Мішель Монтень - Проби

Ось чому, коли Критон спитав Сократа перед економ, як його поховати, той відповів: «Як вам заманеться». Якби мені випало клопотатися цим завчасу, я вважав би за принадніше для себе наслідувати тих, хто прагне, ще живучи і дихаючи, веселити себе думками про пишноту та блиск свого похорону і готовий радо лицезріти в мармурі свої неживі риси. Щасливий той, хто вміє розраювати і тішити свої почуття безчуттям і жити власною смертю!

Я відчуваю якусь зазлість до народоврядування (дарма що воно здається мені найприроднішим і найсправедливішим), коли згадую нелюдську сваволю атенців, які без жалю стратили, відмовившись вислухати їхніх виправдань, найхоробріших капітанів, що саме виграли у лакедемонян морську битву біля Аргенуських островів, найзапеклішу, найбільшу з усіх, що їх греки будь-коли сточували на морі. Їх засудили на смерть лише за те, що після перемоги вони кинулися пожинати її плоди, намість затриматись на місці, щоб зібрати і поховати трупи. Надто обурює мене цей вирок на згадку про Діомедона. Серед стратенців то був муж великих вояцьких і громадянських чеснот. Вислухавши присуд, він вийшов уперед і, вигодивши слушну хвилину, щоб озватися, замість захищати себе і доводити очевидну несправедливість такого жорстокого вироку, виявив турботу про долю своїх суддів і попросив богів не карати їх за розправу над ним; ба більше, боячись, як би боги не поклали свого гніву на їхній край за невиконання обітниць, які він із товаришами дав на подяку за блискучу звитягу, повідомив суддів, що то були за обітниці. Нічого більше не додавши, не сперечаючись і ні про що не просячи, він відважно, твердою ходою пішов на муку.

Але через кілька років доля залила за шкуру атенцям сала з тієї самої бочки. Хабрій, адмірал атенської флоти, здобувши перемогу над Поллісом, спартанським адміралом, біля острова Наксоса, змарнував усі плоди свого успіху, дуже важливого для Атен, боячись накликати на себе вже знайоме оскарження. Отож, аби не згубити в морі кількох тіл товаришів, він дозволив утекти цілій тічці живих ворогів, які згодом змусили його дорого заплатити за цей безглуздий забобон.

Питаєш, де буде місце твоє після смерті?

Там, де живуть зараз ті, хто ще не родився.

Сенека, Троянки, II, 30

Другий поет наділяє бездушне тіло відчуттям незрушного супокою:

Хай не знайде він гробу,

Притулку благого для тіла,

Де б по віку земного трудах

Душа спочинку зазнала.

Енній у цитаті у Цицерона,

Тускуланськ і розмови, І, 44

Так само і в природі можна бачити, як багато мертвих речей зберігають таємні зв'язки з життям: вино змінюється у льохах зі зміною пір року на його винограднику, забита і засолена дичина, кажуть, змінюється і набуває нового смаку, притаманного живому м'ясу.

Розділ IV

Як душа переносить свої пристрасті на уявні предмети, коли бракує їй правдивих

Шляхтич із нашого краю, подагрик, на поради лікарів утриматися від споживання солоного м'ясива звик жартівливо відповідати, що в нападах страждань та болю йому хочеться мати щось напохваті, аби зганяти на ньому оскому, і що лаючи та кленучи чи то ковбасу, чи то бичачий язик, чи то шинку, він чує полегшу. Але, далебі, подібно до того як ми досадуємо, коли, замахнувшись для удару, хибимо і поціляємо у повітря, як погляд, аби справити нам утіху, замість розпливатися і губитися у просторі, має зосередитися на приступній меті на належній відстані:

Як вітер, на рівнину впавши, силу втрачає,

Якщо не стане перетиком ліс перед ним,

Лукан, II, 362

так само, здається, і душа, вражена і зворушена, сама в себе поринає, як не дати їй волі; тож-бо завше треба їй достарчити предмети, на які вона могла б вилитися і діяти. Плутарх говорить у зв'язку з тими, хто прив'язується до мавпочок та песиків, що властива нам потреба любити, не мавши сподіваного виходу, бавить себе, аби не порожнювати, якимись марничками та витребеньками. І справді ми бачимо, як душа, обплутана пристрастями, воліє тягтися до якогось фальшивого і химерного предмета, всупереч власному віруванню, ніж гультяювати. Так звірі у своєму ражі кидаються на камінь чи залізо, що їх зранило, або, кусаючи самих себе зубами, помщаються за біль, що мучить їх.

Так панонська поранена ведмедиця

Зі списом у боці починає крутиться,

Тягнеться до рани, щоб схопити держак,

Все танцює круг себе і не скине ніяк.

Лукан, VI, 230

Чого ми тільки не вигадуємо, пояснюючи причину нашого безголов'я! До чого ми тільки не чіпляємося, слушно чи неслушно, аби лиш до чогось присікатися! То не оті ясні кучері, які ти рвеш на собі, і не оті білі перса, які ти з горя б'єш так розпачливо, наразили на смерть від кулі твого сердегу брата: шукай винуватця деінде! Лівій, розповідаючи про жалобу римського війська після загибелі двох славетних братів[32], його вожаїв, додає:

всі почали плакати і товкти себе по голові.

Тит Лівій, ХХУ, 37.

Такий був посполитий звичай. І хіба філософ Біон не сказав жартома про царя, який із жалю рвав на собі волос: «Цей муж, здається, гадає, що лисина полегшить йому жалобу?» Хто з вас не бачив, як гравці кусають і ковтають карти, як трощать гральну кістку, аби помститися бодай на чомусь за свій програш? Ксеркс звелів шмагати море Геллеспонт[33] і закувати його в кайдани, вилаяв його найпослідущими словами і послав виклик на герць горі Атон. Кір на кілька днів затримав цілу армію, щоб помститися річці Гіндес за страх, якого спізнав на переправі через неї. А Калігула з землею зрівняв гарну кам'яницю через розкоші, яких дізнала у ній його матір.

За моєї молодості люди розповідали, як один цар, наш сусіда, діставши від Бога добру висіканку, поклявся віддати йому віть за віть; він розпорядився, щоб десять років поспіль у його царстві не молилися Богові, не згадували про нього і щоб за його царювання навіть не вірили в Бога. Ця розповідь свідчила не так про глупоту, як про пиху того народу, про який ішлося. Обидві ці вади людські завжди йдуть у парі. Але, по щирості сказати, у таких випадках більше знати гонору, аніж дурості.

Цезар Август, зазнавши морської хвищі, угнівався на бога Нептуна і наказав на час урочистостей у цирку усунути його статую, поставлену серед інших богів, щоб помститися за кривду. Тут він учинив ще безглуздіше, ніж решта