Евріпід - Трагедії

class="p1">Усе, як я, виказуй. Правда вічі їсть?..

Не слід би щодо сина помилятися.

ФЕРЕТ

Померти замість тебе - більша помилка.

АДМЕТ

Вмирати старцю й молодому - різна річ.

ФЕРЕТ

730] Одне прожить нам дано, а не два життя.

АДМЕТ

Живи ж собі, од Зевса довговічніший...

ФЕРЕТ

За що ж ти на батьків так огризаєшся?

АДМЕТ

Бо ти за крок до смерті життєлюбом став.

ФЕРЕТ

А ти?.. Жона в Аїд он замість тебе йде.

АДМЕТ

В ній бачиш доказ власної нікчемності.

ФЕРЕТ

Що не кажи, в тій смерті - не моя вина.

АДМЕТ

Гай-гай!..

Настане день - до мене ти ще звернешся!

ФЕРЕТ

Одружуйсь часто, щоб було вмирать кому.

АДМЕТ

Тобі на сором: ти ж за мене вмерти мав.

ФЕРЕТ

740] Люблю ж, однак, люблю це сяйво Фебове! [47]

АДМЕТ

Хіба це голос мужа?.. Гидко слухати!..

ФЕРЕТ

Не сором старця-батька в гріб зіштовхувать?

АДМЕТ

Умерти доведеться - у неславі вмреш.

ФЕРЕТ

А що неслава для людини мертвої?

АДМЕТ

Гай-гай!.. Старим не бракне безсоромності!

ФЕРЕТ

(вказуючи на Алкссту)

А ця - не безсоромна, бракло глузду їй.

АДМЕТ

Іди-но! Схоронити дай покійницю.

ФЕРЕТ

Іду вже. Вбивця - жертву хоронитимеш.

Рідні ж її за все це ти одвіт даси.

750] Акаста й до мужів не зачислятиму,

Як не відплатить гідно за сестру свою.

АДМЕТ

Ідіть, хай вас не бачу, ти й жона твоя!

Бездітна старість при живому синові -

По праву жде вас, бо в одній оселі нам

Не жити більше. Можна б через вісника

Від батька відректися, то відрікся б я.

(До супровідників).

А ми рушаймо! Горе треба зносити.

Вже вогнище чекає на покійницю.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Поплатилась життям за одвагу свою,

760] О жоно незрівнянна! Прощай же, прощай!

Хай Аїд і Гермес під землею тебе

Зустрічають ласкаво. Якщо навіть там

Є добро, то, втішаючись ним, засідай

Із Аїда дружиною поряд!

Похоронна процесія покидає сцену.

Появляється слуга, що супроводжував Геракла. [48]

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

СЛУГА

Мені чимало довелось гостей пізнать,

Що в дім Адмета звідусюди сходились,

Не одного вгощав я, але гіршого,

Ніж нинішній, не бачив, не прцймав іще.

Помітивши глибокий сум господаря,

770] Поріг переступити не вагався він.

А за хвилину, про біду довідавшись,

Став їсти-пити без докорів совісті.

Забули щось подати - він нагадував,

Місткого кухля з рук не випускаючи,

Вино пив чисте - сік із грона темного.

Вінком зеленим увінчавшись миртовим,

Заводив пісню. Два лади незгідливі

Звучали: він горланив і не дбав про те,

Що в домі горе; ми, раби, ридали всі

780] По господині, та коли до гостя йшли -

Сльози пустить не сміли: так Адмет велів.

Та й зараз у покої прислуговую

Цьому нахабі, може, й розбишака він,

А господиня - відійшла вже, я ж услід

Не йшов за нею, рук їй не простягував,

Не плакав, хоч мені й усім рабам вона -

Як мати: не один раз рятувала нас,

Власкавлюючи мужа. Хто б то зла не мав

На гостя, що засів тут при біді такій?

Входить Геракл.

ГЕРАКЛ

790] Гей ти, чого нахмуривсь? Чим зажурений?

Чи ж так гостей приймають? Що б не трапилось -

Прислуга в домі мусить бути ввічлива.

Прийшов я нині, друг твого господаря,

А ти сумний, насупивсь; на лиці твоїм -

Біда чужа виразно відпечаталась.

А підійди-но - мо', й порозумнішаєш.

У чому ж полягає все життя людське,

Чи знаєш? Де там! Що скажу - затям собі.

Всі люди - смертні. Тож умерти мусимо.

800] Й ніде нема такого поміж смертними,

Хто знав би, що зустріне днину завтрашню.

Куди скерує доля, - не збагнуть того,

Не вивідать, не взнати жодним способом.

Почувши те від мене та продумавши,

Веселим будь, вино пий і своїм вважай

Прожитий день. Всім іншим - доля відає.

Шануй Кіпріду - для людей солодшої [49]

Нема богині, бо така вже лагідна!..

Про інше і не думай. Вір моїм словам:

810] В їх мудрості, я певен, пересвідчишся.

Хіба не переступиш через смуток свій

І тугу непомірну? Увінчавшися,

Не питимеш зі мною? Присягтись готов,

Що від журби хмурної в гавань радісну

Тебе спрямують передзвони келихів.

Ми ж люди - по-людському й думать мусимо.

А хто весь час понурий, засумований,

Для того - хочеш чути моє судження? -

Життя - це не життя вже: гіркота одна.

СЛУГА

820] І я це знаю. Справи ж наші так стоять,

Що тут ані до сміху, ні до жартів нам.

ГЕРАКЛ

Покійниця - чужинка. Що ж так сльози лить?

Господарі ж не вмерли, сподіваюся.

СЛУГА

Не вмерли? Що стряслося, ти не чув хіба?

ГЕРАКЛ

Та ні... Господар, видно, обманув мене.

СЛУГА

Він надто вже гостинний, надто ввічливий.

ГЕРАКЛ

Чужа ж померла... Через те страждатиму?

СЛУГА

Чужа? Гай-гай! Якби-то про чужинку йшлось!

ГЕРАКЛ

Виходить, він біду якусь приховує?..

СЛУГА

830] Біда ця - наша. Ти - вгощайся весело.

ГЕРАКЛ

Не про чуже нещастя, чую, мова йде.

СЛУГА

Інакше б гостя не приймав я хмурячись.

ГЕРАКЛ

Невже господар дому взяв на глум мене? [50]

СЛУГА

Ти в недогідну пору на поріг ступив:

Тут смуток, бачиш... Голови обстрижені,

Та й в темному усі ми...

ГЕРАКЛ

А покійний хто?

Дитя якесь чи, може, старець-батько вмер?

СЛУГА

Жона Адмета, гостю, нас покинула.

ГЕРАКЛ

Що кажеш?.. А мені ще й догоджаєте?..

СЛУГА

840] Боявсь господар, що ти можеш геть піти.

ГЕРАКЛ

Таку дружину втратив!.. Ой, біда ж йому!

СЛУГА

Та всі ми з нею вмерли, не вона одна.

ГЕРАКЛ

Відчув я щось недобре, лиш в очах сумних

Сльозу помітив і волосся зрізане...

Та він запевнив, що чужий тут похорон,

От і ввійшов я мимоволі, й пити став

У гостелюбнім домі, де в такій журбі

Господар... Ба, ще й досі пригощаюсь тут,

Вінком чоло прибравши!..

(Відкидає келих і зриває вінок)

Як же ж ти посмів

850] Од мене приховати цю біду страшну?

А де похоронили? Як знайти її?

СЛУГА

Край шляху, що в Ларіссу навпростець веде,

Лиш з міста вийдеш, є гробниця тесана.

(Входить у дім.)

ГЕРАКЛ

О серце моє мужнє! Докажи тепер,

Якого народила сина Зевсов;

Дочка Електріона - тірінфіянка

Алкмена! Щойно вмерлу до життя вернуть,

Алкесту, я повинен і віддячитись

Адметові за дружбу й доброту його.

860] В киреї темній мертвих повелителя [51]

Підстерегти гадаю: кров жертовну п'є

Біля могили демон смерті - Танатос.