Тарас Богданович Прохасько - БотакЄ

що у спортсменів є навантаженням. Так буває завжди… Але іноді їх нема, вони десь поділися. І тоді, без звичного навантаження, починає боліти серце. Затискаються легені і все, що належить до дихальних шляхів. Бракує повітря. Ти загострено починаєш розуміти, що без кількох Юрків, Олегів, Влодків, Андріїв, Іванів, Романів, Богданів не можеш витримати власної дороги. Бачиш, як без них перетворюєшся на айсберґ, притягнений у якийсь дуренський порт, щоб бути розтопленим і випитим незнаними чужими людьми. Якщо я часом шкодую, що не є жінкою, то лише тому, що не можу бути всім для кількох чоловіків, які варті того, щоб прихилити їм до ніг небо. Пекло - це інші люди. Так сказав хтось, не подумавши. Бо інші люди - це рай. Інші люди, точніше ті люди, про яких ідеться, це та стріла в грудній клітці, яка муляє, але якщо її витягнути, то помреш.

І якщо варто на щось витрачати дорогоцінне життя, то власне для цього - бачити, чути, відчувати, доторкатися. Хай це безсенсово, хай це не дасть жодного результату - не будуть збудовані хати, не виросте сад, не народяться діти. Хай від усього лишаться лише рубці на тілі і на серці. Але, віддавши цим людям частину власної долі, подаруєш майбутнє тим дітям, які вже є. Вони будуть знати, що тато знав, що робить.

Твоє маленьке партизанське військо не окупує жодної нової території, але воно існує для того, щоб не допустити окупантів на вашу рідну землю. Бо вона дійсно ваша. І ви або ми ніколи не зможемо влаштувати на цьому обривку тверді пекла. Тут, навіть нехотячи, можливий лише рай.

09. 12 Я за те, щоб більшість провин прощати. Я за те, щоб не ділити суспільство на винних і невинних. Але… Сьогодні я зіткнувся з виявом того, що мене налякало десять років тому. Було все так. Була українська революція. Ми, львівські студенти, робили якусь дуже ризиковану акцію в Києві. Проти нас вийшов підрозділ омону. Це страшно, але для більшості з нас було звичним. Того дня в міліції з’явився сумнів. Вони не почали відразу бити. Кількох керівників студентського загону, і мене в тому числі, запакували до автомобіля і привезли до найвищого керівництва силових структур Києва. Там були такі люди, прізвища яких тоді були символами насильства, а сьогодні їх не варто називати, бо вони представляють найвище керівництво країни. І от тоді в тій бесіді десять років тому я раптово зрозумів - настане такий час, за який ми власне боремося, коли мені доведеться доказувати таким от особам свою прихильність до Української незалежної держави. Я зрозумів, що ні мої абсолютно українські переконання, ні безсумнівне патріотичне виховання, ні те, що роблю я тепер, щоб та Україна була, ні те, що робили всі в родині, - ніщо не захистить мене від ситуації, коли доведеться цим самим генералам і їхнім людям доказувати, що я - за Україну і за державність. Це абсурдно, але саме такі абсурдні речі переважно справджуються. І сьогодні я це відчув уже як реальність. Я за те, щоб прощати, я проти того, щоб робити ревізію біографій, але я хочу, здається, цілком нормального - щоб прощені розуміли, що їх простили, щоб винні знали, що вони винні і не помножували своєї провини. Я не хочу доказувати людям, які свого часу не знати що витворяли, що я за цю країну і за цю державу. Не хочу, щоб колишні вороги вирішували, що я зробив для свого народу. І не хочу нічого відповідати хлопчикам із спецслужби, які були комсомольцями до останнього, а тепер обороняють безпеку моєї країни. Навіть якщо я програв найбільшу гру у своєму житті і сталося не зовсім так, як ми хотіли, я і мої колишні соратники не повинні думати про те, як викрутитися від нападів фарбованих лисів і панів коцьких.

14. 12 Ми звикли вважати, що різноманітні літні заготівлі конфітюр, салатів, повидла, осінні соління і маринування, всі ці помідори, огірки, гриби, через які ночами не сплять жінки, - лиш би зробити все на зиму - це особливість нашого способу життя. Що нібито в ситому світі такого домашні господині і в гадці не мають, бо абсолютно все можна купити в найближчій продуктовій крамниці або свіже, або таке от законсервоване. І до певної міри це дійсно так. Більшості жінок у Європі чи Америці нізащо не вдалося б переконати себе так напружуватися влітку і восени, аби бути впевненою, що сім’я перебуде зиму і початок весни, не відчуваючи браку плодів. Але в цього арґументу є контрарґумент, який порушує його абсолютність.

Виявляється - це я довідався від справжніх американців - що те саме роблять їх дідусі й бабусі, котрі пережили велику депресію 30-х років і запізнали, що таке голод, котрий не залежить від тебе, але до якого можна приготуватися. Люди, які знають, що таке голод - не кількаденна відсутність їжі в якійсь екстремальній ситуації, а тривале недоїдання, постійна думка про їжу, - ніколи не перестануть бути обачними і передбачливими стосовно запасу. Бо запас, як кажуть наші люди, біди не чинить.

Я теж роблю соки з яблук на зиму. Пояснюю собі це тим, що інакше яблука зіпсуються. Але насправді просто знаю, що не зможу купувати такі потрібні дітям соки. І справа не в зимі, а в тому, що нема можливості жити легковажно. Я навіть ще гірший. Я не можу відрізати шматочок м’яса і з’їсти його з хлібом на сніданок. Бо коли є м’ясо, я усвідомлюю, що воно випадкове і скоро скінчиться. Як якийсь удав, я волію не їсти ні хліба, ні нічого іншого, лиш заковтнути максимальну порцію м’яса. Хай його вистачить надовго моєму організмові.

Пам’ятаю ще такий штрих. Був московський путч. Було чергове потрясіння і непорозуміння - що ж діється? Я був тоді в горах. І я не відходив від радіо, слухаючи перебіг кожної години. А тамтешні люди цього не робили. Вони стояли в черзі за хлібом, щоб мати сухарів надовго.

15. 12 У багатьох із нас є якась таємна мапа - вона може бути дійсно мапою, може бути малюнком від руки, може бути якоюсь фотографією або ілюстрацією в книжці, якимось малюнком в атласі, схемою в енциклопедії. Може бути старою знимкою з незнайомими людьми або чиєюсь картиною. Часом ця мапа може бути навіть образом якогось автора, пам’ятником чи навіть сквером. Ця мапа може існувати у