Бодо Шефер - Пес на ім'я Мані

— Гаразд, — не здавалася Моніка. — Хай ніхто не зможе дати тобі грошей, але я знаю одне: ти занадто легко опускаєш руки, навіть спроби не робиш, щоб знайди вихід із ситуації, зациклюєшся на невдачах… Так і справді нічого не досягнеш!

Я нашорошила вуха. Щось схоже мені казав Мані. Може, у цьому й справді є частка істини.

Моніці можна багато чого закинути, але вона таки дійсно ніколи не здавалася без боротьби. У школі, щоправда, не виблискувала талантами, та їй якось щастило усе здавати без хвостів. А була вона направду не найрозумнішою в класі…

Перерва закінчилася, і ми повернулися до класу. У душі я заприсяглася зменшити своє негативне ставлення…

Нарешті уроки добігли кінця. Я заквапилася додому, похапцем проковтнула обід, взяла на поводок Мані і помчала з ним до лісу. Я ледве тримала себе в руках, щоб не вибовкати йому все ще по дорозі до сховку. А коли ми опинилися у нашому гроті, слова самі полилися потоком.

— Від твоїх ідей сама лише морока! Мама, побачивши мої касетки бажань, просто висміяла мене. Вирахувала, що полетіти до Америки я зможу не скоріш як за п’ятдесят років. Та я вже бабусею тоді буду!

Мані мовчки дивився на мене, а тоді похилив голову — вигляд він мав сумовитий.

Урешті я почула його тихий голос:

— А чи справді ти хочеш тієї Америки і ноутбука?

— Звичайно! — твердо сказала я.

Мушу визнати, мене й саму здивувала власна впевненість. Візуалізація, касетки та альбом бажань певним чином переконали мене, що я таки цього хочу.

— Добре, — Мані дуже прискіпливо глянув на мене. — Це, власне кажучи, головне. Для тебе зараз не обов’язково знати, як сповняться твої бажання. Набагато важливіше саме бажання. Якщо воно не справжнє, то ти відступишся від нього за перших же труднощів.

Певною мірою так воно й було. Бо суперечка з мамою тільки додала мені впертості. Я хотіла досягти поставленої мети.

— А ще я ніколи не казав, що буде легко, — додав Мані.

— Твоя правда, однак від мами я такого направду не сподівалася! — простогнала я.

— Кривда завжди з’являється з того боку, звідки ми її найменше очікуємо, — мовив білий лабрадор. — А тепер подумаймо, як тобі роздобути грошей іще до того, як ти станеш бабусею…

— Безнадійно, — відповіла я. — Я вже й з Монікою про це говорила… Я не маю багатих родичів, у яких могла би попросити грошей. Я просто в розпачі!

Мані сердито шаркнув лапою.

— Не зосереджуйся на тому, що неможливо виконати. Ти могла би, скажімо, працювати й заробляти.

Я вже гнівалася сама на себе, бо ніяк не могла відвикнути вбачати в усьому насамперед негатив. Та як дванадцятирічна дівчинка зароблятиме гроші?

— Я могла би підстригати наш моріжок, — спало мені враз на думку. — І, напевно, заробила б кілька євро.

Мані не надто вдовольнила моя ідея.

— Ти ж сама живеш у тому будинку, користуєшся садком і моріжком, тож природно, що повинна допомагати доглядати за ними. Не годиться вимагати за це грошей від своїх батьків. Вони теж багато роблять для тебе, не вимагаючи нічого навзамін.

— То скажи на ласку, яким чином я маю заробляти гроші! — скрикнула я.

— Дуже просто, — відповів Мані. — Згодом я розповім тобі надзвичайно цікаву історію про одного юнака на ім’я Дарил. У свої сімнадцять років він уже був мільйонером, хоча нічим не вирізнявся з-поміж інших хлопчаків. Але спершу я повинен сказати тобі щось важливе. Заробляєш ти гроші чи ні, залежить насамперед не від самої лиш розумної ідеї і не тільки від того, якою доброю та хорошою ти є, а від твоєї самодовіри.

— Від самодовіри? — приголомшено повторила я услід за Мані. — Що тут спільного з зароблянням грошей?

Пес статечно виструнчився, аби продемонструвати, що йдеться про щось дуже вагоме.

— Самодовіра — це те, чи довіряєш ти сама собі, чи віриш в себе. Якщо ж не віриш у власні сили, то нічого й братися до справи. А якщо не візьмешся до справи, то нічого й не досягнеш.

Я не була певна, чи правильно розумію, що мій пес мав на увазі.

Але потім згадала один випадок: якось я забула підготуватися до контрольної роботи. Уранці мої шкільні товариші нагадали мені про це. Я знаю, що швидко вмію запам’ятовувати і вчитися, тож вирішила прогуляти два уроки малювання, сіла на лавку у шкільному дворі і вивчила увесь матеріал до контрольної. І таки витягнула роботу на «задовільно». Якби не вірила тоді у власні сили, то навіть би й не бралася до книжки.

— Відмінно! — неймовірно зрадів Мані. — Оце і є самодовірою!

Я весь час забувала, що він уміє читати мої думки.

— Боюся, самодовіри у мене не так уже й багато, — розсіяно мовила я.

— Це правда, — погодився Мані. — Але її можна легко виплекати. Хочеш знати як?

— Звичайно! — підхопилася я.

— Я тобі поясню. Візьмеш чистого зошита або щоденника і назвеш його «ЖУРНАЛОМ ДОСЯГНЕНЬ». Нотуватимеш там усі свої вдалі справи. Записи слід робити регулярно — не менше п’яти особистих досягнень щодня! Це можуть бути навіть щонайменші дрібнички. Можливо, спочатку буде нелегко. Ймовірно, ти запитуватимеш себе, досягнення це чи буденна річ. Та сумнів треба вирішувати на користь досягнень. Ліпше переборщити з самодовірою, аніж відчувати її брак.

Мані на якусь мить задумався.

— Найліпше братися до справи негайно, — нарешті озвався він. — Зустрінемося пізніше, після вечері. Я розповім тобі історію про Дарила.

Мені кортіло почути історію про Дарила негайно, але я усе більше довіряла Мані, який, здавалося, досить добре знав суть проблеми. Тому скорилася, і ми почимчикували додому.

Я відразу подалася до своєї кімнати. Взяла старого зошита з хімії, вирвала кілька списаних сторінок і наклеїла на обкладинку нову картку з написом «ЖУРНАЛ ДОСЯГНЕНЬ», написала нинішню дату. Але що далі? Я тупо витріщалася на чистий аркуш. А вчора? Яка справа мені вдалася учора? Довго нічого не спадало на думку. Хіба, може, виготовлення касеток бажань? З іншого боку, я не мала певності, чи це досягнення. Може, все-таки записати?

І тут я згадала слова Мані: «Спершу ти часто сумніватимешся, варто записувати якийсь вчинок як успіх чи ні, але завжди вирішуй на користь успіху…»

Отож я відкинула сумніви і почала писати:

1. Я зладнала дві касетки бажань. Зробила їх, хоч і не певна була в результаті. Але якби не зробила, то нічого було й сподіватися якогось результату.

2. До кожної касетки поклала по 3 Ђ.

3. Завела альбом бажань.

4. Сьогодні почала робити нотатки в журналі досягнень.

5. Постановила собі заробляти багато грошей.

6. Вирішила доводити справи до кінця.

7. Багато довідалася про гроші та про те, як їх заробляти.

Я перечитала список і шалено запишалася собою. На Землі, без сумніву, небагато дітей, які цікавляться такими серйозними питаннями. Мені аж якось не по собі стало. Але, схоже, усі непересічні особистості трохи не від світу цього.

Настав час братися до шкільних завдань. Потім ми вечеряли, а опісля подалися з Мані до лісу. Було літо, сутеніло пізно. Мама не надто схвально поставилася до нашої вечірньої прогулянки в хащах, але мені конче треба було поговорити з Мані без свідків.

Насамперед я гордо повідомила другові про те, що таки знайшла для свого журналу досягнень п’ять справ, які мені вдалися. Мані був задоволений.