Марина Варич - Cьоме пророцтво Семіраміди

легень, Кріте, вона витримує страшенний біль. Так що ви за казку розказували про ропух?

— Це не казка. Не насміхайся з мене.

— Я і не сміюся. Я просто не вірю ні в яких мардуків.

— Як? Ти не віриш в Мардука? — сліпі очі Кріта округлились і зробилися, мов скляні.

— Я казав про це вчора і позавчора.

— Ти не віриш…

— Кріте, Кріте, склероз знову підступає до вас. Ми живемо в блукаючому світі. Тут ніхто вже давно не вірить в Мардука.

— Справді. Я забув. Це все отой склероз. Я хотів…

Але Кріт не договорив. Різкий крик розрізав відносну тишу планети Несхідного Сонця. Омега кинувся до вікна і побачив Даяну, яка, нерухомо лежала посеред плантації кактусів. Коли підоспів лікар (а ходив він неспішно, бо ж, однак, коли б не прийшов — пацієнт залишався живий), Даяна вже не дихала. Жодні засоби не змогли повернути її до життя. Так на планеті Несхідного Сонця сталася перша смерть за 631 рік 2 місця і 3 дні.

Якщо ви відкриєте каталог «Золоте листя» на 75 сторінці, то відшукаєте з півсотні адрес контор, що спеціалізуються на проектуванні і розробці снів. Найбільші з них «Сестри і бараки», «Серотонін», «Нюкта та Гемера». Вони постійно змагаються за клієнтуру і гноблять дрібні фірми сновидінь на провінційних планетах. Щорічно рейтинг трьох найпопулярніших фірм змінюється. Цьогоріч рекордній кількості клієнтів задурили голову «Сестри та бараки». У них замовили сни 40 мільйонів мешканців Сонячної Системи.

Алон Осока в минулому працював головним дизайнером снів у «Сестрах та бараках». Йому перевалило за 30. Високий, стрункий, з міцним здоров’ям, він користувався повагою колег, добре заробляв, подобався жінкам і умів поводитись в елітному товаристві. Однак, він мав серйозні проблеми… зі своєю тінню.

Алон дратувався, коли тінь його не слухалась. А з нею таке ставалося частенько. Наприклад, вона могла під час розмови із замовником податися в буфет, або видертись на дерево. Алон поспішно «пробачався» і підтюпцем біг за зухвалкою, бо де ж це видано, щоб тінь вешталась сама по собі, окремо від господаря.

Попередній Алоновий керівник, сер Реслі Ілсер директор однієї з найуспішніших фірм сновидінь «Сестри і бараки», розцінив такі дії Алона як неадекватні і після півсотні попереджень звільнив його з роботи.

Все вирішилось саме тоді, коли «Сестри і бараки» одні з перших вийшли у міжпланетний торговий простір і підписали домовленість із Марсіанським центром сновидінь, що провіщало казкові прибутки. Саме цей успішний для фірми етап став таким несприятливим для Алона.

Сер Реслі перед звільненням провів з Алоном прощальну бесіду більше подібну на монолог, у якому роздумував про те, як нелегко йому було зважитись на такий крок. Адже хоч Інститут імені Німфи Сну сьогодні і випускає щороку у світ сотню дизайнерів сновидінь, але відшукати путнього спеціаліста складніше, аніж голку в сіні, а щоб переманити до себе майстра із конкуруючої фірми доведеться запропонувати більші заробітки, а це серйозно похитне фінансове становище фірми… Але водночас він як директор, не може і далі понукати Алоновій поведінці навіть, не зважаючи на його неординарний талант і досвід роботи. Не як директор, а як колега і друг, він би радив Алону змінити тінь, але, якщо він вважає це неприйеятним, то в «Сестрах і бараках» йому не місце.

До Алонових обіцянок ще раз провести перемовини з тінню Сер Реслі залишився глухим. Він сказав, що тінь не повинна керувати людиною, а Алон все перевернув з ніг на голову і, якщо його послухати, то виходить так, ніби тінь важливіша за нього самого.

— Ти талановита людина, Алоне, і привабливий чоловік, але твій м’який характер псує тобі життя. Помізкуй сам, як можна так залежати від якоїсь там тіні!

— Сер Реслі, цю тінь мені подарував тато, коли мені виповнилось 15 років. Це був його останній подарунок…

— Потім його покликали воювати і він не повернувся. Тому ти так і прикипів до цієї тіні. Я поважаю твої почуття, але ж, якщо ти так обожнюєш свою тінь — живи з нею, але знай, що всі «Сестри і бараки» їй не потуратимуть.

На тому й закінчилась розмова Сера Реслі з одним з найталановитіших дизайнерів Алоном…

…Телефон задзвонив опів на третю ночі.

— Містере Алоне?

— Я.

— Це нічна поліція. Пробачте за пізній дзвінок…

— Чого вам треба?

— Ми затримали вашу мм… тінь.

— Що? Де затримали? — Алон із слухавкою зістрибнув з канапи і підскочив до вмикача. З іншого кінця відповіли:

— У «Тещі на посиденьках». Це нічний клуб на лівому березі міста.

— Що вона накоїла? — розлютовано прокричав Алон, всовуючи руку в рукав клітчатої сорочки і, про всяк випадок озираючись на підлогу. Чи не з’явилось там його відображення?

— Вона мм… відмовилась сплачувати рахунок.

— Ви впевнені, що це моя тінь?

— Авжеж, містере Алоне, вона назвала ваше ім’я і номер. Інакше ми б не турбували вас в мм… такий час.

— Гаразд, гаразд. Дозвольте я з нею побалакаю.

— Боюсь це неможливо, містере Алоне, вона ммм… нетвереза.

— Ще цього не вистачало! Де ви знаходитесь? Я зараз же під’їду.

— Вулиця Ван Гога, 576, 3-ій під’їзд. Ваша тінь могла б переночувати у нас, а завтра… — невпевнено прозвучало на іншому кінці дроту.

— Дурниці. Мені тут поруч і я не спав, коли задзвонив телефон. Як вас звати?

За мить Алон уже мчав по проспекту Зухвальства і намагався себе заспокоїти: «Щоб Нола лишилася в дільниці до завтра, додумались, вона їм все потрощить. Як їм взагалі вдалося затримати?… Спокійно. Не треба панікувати. Я нагадую людину, яка безперервно