Джеральд Даррелл - Балакучий пакунок

всякими історіями про те, що їх нікому купати. І це справді серйозна проблема. Розумієте, василіски вилуплюються із яєць, які знесли два золоті півники. Звичайно, це тупі птахи — вони тільки й знають, що цілими днями сидіти і час від часу кукурікати, як дурники. Але раз на сто років кожен із них має знести яйце.

— А я думала, яйця несуть тільки кури, — зніяковіло зауважила Пенелопа.

— Кури несуть яйця, з яких вилуплюються курчата, — виправив її Папуга. — А золоті півники несуть яйця, з яких вилуплюються василіски.

Ця відповідь так спантеличила Пенелопу, що вона вирішила більше ні про що не запитувати.

— Золотий півник має знести яйце з василіском — і все, на цьому його місія вичерпана, — пояснював Папуга. — Тоді він зо два рази хвалькувато кукурікає і передає яйце в лапи жабам.

— Жабам? — вигукнула Пенелопа, тепер уже зовсім спантеличена.

— І що жаби роблять з ним далі? — спитав Саймон.

— Висиджують, що ж іще? — відповів Папуга. — Єдине, на що вони здатні, ті жаби, безмозкі безхребетні створіння. Єдине, що вони роблять добре, — висиджують яйця з василісками. Але знаєте, якщо ви й далі збираєтесь перебивати мене, я ніколи не закінчу цю розповідь.

— Пробач, — промовили діти з каяттям у голосі й принишкли.

— І ось, — вів далі Папуга, — одного разу василіски вирішили, що коли їм вдасться прибрати до рук Велику книгу чарів, то вона підкаже, як зробити так, аби золоті півники несли яйця щодня. Вони змовилися з жабами — а це, як відомо, легковажні, безглузді, піддатливі створіння — і разом не тільки захопили золотих півників, а й викрали три великі книги нашої країни. Коли ми з Дульчібеллою повернулися, нападники вже замкнули своїх бранців у замку й отримували яйця з майбутніми василісками, як… ніби… ну, як…

— Як на птахофермі, — підказав Саймон.

— Точно, саме так, — підтвердив Папуга. — За останніми підрахунками, у них зараз двадцять п’ять яєць. По одному щодня. Уся наша країна Міфологія скоро буде перенаселена василісками, якщо ми якось цьому не зарадимо, тобто якщо я не зараджу цьому. Розумієте, вже десь останні років двісті Г. Г. дуже слабкий і неуважний та залишає дедалі більше поточних справ на мене. Але я нічого не можу вдіяти без наших великих книг. Тому ми з Дульчібеллою надумали піти і вкласти трохи розуму в дурнуваті голови василісків, але посеред ночі нас схопили їхні поплічники, пришелепуваті, бридкі й нахабні жаби, загорнули нас у жахливий пакувальний папір і кинули в річку. Я Папуга! Кров у мені кипить від гніву! Чекайте-чекайте, кляті жабиська, я ще дістану вас своїми крилами!

— А що ж із паном Джанкетберрі? — запитала Пенелопа. — Бідолашний, що з ним сталося?

— Він був у відчаї, нещасний мій друг, — сказав Папуга. — Він сидів у своїй чарівній печері й тримав на руках дракониху, яка билася в істериці. Більше його я не бачив.

— Дракониху? — перепитав Пітер, він досі ніяковів у присутності цих незрозумілих створінь.

— Табіту, останню з драконів, — пояснив Папуга. — Досить мила по-своєму тваринка, але дуже непрактична. Вона дозволила василіскам забрати яйця, а коли зрозуміла, яку дурницю вчинила, то, як і слід було сподіватися, впала в істерику. Ніякої витримки в цих драконів.

— А ти не думаєш, що треба повертатися якнайшвидше? — тривожно запитала Пенелопа. — Поки малі василіски не вилупились?

— Думаю! — відказав Папуга. — Але я не можу цього зробити без сторонньої допомоги!

— Ми тобі допоможемо! — вигукнула Пенелопа. — Ми зробимо все, що треба, чи не так, Пітере, Саймоне?

— Так! — відповіли хлопці. — Що завгодно, ти тільки скажи!

— Які ви добрі! — сердечно мовив Папуга, втираючи сльози. — Дуже-дуже добрі…

— Хоча, правду кажучи, я зовсім не збирався тебе супроводжувати! — пожартував Пітер. — І допомагати впоратися з василісками!

— Так-так! — підхопив Саймон. — І з мерзенними жабами!

— То як, Папуго, можна нам поїхати з тобою? — запитала Пенелопа. — Я маю на увазі, що ми готові стати тобі в пригоді.

— Дорогі мої діточки! — Папуга розчулився до краю. — Ви такі шляхетні, такі великодушні… Звичайно, я буду радий, якщо ви зможете поїхати з нами. І буду невимовно вдячний за допомогу.

— Чудово! — вигукнув Пітер, підстрибуючи на радощах. — Усе, вирішено! Тільки як ми туди дістанемось?

— Поїздом, — підказав Папуга.

— Поїздом?! — вражено перепитали діти.

— Так. Спочатку тільки стежка вела до нашого входу. Але згодом проклали залізничну колію. Вузькоколійку, звичайно ж. Вона пролягає зовсім поруч із входом до країни Міфології, отже, мадам Гортензія підвезе нас просто до потайного місця, розумієте? Вона француженка, але з кращих із них. Якщо чесно — сам я не згадаю дороги до входу. Я добираюсь туди іншим шляхом. Але мадам Гортензія знає дорогу. Вона зараз на пенсії, живе у селі Дайкофта.

— Ага, я її бачила! Вона зараз у нашому селі. Тобто у селі, найближчому до нашої вілли! — радісно скрикнула Пенелопа. — Ти говориш про той симпатичний маленький паротяжик, що стоїть на платформі біля залізничної станції? Це його ти називаєш мадам Гортензія?

— Так-так! — зрадів Папуга. — То як вона там?

— Добре, — відказала Пенелопа. — Вона гарненька.

— Ми ніколи не показували машинам нашого входу, — сказав Папуга. — Ненадійні вони, ці машини, але старенька мадам Гортензія — добра душа. Вона зібрана не так, як теперішні поїзди. Якщо ми виїдемо сьогодні вночі, то вона відвезе нас до самісінького входу в Міфологію. А там уже підемо пішки — вздовж річки.

— Якщо там є річка, то чому б нам не попливти човном? — поцікавився Саймон.

— Ой, якби ж ми його мали, то попливли би, — зітхнув Папуга.

— Але ми маємо! — радісно вигукнув Пітер. — У нас є човен, він тут, за цією піщаною дюною.

— Та ви жартуєте!!! — не повірив Папуга.

— Ні, — сказала Пенелопа. — Можеш сам піти і пересвідчитись.

Папуга з вершечка золотої клітки злетів над піщаною дюною, виграючи на сонці всіма барвами веселки. Швидко глянув на човен, повернувся і знову вмостився на верхівці клітки.

— Тобі вже не можна так літати, у твоєму віці, — буркнула Дульчібелла. — Скільки разів я про це казала!

— Це грандіозно! — вигукнув Папуга, трохи захеканий. — Чудово! Якраз те, що нам потрібно: надувний, та ще й такого гарного кольору. Діти, який же я радий, що ми з вами зустрілися!

— Ми теж дуже раді! — сказала Пенелопа.

— А тепер треба розробити план, — нагадав Папуга. — Ось що я пропоную. Якби ви були такі добрі та заховали нас із Дульчібеллою у клітці десь біля дороги, а опівночі повернулися, то ми б усі разом пішли до села Дайкофта і попросили мадам Гортензію підвезти нас до входу в країну Міфологію. А далі вже самі попливемо човном. Як вам такий досконалий план?

— Супер! — вигукнув Саймон і посміхнувся.

— Ми із Саймоном беремо на себе зброю і спорядження, — заявив Пітер. — А Пенелопа відповідатиме за харчі та речі першої необхідності.

— О Боже, — Саймон