Джейн Остін - Доводи розсудку

розпоряджатися власним часом, робити, що заманеться, жити на свій кошт і не намагатися збільшити свої прибутки, — лише той, я кажу, зберігає своє здоров'я та квітучий вигляд до останку; а ось усі інші втрачають свою привабливість, як тільки минає їхня юність.

Містер Шеперд, який так наполегливо схиляв сера Волтера на користь флотського офіцера в якості наймача, був нібито наділений даром передбачення, бо першим, хто схотів оселитися в домі, був якийсь адмірал Крофт, що з ним він невдовзі зустрівся на квартальному засіданні в Тонтоні, а потім довідався про нього через свого лондонського знайомого. Згідно з цими відомостями, які містер Шеперд одразу ж поспішив надати до Келлінч-холла, адмірал Крофт був уродженцем Сомерсетського графства, який, надбавши великих грошей, бажав оселитися в рідних місцях і приїхав до Тонтона, щоб наглядіти собі якесь місце з тих, що пропонують внайми в найближчому сусідстві, але жодне з них йому не сподобалося. Проте, випадково почувши (тут містер Шеперд зазначив, що, точнісінько як він і передбачав, наміри сера Волтера не могли довго триматися в таємниці), що Келлінч-холл можуть здати внайми, і дізнавшись про взаємини його (містера Шеперда) та господаря, познайомився з ним, аби про все розпитати, і під час довгої бесіди висловив таке жваве зацікавлення будинком, на яке тільки була здатна людина, що була знайома з ним лише за описом; а докладно розповівши про себе, справив на містера Шеперда враження людини відповідальної та з усіх поглядів гідної того, щоб стати наймачем Келлінч-холла.

— І хто такий цей адмірал Крофт? — недовірливо запитав сер Волтер.

Містер Шеперд відповів, що адмірал із шляхетної родини, і назвав маєток. Запала тиша, а потім Енн додала:

— Він контр-адмірал у військовому флоті. Брав участь у Трафальгарській битві, а потім вирушив до Ост-Індії, де, здається, прослужив декілька років.

— Тоді я не маю сумніву, — зазначив сер Волтер, — що обличчя в нього жовтогаряче, як плащі й вилоги моїх слуг.

Містер Шеперд поспішив запевнити його, що адмірал Крофт — бадьорий і привітний чоловік із приємною зовнішністю; звичайно, загартований бурями, але не більше того; з манерами та поняттями справжнього джентльмена. Домовитися з ним буде анітрохи не важко: він бажав лише оселитися в затишному домі і якомога швидше; він знає, що за свої вигоди треба платити, уявляє собі приблизну ціну за наймання такого будинку, але не здивується, якщо сер Волтер попросить більше; розпитував про маєток. Адмірал буде задоволений, якщо до нього надішлють депутацію, але це не обов'язково; сказав, що іноді він ставав до зброї, однак ніколи не вбивав, — справжній джентльмен.

Містер Шеперд був дуже красномовним; він підкреслив усі обставини сімейного життя адмірала, які додавали йому як наймачеві особливих переваг. Він був одружений, дітей не мав, а саме такий наймач і є найкращим. Ніхто не дбає про дім так добре, — зазначив містер Шеперд, — як робить це жінка; невідомо, де меблі більше псуються — там, де немає жінки, чи там, де багато дітей. Ніхто у світі не збереже меблі краще, ніж бездітна жінка. Він знайомий і з місіс Крофт — вона в Тонтоні з адміралом, і майже весь час, коли вони обговорювали цю справу, вона була поруч.

— Вона, здається, дама тонка, чемна й ґречна, — продовжував він, — вона ставила мені більше запитань про дім, умови та податки, ніж сам адмірал. Наскільки я зрозумів, вона більш обізнана в таких речах. Більше того, сер Волтер, я дізнався, що вона певною мірою пов'язана з нашими краями, більш ніж її чоловік; тобто вона сестра джентльмена, що колись тут жив, як сама мені розповіла; сестра джентльмена, який жив у Манкфорді п'ять років тому. Господи! Як же його звуть? Ніяк не можу згадати його імені, хоч почув його зовсім недавно. Пенелопо, донечко, чи не нагадаєш мені ім'я того джентльмена, що жив у Манкфорді — брата місіс Крофт?

Але місіс Клей була так захоплена розмовою з міс Елліот, що не почула запитання.

— Уявлення не маю, про кого ви говорите, Шеперде. Я не пам'ятаю жодного джентльмена в Манкфорді ще відтоді, коли губернатором був старий Трент.

— Господи! Як дивно! Скоро, мабуть, я забуду, як мене самого звуть. Я так добре знаю це ім'я, та й самого джентльмена — сто разів його бачив. Колись він прийшов порадитися зі мною, пригадую, зі скаргою на сусіда. Слуга цього сусіда забрався до його саду й викрадав яблука. Огорожа обвалилася. Злодій був спійманий на гарячому, але пізніше, всупереч моєму вироку, прийшли до сердечної згоди. Оце так чудасія!

Усі замовкли.

— Мабуть, ви маєте на увазі містера Вентворта? — раптом запитала Енн.

Містер Шеперд був сповнений вдячності:

— Так, саме Вентворт! Саме так його звуть. У нього була парафія в Манкфорді, як ви знаєте, сер Волтер, два чи три роки тому. Здається, він туди приїхав приблизно в п'ятому році. Я впевнений, що ви його пам'ятаєте.

— Вентворт? О, так! Містер Вентворт, манкфордський вікарій. Ви ввели мене в оману, сказавши «джентльмен». Я гадав, що ви говорите про заможну людину; містер Вентворт був ніким, без роду і племені, і не мав нічого спільного зі Стреффордами. Дуже дивно, як це наші найшляхетніші імена переходять хтозна до кого.

Зрозумівши, що споріднення Крофтів з містером Вентвортом не підіймає їх у очах сера Волтера, містер Шеперд більше про нього не згадував, знову заходившись підкреслювати більш сприятливі обставини: їхній вік, склад сім'ї, багатство, високу думку, яка склалася в них про Келлінч-холл, та прагнення там оселитись; усе це свідчило про те, що нічого вони не ставлять вище за щастя бути наймачами сера Волтера Елліота, з надзвичайною тонкістю здогадуючись, які саме якості сер Волтер цінує в наймачах.

Проте старання містера Шеперда мали успіх; і, хоч сер Волтер відчував неприязнь до всякого, хто збирався оселитися в його домі, і дивився на нього, як на неймовірного багача, якому можна призначити найвищу ціну; містер Шеперд добився нарешті від сера Волтера згоди почати переговори й був відряджений до Тонтона, щоб домовитися з адміралом Крофтом про день, коли він приїде оглядати дім.

Сер Волтер не вирізнявся глибокою мудрістю, але він мав достатньо життєвого досвіду, щоб зрозуміти, що наймача, більш підхожого в усіх відношеннях, ніж адмірал Крофт, йому не знайти. Такою була його думка; крім того, його самолюбство тішило те, що адмірал посідав високе місце в суспільстві, але не занадто. «Я здав будинок в оренду адміралові Крофту» — звучить прекрасно, набагато краще, ніж просто якомусь містерові; містер (окрім, мабуть, з півдюжини