Редьярд Джозеф Кіплінг - Кім

кивнув головою. Монастирські вчені не просять милостині, але Лама був дуже натхнений своїми пошуками.

— Хай буде так, — посміхнувся куратор. — А тепер дозволь і мені здобути заслугу. Ми обидвоє майстри — і ти, і я. Ось новий нотатник на білому англійському папері, он відточені олівці — «два» і «три», товстий і тонкий, усе це зручно для записів. Тепер позич мені твої окуляри.

Куратор поглянув крізь них. Скельця були сильно подряпані, але майже відповідали його власним окулярам, які він вклав Ламі в руку зі словами:

— Спробуй-но ці.

— Пір’їнка! Просто пір’їнка на обличчі! — старий у захваті обернувся, морщачи ніс. — Я майже їх не відчуваю. І як ясно бачу!

— Вони з білаура — кришталю, їх неможливо подряпати. Хай вони допоможуть тобі знайти твою Річку, бо вони — твої.

— Я візьму їх: і олівці, і білого нотатника, — сказав Лама, — на знак дружби між жерцем і жерцем; а тепер, — він подлубався у себе за поясом, відстебнув ажурний залізний пенал і поклав його на стіл, — ось тобі мій пенал на згадку. Він старий, такий само старий, як і я.

Це був пенал старовинної китайської роботи із заліза, виплавленого забутим у наші дні способом, і колекціонерське серце куратора здригнулося, ще коли він його вперше помітив. Жодні вмовляння не могли змусити Ламу взяти подарунок назад.

— Коли я відшукаю Річку і повернуся, я принесу тобі мальоване зображення Падми Самтгори, подібне до тих, які я малював на шовку в монастирі. Так, і ще зображення Колеса Життя, — він тихо розсміявся, — бо ж ми обидва майстри — і ти, і я.

Кураторові хотілося затримати його. Мало тепер залишилося на світі людей, які володіють цією таємницею: вміють малювати пензликом для письма канонічні буддійські картини, які, так би мовити, наполовину написані, наполовину намальовані. Але Лама вийшов сягнистими кроками з високо піднятою головою і, ненадовго зупинившись перед великою статуєю бодгісатви, зображеного в час медитації, протиснувся між турнікетами.

Кім, як тінь, ішов слідом за ним. Підслухана розмова надзвичайно його зацікавила. Цей чоловік був для нього чимось геть новим, тож хлопчик мав намір вивчати його далі: саме так він став би досліджувати нову будівлю чи якесь незвичайне свято в центрі Лагора. Лама був його знахідкою, і він збирався заволодіти ним. Мати Кіма теж була з Ірландії.

Старий, зупинившись біля Зам-Зами, роззирався довкола, поки його погляд не спинився на Кімові. Паломницьке натхнення трохи вичахло в ньому на деякий час, і він відчував себе старим, самотнім і дуже голодним.

— Не сиди під цією гарматою, — зухвало виголосив поліцейський.

— Угу! Сова, — пхикнув Кім на захист Лами. — Сиди сам під гарматою, якщо тобі подобається. Ану, скажи: коли ти поцупив туфлі у молочниці, Данну?

Це було абсолютно необґрунтоване, раптове звинувачення, але поліцейського, який знав, що пронизливий крик Кіма за потреби міг накликати полчища базарних хлопчаків-волоцюжок, воно змусило замовкнути.

— І якому ж божеству ти поклонявся там, всередині? — лагідно поспитав Кім, сідаючи навпочіпки у затінку біля Лами.

— Я нікому не поклонявся, дитино. Я схилився перед досконалим Законом.

Кім незворушно сприйняв цього нового бога. Він уже знав безліч богів.

— А що ти збираєшся робити?

— Старцювати. Я згадав зараз, як давно вже не їв та не пив. Як прийнято просити милостиню в цьому місті? Мовчки, як у нас у Тибеті, чи вголос?

— Хто мовчки просить, той мовчки дохне, — процитував Кім місцеву приказку. Лама був устав, але знову опустився, зітхаючи про свого учня, що помер у далекому Кулу. Кім спостерігав за ним, схиливши голову набік, уважний і зацікавлений.

— Дай мені чашку. Я знаю жителів цього міста — всіх, які подають милостиню. Давай чашку, і я принесу її повною. — Лама простягнув йому чашку, простодушно, мов дитина. — Відпочивай! Я людей знаю.

Кім побіг до відкритої крамниці кунджрі — жінки низької касти, яка торгувала овочами. Крамничка була поблизу трамвайного закруту неподалік Моті-базару. Крамарка здавна знала Кіма.

— Ого, чи ти йогі[30] став, що ходиш із чашкою для збору подаяння? — вигукнула вона.

— Ні-а, — гордо відповів Кім. — У місті з’явився новий жрець. Такої людини я ще не бачив.

— Старий жрець — як юний тигр, — сердито мовила жінка. — Набридли мені нові жерці! Вони, як мухи, сідають на наші товари. Хіба батько мого сина — джерело милостині, щоб подавати кожному, хто попросить?

— Ні, — сказав Кім, — твій чоловік скоріше ягі [лихої вдачі], ніж йогі [святий], але це — новий жрець. Сагиб у Будинку Чудес говорив із ним, як із братом. О мати моя, наповни мені цю чашку! Він чекає.

— Добра чашка! Цілий кошик завбільшки з коров’яче черево! Ти чемний, як священний бик[31] Шиви. Нині вранці він уже встиг поцупити більшу частину цибулі з кошика. А тобі я повинна наповнити твою чашку. Ось він знову йде сюди.

Величезний мишачої масті брахманський бик цього кварталу пробирався через барвистий натовп із украденим бананом, що звисав йому з рота. Прекрасно обізнаний про свої привілеї священної тварини, він попрямував просто до крамниці, нахилив голову і, голосно пихкаючи, став оглядати ряди корзин, вибираючи харчі. Маленька тверда п’ятка Кіма злетіла вгору і вдарила його по вологому сизому носі. Бик обурено пирхнув і віддалився по трамвайній колії; горб його тремтів від люті.

— Дивися! Я зберіг твого товару на суму втричі більшу, ніж буде коштувати вміст чашки. Ну, матінко, трошки рису і поверх його сушеної риби, а ще овочевого карі.

Із глибини крамниці, де лежав чоловік, почулося бурчання.

— Він прогнав бика, — напівголосно промовила жінка. — Подавати бідним добре, — вона взяла чашку і повернула її повною гарячого рису.

— Мій йогі не корова, — поважно сказав Кім, пальцями викопуючи ямку на вершині гірки. — Я думаю, що трошки карі, смажений коржик і шматок сухого варення його потішать.

— Ця ямка завбільшки, як твоя голова! — роздратовано сказала жінка.

Тим не менше, вона поклала в неї доброго, гарячого овочевого карі, припечатала його сухим коржиком, на корж виклала шматочок очищеного масла, а збоку — кислого тамариндового варення. Кім любовно дивився на свою ношу.

— От і добре. Коли я буду на базарі, бик не посміє підходити до цього будинку. Він — зухвалий жебрак.

— А ти? — розсміялася жінка. — Але ти не повинен погано говорити про биків. Чи не ти сказав мені, що настане день, коли Червоний Бик прийде з поля, щоб допомогти тобі? Тепер тримай чашку рівно і попроси святого чоловіка благословити мене. І ще: чи не знає він якихось ліків від хвороби очей