Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Ключ 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Ключ" автора Василь Миколайович Шкляр. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 61
Перейти на сторінку:
що було товариство чимале (видно‚ коли я пішов‚ вони ще довго сиділи)‚ був‚ здається‚ Петро Чоломбитько‚ художник‚ авжеж‚ ми ще говорили‚ що можна заночувати в майстерні‚ був‚ начебто‚ Степан Маківка‚ отой з філармонії‚ потім підійшов Бен‚ ну ти ж Бена‚ напевно‚ знаєш… Ще б мені Бена не знати. Я по знайомився з ним випадково п’ятнадцять років тому‚ коли був ще студентом‚ тоді ми в ресторані «Метро» завелися через якусь фіфочку‚ і я хотів начистити писка цьому здорованеві‚ я тоді так упився‚ що розмовляв мертвою латиною‚ а він‚ цей бугай‚ раптом позадкував переді мною і давай миритися: чого ти‚ мовляв‚ гарячкуєш‚ ну наб’єш мене‚ розквасиш пику‚ а що далі? — чи не ліпше нам взяти пляшчину й поїхати до мене‚ адже ресторан уже зачиняється‚ а ми посидимо ще по людському й станемо друзями.

Я так отетерів від його щирості‚ що за хвилину ми вже мчали в таксі на Святошин‚ а коли зайшли в його квартиру‚ то мені відібрало й мертву латину‚ і рідну. Всенька стіна була завішана спортовими медалями‚ бо той‚ кому я так поривався начистити писка‚ виявився чемпіоном Європи з боксу Віталієм Бендаловським.

Отож я добре знав і Бена‚ і художника Чоломбитька‚ і баяніста Маківку‚ але вся біда в тім‚ що ніхто не міг пригадати чоловіка‚ який дав мені ключ. По перше‚ я пізно кинувся його шукати‚ бо гадав‚ що він ось ось таки з’явиться‚ і той вечір у всіх майже звітрився з пам’яті (адже знаменним він був тільки для мене). А по друге‚ ми були сам на сам‚ коли я взяв отой ключ.

Квартира № 13 на колишній Бульйонній також нікому ні про що не нагадувала.

Нічого путнього не могла підказати й Катруся‚ хоч знала усіх завсідників‚ але ж «побійся Бога‚ хіба я стежу‚ хто там до кого підходить?» Та все таки це вона наштовхнула мене на думку підійти до Сани («Може‚ ви шукаєте одного й того ж чоловіка?»)‚ і ось ми сидимо‚ п’ємо шампанське‚ і я відчуваю‚ як дедалі тісніше сплітаються наші погляди‚ як хмелію я не від шампанського‚ а від парфумів‚ що всотали у себе і запах її тіла.

Це схоже на якийсь дуже солодкий експеримент‚ що вона проводить зі мною відповідно до свого професійного досвіду.

Я стаю покірним телятком і навіть погоджуюся випити кави‚ бо вона поворожить мені на гущі‚ — все одно почуття тривоги переслідує мене вже давно. Вона вдивляється на денце чашечки і каже‚ що наді мною висить фатальний Сатурн‚ що я народився під цією планетою‚ а в таких людей невеселі проблеми і навіть ідеї скорботні. Вони‚ ці люди‚ усіх підозрюють‚ у тому числі й себе. Цим людям треба жити‚ каже вона‚ на природі‚ на вогких берегах озер. А якщо конкретніше‚ то мені випадає циганський варіант‚ тобто випадає дорога‚ і Сана бачить на цій дорозі небезпечну жінку.

— А я спатиму з нею? — я вже прикидаюся її гіперсексуальним пацієнтом‚ бо згоден бути сатиром і маніяком‚ аби лиш лікувала мене вона.

— Це залежить від вас. А чому ви про це запитуєте?

— Бо якщо це так‚ то я хотів би‚ щоб тією жінкою була ти‚ — переходжу на «ти»‚ адже я пацієнт навіженець.

Терен в її очах темніє і стає таким‚ як у пісні.

— Звільнися‚ — так само фамільярно каже вона своєму пацієнтові. — Розкажи‚ що тебе непокоїть‚ і тобі стане легше. І я розповідаю їй усе: і про ключ‚ і про квартиру‚ і про те‚ що ось уже минула зима‚ а від того чоловіка ні слуху ні духу. Я живу серед тіней на темному роздоріжжі і не можу звідти нікуди піти.

Я просто вдивляюся в темряву‚ яка лякає мене‚ але не можу врятуватися втечею.

Вона не втішає мене‚ не каже‚ що моя тривога даремна‚ як це роблять лікарі психіатри. Вона каже:

— Щось трапилося. Не знаю тільки‚ чи до того‚ як тобі дали ключ‚ чи після‚ але щось трапилося.

— Так. І я постійно чую це «щось». Воно не полишає мене ні на хвилину. — Я роблюся зовсім сентиментальним із Саною‚ хоч розумію‚ що вродливі жінки цього не люблять. Але я стаю патологічно сентиментальним і кажу їй таке‚ у чому не зізнаюся нікому:

— Сано‚ — кажу я. — У мене часто паморочиться в голові.

Після однієї бійки я дістав струс мозку‚ й іноді находить таке запаморочення‚ що я ледве стою на ногах.

— Скільки це триває?

— Потім воно минулося. І ось тепер знов… Я не можу вранці схопитися з ліжка.

— Не треба різко схоплюватися з ліжка‚ — каже вона. — Цього не варто робити навіть тоді‚ якщо у тебе все гаразд.

Я глибоко увійшов у роль її навіженого пацієнта: побачив себе із нею у тому ліжку‚ побачив великі тернові очі‚ що розширюються від ляку‚ і відчув судому в її тендітному тілі. Але я її не душив‚ не завдавав найменшого болю‚ а тільки жадібно злизував білу помаду із білих губів‚ і солодка судома переда валася вже мені.

— Ти можеш це вилікувати? — спитав я.

— Тобі треба приймати ноотропіл‚ — вона вдала‚ що не розуміє мене. — А вилікувати… ні. Якщо мова про оте «щось»‚ то позбутися його ти можеш лише самотужки.

— Сано…

— Мені пора йти. Дякую за шампанське — це було найхмільніше вино з усіх‚ які мені доводилося пити.

— Сано…

Вона підвелася. Вона залишала нещасного маніяка на кульмінаційному моменті‚ переходячи межі жорстокості і лікарського етикету.

— Не йди‚ — попросив я.

Вона ступила крок‚ потім пристояла і раптом сказала:

— Ми часто шукаємо не тих і не там. Au revoir[8]. І ґраційно пішла до виходу‚ знаючи‚ що я не зводжу очей з її ніг, — можна було збожеволіти‚ як їй пасував високий каблучок.

Останні Санині слова ще довго відлунювали у мені‚ навіть не так слова‚ як сам голос — чистий місячний голос‚ та раптом я скинувся від раптової думки: «А й справді‚ хіба ти певен‚ що той‚ хто дав тобі ключ‚ сидів з тобою за одним столом?»

Мені аж моторошно стало. Я викурив ще сигарету і теж покинув «Трьох поросят».

4

Але тепер я приходив сюди майже щовечора. Приходив‚ як злочинець‚ котрого тягне на місце злочину‚ чи‚ може‚

1 ... 5 6 7 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ключ"