Жуль Верн - Скорочено П’ятнадцятирічний капітан

Дік Сенд і його супутники побачили біля річки Дінго, який гавкав на якогось незнайомого чоловіка. За спиною в нього висіла рушниця. Він її швидко зняв і, взявши в руки, приклав до плеча. Усім своїм виглядом він виказував невпевненість. Дік Сенд привітно змахнув рукою, і незнайомець підійшов до них. Це був середнього зросту, міцно збудований чоловік років під 40. Жваві очі, посріблені сивиною чуприна й борода, засмагле, аж чорне, обличчя.

Дік Сенд зрозумів, що перед ними не корінний житель пампасів — індіанець, а скоріше один з тих чужоземців-авантюристів, часто сумнівної слави. Чоловік потис юнакові руку, а неграм тільки кивнув головою. До чоловіків підійшла місіс Уелдон. Вона розповіла незнайомцю про катастрофу на судні. Чоловік сказав, що вони опинилися на південноамериканському узбережжі, на болівійському березі. Ніщо не викликало сумніву в словах незнайомця. Вони — в Південній Болівії, тож нічого дивного, що берег такий порожній. Чоловік сказав, що до Ліми далеко. Він розповів, що звуть його Гарріс, родом він з Південної Кароліни. Та ось уже скоро 20 років, як виїхав з батьківщини і проживає в пампасах Болівії. Він живе на півдні, біля чілійського кордону, а зараз їде на північний схід, в Атакаму. За двісті миль звідси є велика ферма — асьєнда Сан-Фелісе, яка належить його братові, тож потерпілі можуть піти з ним туди, а звідти дістатися до міста Атаками. Потім Гарріс запитав місіс Уелдон, чи негри її раби. Жінка сказала, що рабство на півночі скасували. Прибіг малий Джек, і Дік помітив, що Гарріс не сподобався хлопчику.

Тим часом Дік Сенд обмірковував пропозицію Гарріса дістатись до асьєнди Сан-Фелісе. Адже перехід у 200 з лишком миль лісами та рівнинами — дуже стомливий. Гарріс сказав, що має коня, тож на ньому зможуть їхати жінка з дитиною. Дік вважав, що краще пробиратися узбережжям, але Гарріс сказав, що ближче, ніж за 300-400 миль, немає жодного порту. Місіс Уелдон прийняла пропозицію Гарріса, тож усі почали збиратися в дорогу. Жінка і Нен почали готувати сніданок, Дік пішов з Гаррісом по коня, а Геркулес шукав кузена Бенедікта, якого мало обходило те, що діялося довкола.

Тим часом Гарріс і Дік Сенд повернули за скелі до гирла річки, а потім пройшли вгору берегом і побачили коня. Дік не знав породи, але це був арабський скакун. Дік спитав Гарріса, чи він не зустрічав тут португальця на ім'я Негору. Той відповів, що нікого тут не бачив.

Розділ XVI

У ДОРОЗІ

Пройшовши трохи берегом річки, загін вступив у праліс. На чолі загону йшли озброєні Дік Сенд і Гарріс. За ними рухалися Бет і Актеон, озброєні карабінами й ножами. Далі на коні їхали місіс Уелдон і малий Джек. За ними посувалися Том і Нен. В ар'єргарді йшли Остін, озброєний четвертим карабіном, і Геркулес із сокирою за поясом. Дінго то забігав далеко вперед, то відставав. Пес начебто шукав сліду. Собака був збуджений і частенько глухо гарчав. Кузена Бенедікта, як і Дінго, було неможливо примусити йти з усіма.

Погода стояла чудова. Більшість дерев місіс Уелдон та її супутники бачили вперше. Чимдалі частіше траплялися заболочені місця. Траплялися цілі мангові гаї. Після обіду й короткого перепочинку маленький загін пішов угору горбастим схилом. Дерева тут росли не так густо, але земля поспіль заросла височенними травами. Джек просив Гарріса показати колібрі, але той відповів, що пташки не тут, а далі.

Згодом ліс почав змінюватися. Між деревами чимдалі частіше траплялися широкі галявини. До заходу сонця маленький загін відійшов од берега на 8 миль. В дорозі не трапилось ніяких пригод, і навіть ніхто дуже не втомився. На ночівлю стали під величезним манговим деревом. Виявилося, що там сиділа ціла зграя сірих папуг, які зняли сильний галас. Дік хотів сполохнути їх пострілом з рушниці, але Гарріс радив не робити шуму, щоб не виказувати своєї присутності в цьому лісі. Вечерю приготували швидко — нічого не варили. Вона складалася з консервів і сухарів. Дік хотів розкласти багаття, але Гарріс відмовив від цієї ідеї.

Розділ XVII

СТО МИЛЬ ЗА ДЕСЯТЬ ДНІВ

Ніч минула спокійно, і кілька годин відпочинку поновили сили мандрівників. Після сніданку вони знову вирушили на схід. Ішли все так само лісом. Кругом красувалося буйне рослинне царство. За словами Гарріса, вони перебували в пампі, але Дік згадав, що пампа — це безводна рівнина, де немає ні дерев, ні каміння, а в дощову пору все густо заростає будяками. Юнак поставив Гаррісові кілька запитань з цього приводу, сказавши, що його дуже дивує незвичайний вигляд пампасів, але американець сказав, що годі шукати справжньої пампи по цей бік Анд — для цього треба перейти через гірський хребет.

П'ять днів подорожі минули без будь-яких особливих пригод. Малому Джекові вже трохи набридла одноманітна подорож. До того ж, не було виконано жодної з даних йому обіцянок: гумових дерев, колібрі, яскравих папуг хлопчик і досі не бачив. Що ж до кузена Бенедікта — він був незадоволений іще дужче, бо не знайшов жодної комахи, гідної його колекції.

Наступні чотири дні загін так само йшов на північний схід. На 16 квітня подорожні, за їх підрахунками, віддалилися миль на 100 від берега. Асьєнда Сан-Фелісе мала бути миль за 20 од місця, де стали на ночівлю того вечора. Ще дві доби — і вони матимуть зручне пристановище. Того дня вони почули свист. Дік вважав, що це змія, і він схопив рушницю. Гарріс сказав, що то антилопи. Дік хотів побачити їх, тож поплазував з рушницею у траві. Тієї ж миті табунець струнких антилоп як вихор помчав геть. Пополудні загін побачив високих тварин, Дік крикнув, що то жирафи, але Гарріс переконував усіх, що то страуси нанду. А ще він просив не виявляти їхню присутність у лісі пострілами. Дік Сенд