Луїза Пенні - Фатальне благословення, Луїза Пенні

ще й викрадення. Так чи так, але ось чому будинок такий дешевий. Усе одно це прекрасна покупка. Чудові труби, переважно мідні. Даху лише двадцять років. Я…　

— Я купую його.　

— Хіба ви не хочете його подивитися?　

Питання вихопилося мимоволі, Йоланда не встигла вчасно прикусити язика. «Якщо ця ідіотка хоче купити старий будинок Гедлі, не оглянувши його, нічого не перевіривши, не вигнавши нечисту силу, то нехай».　

— Просто підготуйте папери. Я приїду після обіду з чеком.　

Сісі так і зробила. Вона розповіла про це чоловікові десь за тиждень, коли їй потрібен був його підпис, щоб перевести в готівку пенсійні заощадження. Він протестував, але так кволо, що випадковий спостерігач навіть не зміг би розпізнати в його словах протест.　

Старий будинок Гедлі, страховисько на пагорбі, тепер належав Сісі. Вона не могла навіть уявити більшого щастя. Будинок був ідеальним. А Три Сосни були ідеальним місцем. Принаймні буде ідеальним, коли вона все завершить.　

Сол пирхнув і відвернувся. То лише справа часу — Сісі кине його, щойно завершиться наступна фотосесія з нею в тому жахливому богом забутому селі. Фото були для її першого каталогу, і він мав відзняти її різдвяні розваги серед місцевих жителів. І, за можливості, закадрувати селян, які заворожено і з любов’ю дивляться на Сісі. Для цього йому потрібні були гроші.　

Усе, що робила Сісі, мало певну мету. І ця мета зводилася до двох речей, як Сол зрозумів: воно мало наповнювати її гаманець або живити її его.　

Тож чому вона купила будинок у селі, про яке ніхто ніколи не чув? Це не підносило її престиж. Отже, йдеться про інше.　

Гроші.　

Сісі знала про село те, чого не знав ніхто інший, і справа була в грошах.　

У нього прокинувся інтерес до Трьох Сосен.　

— Крі! Ворушися, заради Христа!　

Прохання, що пролунало, було буквальним. Сповитий нащадок багатих батьків і головний персонаж прекрасної різдвяної інсценівки марно намагався потрапити перед очі глядачів з-за снігового замету, на який перетворилася Крі. Вона вийшла на сцену, танцювала і кружляла разом з іншими янгольськими сніжинками, а потім раптово зупинилася. Здавалося, нікого не хвилювало, що сніг у Єрусалимі не має жодного сенсу. Учителька мала цілком слушну думку: як хтось вірить у непорочне зачаття, то повірить і в снігопад тієї чудесної ночі. А от те, що одна зі сніжинок, більше схожа на уособлення заметілі, заклякла в центрі сцени, перед маленьким Ісусом, одразу привернуло увагу.　

— Ворушися, товстозада!　

Ця образа відскочила від Крі, як відскакували всі інші. Вони були білим шумом її життя. Крі вже майже не чула їх. Тепер вона стояла на сцені, дивлячись прямо в зал, наче застигла.　

— Брі боїться сцени, — прошепотіла вчителька драми, мадам Бруно, вчительці музики, мадам Лятур, очікуючи, що та зарадить цьому. Позаочі навіть вчителі називали Крі Брі. Принаймні вважали, що це було позаочі. Вони вже давно перестали хвилюватися, чи чує щось ця дивна й мовчазна дівчинка.　

— Я бачу, — огризнулася мадам Лятур. Величезне напруження, яке щороку спричиняло різдвяне свято у школі міс Едвард, зрештою давалося взнаки.　

Але Крі закам’яніла не через страх перед сценою чи глядачами. Її зупинило на півдорозі те, чого перед нею не було.　

Крі знала з багаторічного досвіду, що найстрашнішим є саме те, чого не бачиш.　

І те, чого Крі не побачила, розбило їй серце.　

— Я пам’ятаю, як мій перший гуру, Рамен Дас, казав мені, — Сісі ходила по готельному номеру в білому халаті, збираючи канцелярське приладдя та мило, й розповідала свою улюблену історію, — «Сісі Дас» — Рамен Дас називав мене саме так, — промовила Сісі　до канцелярського приладдя. — Це було рідкістю для жінки мати таку честь, особливо в тогочасній Індії.　

Сол подумав, що, можливо, Рамен Дас не усвідомлював, що Сісі — жінка.　

— Це було двадцять років тому. Я була ще невинною дитиною, але вже тоді шукала істину. Я зустріла Рамена Дас у горах, і між нами одразу виник духовний зв’язок.　

Сісі склала руки, і Сол сподівався, що вона не збирається сказати…　

— Намасте! — промовила Сісі, вклонившись. — Він навчив мене цього. Надзвичайно духовна річ.　

Вона вживала слово «духовний» так часто, що для Сола воно втратило сенс.　

— Він сказав: «Сісі Дас, ти маєш великий духовний дар. Ти повинна залишити це місце і поділитися своїм даром зі світом. Ти повинна навчити людей віднаходити спокій».　

Поки вона говорила, Сол ворушив губами, подумки промовляючи всі її слова й повторюючи знайомі інтонації.　

— «Сісі Дас, — сказав він, — ти, як ніхто інший, знаєш: коли чакри збалансовані, вся аура біла. А коли все біле, тоді все гаразд».　

Сол засумнівався, чи не плутає вона індійського містика з членом Ку-клукс-клану. Було б іронічно, якщо так.　

— «Ти маєш повернутися у світ, — напучував він. — Було б неправильно тримати тебе тут далі. Ти маєш заснувати компанію і назвати її “Віднайдіть спокій”». Так я і зробила. І саме тому я написала цю книгу. Щоб поширювати духовне слово. Люди мають знати. Вони заплуталися з усіма цими облудливими сектами, які тільки й роблять, що використовують їх. Я повинна була розповісти людям про лі біен.　

— Тепер я заплутався, — сказав Сол, насолоджуючись припливом гніву, який завжди викликали в неї такі слова. Сісі була вкрай передбачуваною. Вона ненавиділа будь-кого, хто припускав, що її ідеї якимось чином заплутані. — Хіба це Рамен Дас розповів тобі про лі біен?　

— Ні, ідіоте. Рамен Дас був в Індії. Лі біен — це стародавня східна філософія, що передається в моїй родині.　

— Стародавня китайська філософія?　

Не прагнучи зберегти стосунки, він не міг позбавити себе задоволення завдавати останніх ударів. До того ж із цього вийшла б кумедна історія, яку можна було потім розповідати. І розвіяти нудьгу у спілкуванні. Він виставив би її на посміховисько.　

Сісі прицмокнула язиком і скипіла.　

— Ти знаєш, що моя сім’я із Франції. Франція має довгу і славетну історію колонізації Сходу.　

— Авжеж. В’єтнаму.　

— Саме так. Мої предки, дипломати, привезли звідти деякі стародавні духовні вчення, зокрема й лі біен. Я тобі все це розповідала. Хіба ти не слухав? До того ж це є в книжці. Чи ти не читав її?　

Сісі кинула в нього книжкою, він ухилився, але, пролітаючи повз, вона таки зачепила його — Сол відчув гострий біль у руці.　

— Звісно, я читав твою кляту книжку. Читав і перечитував. — Він тримався з усіх сил, щоб не назвати її опус купою лайна, чим він, власне, і був. — Я знаю цю історію. Твоя мати розмалювала кулю в