Галина Василівна Москалець - Уріж та його духи

з’яви, кожному дається шанс їх побачити чи почути. Для цього потрібно опинитись у потрібний час і в потрібному місці, й мати той особливий стан душі, коли вона і спить, і не спить, а відтак відкрита до сприйняття тонких матерій. Коли не шукаючи, знаходиш. І при цьому пам’ятати одну дуже важливу річ — не можна розповідати про те, що побачиш того самого дня. Чому це так — не знаю, однак вірю. Ходячих мерців це не стосується, хоча дехто і про це воліє промовчати, бо, можливо, той мрець одержимий злим духом.

Тому якщо хтось вертається поночі до хати, блідий і приголомшений, рідні мерщій вкладають його до ліжка, мовлячи при цьому:

— Нич не кажи. Завтра скажеш.

І поки той спить, щиро моляться за нього. Бо сам очевидець почуває велику тілесну слабість, і слова святої молитви плутаються й забуваються. Взагалі у таких випадках слід приховувати свою тривогу, поводитися якомога природніше, щоб не погіршити й без того тяжкий психологічний стан людини, яка зустрілася з чимось страшним. Можливо, бідака приніс у складках одежі часточки іншого світу, можливо, в очах у нього застиг відбиток побаченого.

Вранці ми про все дізнаємося.

Місць з лихою славою, або просто позначених окремими випадками, що їх не назвеш ні добрими, ні лихими, в Урожі багато. Найперше це дороги, старі й нові.

Мерці відвідують родичів і повертаються на цвинтар до трун, що відтепер є їхньою домівкою, теж не постійною. Бо звідти треба вирушати, до того місця, яке ти заслужив. Може виявитися, що твої уявлення про гріх хибні.

Є три місця, особливо, небезпечні у певний час доби і місяця. Це — ГРАНИЦЯ, відтинок дороги між Урожем та Винниками, СТАРИЙ ЦВИНТАР і ЛОЗИ.

Границя — місце між двома селами, де колись був цвинтар. Зараз і сліду його нема, але там у полі є давній холерний цвинтар, де на всіх мерців був один великий хрест. На Границі край дороги росли колись Три Груші, пов’язані з нещасливими випадками. Там можна зустріти Пана в чорному костюмі з блискучими ґудзиками. Духи прив’язані до одного місця, наче прикуті невидимим ланцюгом. Невідомо звідки вони прийшли і коли підуть. Їх треба просто сприймати як те, чого ми не можемо змінити, бо не знаємо причини виникнення. У них своє життя, у нас — своє.

Поруч, коли зійти з горба до ріки, будуть Лози, зарості верби. Тут зустрічаються винниківські опирі, які не люблять, коли хтось з’являється у тому місці в невідповідний час.

Біля Горішньої церкви, на старому цвинтарі зустрічаються Троє чоловіків у чорному і Троє чорних коней, а також Чоловік, у якого світяться вуха й очі.

З горою Обоча, що знаходиться за річкою, навпроти Долішнього кінця, де проходила колись давня дорога на Самбір, пов’язані розповіді про Чорного чоловіка, Хлопця зі свічкою, а також явище, яке в етнографії називають Диким Весіллям.

Долішня церква, що простояла зачиненою тридцять років, пов’язана з Чорною Каретою і Білим Биком.

Джерело на горі Ласки — з Жінкою, що виходить з лісу.

Ставища — шмат дороги, що веде до Урожа з Нагуєвич. Там з’являлися Гуси і Розхристана Істота, яка кидалася навперейми машинам.

Панський дім, якого вже теж немає, пов’язаний з Невидимими Бешкетниками.

Крім того, є будинки, де не можна жити, бо стоять вони на недоброму місці, на яке накладене прокляття, або там колись було перехрестя.

Пам’ять про давні події стирається, забувається те, що хотілося б забути, на якісь несправедливості, вчинені сільською громадою, просто було накладене табу, страх чіпляє на уста замок, а ключ від нього кидають у найглибшу криницю. Однак риси обличчя і вдача — найтривкіші. Ми такі самі, як і наші предки сотні чи тисячі років тому. Ми маємо двійників у минулому, вони мають двійників у майбутньому. А тому вчинки у нас ті самі, як і реакція на вчинки інших з поправкою на цивілізаційні стандарти. Чим глибше ми знаємо історію свого роду, тим знаходимо більше збігів. Село зберігає ще й пам’ять про міжродинні конфлікти. Ми не знаємо, чому в нас не складаються стосунки з сусідами чи якоюсь окремою родиною, а це продовжує жити давня, начебто стерта з пам’яті образа, на рівні підсвідомості.

Уріж — шляхетське село, і люди тут лише на позір згуртовані. У них затята вдача, нездатність прощати і фанатична відданість добробуту родини, як єдиній точці опори в цьому світі. Почуття й бажання одного члена роду нічого не варті, а бунт, як правило, виявляється в пияцтві. Чим раніше ти вириваєшся з Урожа і намагаєшся триматися від нього подалі, приїжджаючи сюди не лише на похорони чи на великі свята, тим більше у тебе шансів чогось досягнути. Але, можливо, весь цей шлях пройшов уже твій двійник у минулому, і ти не змінив свою долю, записану в Книзі доль.

У мене є карта 1929 року, стягнена з Інтернету, по якій легко встановити, де стояла чия хата, і де тепер її нема. Колись за рікою були Хатки, на Глинному біля лісу мешкали здебільшого поляки. У Багнах так само. Євреї мешкали на Оренді, під горбом. Навіть важко уявити, що колись там жили люди. А наша хата до 1936 року була не нашою. Наша стояла на горбі. Там народився мій дідо. А його сестра Настя мешкала там, де зараз наша хата. Після великої пожежі 1936 року осідки поміняли місцями. Однак, даремно дідо побудував там нову хату. Він знав, що над батьківським обійстям тяжіє прокляття: дві особи чоловічої статі не можуть вжитися під одним дахом. Два коти, два пси, двоє коней, двоє чоловіків. Мені відомо тільки, що у діда був брат Дмитро, дуже розумний і начитаний хлопець, який помер у вісімнадцять років від банального запалення легень. Якби хтось з двох синів прадіда пішов з дому, цієї проблеми б не існувало. Адже прадід був заможною людиною і міг би вивчити бодай одного сина. Однак, судячи з того, що про нього розповідала бабця, він був деспотичним чоловіком і волів усіх мати під своїм контролем. У таких батьків сини виростають слухняними. Але невідомо, що було раніше. Можливо, історія Каїна і Авеля, або конфлікт між батьком і сином, чи просто на цьому місці трапилось вбивство. Хоча поєднання крові молдовських господарів Басарабів і українських шляхтичів Страшівських вже приховує в собі схильність до незвичайних вчинків.

З дідових синів — Йосипа та Івана залишився лише молодший Іван, який після армії перебрався до Борислава.