєтеся, але чи ви кохали коли-небудь? — Арман здивовано глянув на мене, потім опустив голову, ніби вона стала важкою. Прикрив очі рукою, він щось шепотів: «Ні, ще не час. Заспокойся. Слухай мене…»

— Слухай мене! — Рявкав Вартовий. Але голови не підіймав. — Як би жінки не були такими, світ був би інакшим! — Більше я не хотіла розмовляти. Він лякав мене, наче божевільний якийсь. Я вийшла не попрощавшись. Хоча, якщо чесно, я вибігла із того кабінету. В коридорі не було так страшно, дихати стало вільніше. Чудний діалог відбувся. Однак більше на дискусію в мене не було часу, сьогодні в мене 3 пари та важка розмова з подругою. В коридорі людей побільшало. Коли я проходила 870 кабінет, сталась дивна річ. Із цього приміщення вийшов Вартовий. Виглядав він, як і всі інші інспектори: в темній паранджі, яка була розписана зірками. Обличчя сховане за волосяною сіткою. У всіх було довге волосся, тільки колір мінявся. Тому, коли я побачила Армана, перше про що подумала: «Вони нарешті відкрили свої обличчя і змінили ці дивні халати на чоловічий одяг». Так от, цей Вартовий із 870 кабінету зачитав ім’я наступного відвідувача: «Поліна Щаслива». «Що?!!!!», майнуло в голові.

— Поліна Щаслива тут? — Я зупинилася і витріщила на нього очі. — Це ви? — Звернувся до мене. Я кивнула.

— Проходьте, будь ласка.

— Так я щойно з перевірки. Мене перевірили. — Надто голосно сказала я. Люди навколо почала озиратися. Вартовий уважно подивився в планшет. — Я була в цьому кабінеті, - рукою вказала на двері, - 876 номер.

— Такого кабінету не має.

— Як це. От подивіться. — Ми пройшли до приміщення з якого я тільки вийшла. Але на двері не було вже номеру.

— Це склад.

— Я тут була. — Вартовий відчинив двері показуючи мені нутрощі. Там було темно і справді навалено всілякої меблі. Але мої очі й мозок відмовлялися вірити побаченому.

— А, ось, бачу вас дійсно перевірив Вартовий Номер П’ять, кабінет 875. Ви переплутали двері. — Як на це реагувати я не знала, тому просто кліпала очима.

— М… мабуть. Інспектора звали Арман, він не називав свого номеру. — Це теж здалося тоді дивним, Вартові не мали імен, замість них номери. Дивно звісно, але така в них система. — З вами взагалі все гаразд? Ви знаєте, що інспектори не називають імен, тільки номери. Чому у вас підборіддя подерте? — Він знову глянув у свій