Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

(до батька-городянина)

Є й академіки?

Городянин

Звичайно, не один! Будю… Поршер… Кюро… Арбо… Дивись, мій сину! їх славні прізвища гримлять на всю країну!

Перший маркіз

От і манірниці, що імена собі Створили, щоб не буть подібними юрбі. Ах, що за смак тонкий! Ото Бартеноїда, То Феліксерія… Кассандія… Філліда…

Другий маркіз

(завмираючи)

Чудові імена їм підказав каприз! Маркіз, ти знаєш всі?

Перший маркіз

Я знаю всі, маркіз.

Ліньєр

(одводить Крістіана набік)

Дарма чекаємо її ми вже з годину… Я не потрібен вам… Піду хильну чарчину.

Крістіан

(благально)

О, ні! Ви пісеньки складаєте про всіх, Тих прославляючи, тих беручи на сміх, Усіх ви знаєте, – то ж поможіть, благаю, Дізнатись, хто вона, кого я так кохаю.

Капельмейстер

(стукаючи смичком по пюпітру)

Панове скрипалі!

(Підіймав смичок.)

Буфетниця 

Бісквітів! Пиріжків!

Музики починають грати.

Крістіан

Боюсь, що й говорить я б з нею не посмів Напевне, тонкощів, кокетності без міри У неї… Ну, а я – вояк, рубака щирий, До модних висловів нітрохи не мастак – Он ложа, де вона буває завжди…

Ліньєр

(удаючи, що йде)

Так! Порожня! Я іду.

Крістіан

Зостаньтесь!

Ліньєр

Дуже б радо Але вмираю я від спраги!…

Буфетниця

(проходячи повз нього з підносом)

Оранжаду?

Ліньєр

Фі!

Буфетниця

Молочка?

Ліньєр

Фе, фе!

Буфетниця

Мускату?

Ліньєр

О! Стривай! Я залишаюся. Ану-бо, наливай!

(Сідає перед буфетом. Буфетниця наливав йому вина.)