Андрій Анатолійович Кокотюха - Останній раз

також, ховали обличчя під чорними масками. В очах четвертого читалися острах і покірність долі. Він сидів спереду, біля водія. Ззаду до його потилиці було притиснуто ствол «кольта».

— Оно його вікна, — пробелькотів полонений. — На четвертому поверсі.

— Світло пробивається, — зауважив на задньому сидінні старший, котрий командував усією групою. — Чого це йому не спиться в неділю о першій ночі?

Запитання явно було риторичним. Старший простягнув полоненому мобільний телефон.

— Совість твоя, в усякому разі, чиста. Нікого не розбуркаєш. Дзвони. Тільки поводься розумно.

Набираючи номер, полонений збився. Йому вдалося набрати номер лише з третього разу.

— Алло. Я слухаю, — відгукнулася трубка.

Дуло сильніше притиснулося до потилиці полоненого.

— Це я... Сторожук...

— Чую. Котра година, ти знаєш? Що сталося?

— Побалакати треба... Терміново... Зараз... Я тут поряд... Мені погрожували...

— Ти сам?

— Думаю, кому треба твою адресу, без мене дізнаються... Сам я...

Крізь прорізи в масці Сторожук помітив, що губи водія розтягнулися у задоволеній посмішці.

— Ти далеко?

— Два квартали від тебе. Хвилини за три буду.

— Добре, — на тім кінці дроту голосно зітхнули. — Чекаю.

Щойно у трубці почулися короткі гудки, ствол прибрали.

— Бач, як усе просто, — старший говорив із полоненим, як із дитиною. — Тепер почекаємо, скільки треба, і вперед. Скоро ти заробиш свої гроші.

Час тягнувся повільно. П’ять хвилин здалися Сторожуку вічністю. Нарешті старший скомандував:

— Гайда. Погнали!

Всі разом з водієм вийшли з машини, перетнули подвір’я і зупинилися біля потрібного під’їзду. Сторожук натиснув кнопки на щитку домофону.

— Ти? — прошипів динамік.

— Я, я... Свої... — Сторожук натиснув на дверну ручку, котра за кілька секунд піддалася. Троє в масках ковзнули за ним. Двері потрібної квартири виходили просто на майданчик, вони були прочинені, хазяїн стояв у темно-коричневому оксамитовому халаті, з-під якого стирчали голі волохаті ноги. В такому вигляді президента комерційного банку «Партнер» побачити міг не кожен.

Сторожук трохи повагався, не поспішав заходити, хоча господар і пропускав його. Нарешті він зробив крок через поріг і несподівано навалився усім тілом на двері, не даючи їм закритися. Троє в масках миттєво випірнули з мороку сходового майданчика і потіснили хазяїна всередину, погрожуючи револьверами. Коли всі увійшли, Сторожук зачинив двері, після короткого вовтузіння освоїв досить складну систему замків, клацнув ними. На господаря квартири він намагався не дивитися.

Хазяїна обшукали, з кишені халата видобули плаский браунінг старого зразка. Старший покрутив зброю в руці.

— І це стріляє?

— Сунь собі в жопу і спробуй, — порадив господар.

— Дуже смішно, — старший пожбурив браунінг на м’який килим собі під ноги, хвацьким ударом зафутболив його під диван, промовив: — Мало часу для гумору. Починайте, хлопці.

Його підлеглі діяли точно за планом. Уже за хвилину вони виштовхали до залу перелякану молоду жінку, котра плуталася в халатику, вдягаючи його на ходу, і хлопчину, який нічого не розумів зі сну. Йому було років вісім. Старший жестом звелів хазяїнові сісти на диван, жінці й хлопчикові вказали місце біля столу. Дитина притислася до матері, злякано глипаючи на чорні маски.

— Довго базарити не будемо, — старший став так, щоб одночасно бачити всіх. — 3 тобою, Рогоза, хотіли домовитись по-мирному. Ти не послухався. Більше того, найняв миршавих мудаків, але вони таки покалічили двох наших хлопчиків. Коротше, ти догрався.

— Далі що? — Сторожук, що причаївся у кутку, не міг зрозуміти холоднокровності Рогози. — У будь-якому разі, сволото, чого б ви там не хотіли, поки тут жінка й дитина — розмови не буде.

— Саме тому вона й буде, — старший неквапом витяг пачку цигарок, припалив, струсив попіл на килим, посміхнувся, забачивши мовчазне очікування на обличчях полонених. — Ви залишитесь жити. Усі троє. У будь-якому випадку, домовимося ми чи ні, — він явно грав на публіку. — Зараз почнемо.

Він кивнув одному із підлеглих. Той взяв за руку переляканого хлопчика, смикнув його від матері і поклав його руку на стіл. Жінка спробувала стати на заваді, але досить було важкого погляду з чорних прорізів маски, і вона уклякла на місці, немов загіпнотизована удавом. Другий напасник тим часом притиснув дуло до голови Рогози.

— Я роблю останню пропозицію, Рогоза, — старший говорив, не дивлячись на господаря квартири, неначе в кімнаті не було нікого, крім переляканої безпорадної жінки, що стояла навпроти. — Якщо ти відмовишся, твоєму шмаркачеві відрубають пальця. Ти віриш, мамусю? На мене дивися, суко! — гаркнув він несподівано і знову перейшов на нормальний тон. — Я повторюю: ти відмовляєшся — це буде коштувати одного дитячого пальчика. Я буду повторювати пропозицію ще тричі. Потім займуться твоєю дружиною. На очах сина. Обох вас ми скуємо наручниками і прикуємо до труби опалення. Якщо й це не промиє тобі мізки, я віддам тобі ключі від наручників, і ми дамо твоїй родині спокій. Назавжди. Живи з усім оцим. Спокійно. Якщо зможеш, — він випустив струмінь диму в жіноче обличчя і повернувся до Рогози: — Ну? То як?

Все сталося за кілька секунд. Бандит, котрий тримав дитину, змахнув лезом ножа. Крик дитини змусив Сторожука, про якого всі забули, закрити вуха долонями і опустити голову. Від удару руків’ям револьвера в обличчя поточився Рогоза. Жінку, котра рвонулася до сина, що стікав кров’ю, старший схопив за волосся і змусив опуститися на коліна.

— Сука! Сука! — стогнав Рогоза, витираючи долонею кров із обличчя.

— Я хіба зараз просив? — у голосі старшого вчувалося дорікання. — Куди поспішаєш? Приперло тобі?

Громило витер лезо об скатерку, стенув плечима.

— Я думав, він не повірить...

— Думав він! — старший відпустив жінку, підштовхнув її ногою. — Займися пацаном, перев’яжи... Ти, здається, медик... А ми поки що з чоловіком продовжимо розмову. Може, воно й на краще. Тепер зрозуміє, що не жартуємо. Та не скигли, без тебе дзвенить у вухах! Ворушися!

Він підхопив стілець, поставив його так, щоб сидіти обличчям до Рогози.

— Бачу, слухати ти готовий. До понеділка час є. Тобі не обов’язково їхати в офіс, у тебе вся документація продубльована на персоналці, факс теж тут. У понеділок рахунки твого банку повинні бути заморожені. За ці дні ти зробиш усе, щоб перевести їх туди, куди я скажу. Твої співробітники повинні отримати повний розрахунок. Цей, — він кивнув на Сторожука, — відповість на всі запитання щодо того,