Світлана Прокопенко - За лаштунками оплесків, Світлана Прокопенко

За лаштунками інтриг, де шепіт стає зброєю

Консерваторське життя Софії поступово входило в звичне русло, наповнене лекціями, репетиціями та нескінченними годинними заняттями за фортепіано. Проте, за межами навчальних класів вирувало інше, менш формальне, але не менш важливе життя – закулісне життя оперного театру, куди час від часу потрапляли студенти на стажування або як статистки в масових сценах. Саме тут Софія вперше зіткнулася з тією складною ієрархією, неписаними правилами та прихованими інтригами, що панували серед артистів.

Її перше знайомство з цим закулісним світом відбулося під час підготовки до нової постановки класичної опери. Студентів консерваторії залучили до хору, і Софія з хвилюванням опинилася за кулісами величного театру, який до цього бачила лише з глядацької зали. Величезний простір за сценою здавався лабіринтом, заповненим декораціями, костюмами, освітлювальними приладами та метушливими людьми – костюмерами, гримерами, технічними працівниками. У повітрі витав особливий запах – суміш пилу, лаку для волосся та важких театральних фарб.

Софія з цікавістю розглядала все навколо, намагаючись запам'ятати обличчя та зрозуміти негласні правила цього нового для неї світу. Вона помітила, як по-різному поводяться між собою артисти різного рангу. Солісти трималися відокремлено, оточені шанобливою увагою асистентів, тоді як члени хору та балету спілкувалися більш вільно, обмінюючись жартами та останніми новинами.

Саме тут Софія вперше стала свідком напружених стосунків між Агнесою Левицькою та іншими солістами. Примадонна, навіть за лаштунками, випромінювала владність та неприступність. Її поява викликала миттєве замовкання розмов, а в очах інших артистів Софія помічала суміш захоплення та побоювання.

Одного разу Софія випадково стала свідком розмови між двома хористками у костюмерній. Вони тихо перемовлялися, час від часу озираючись на двері.

"Ти чула, що Левицька знову влаштувала скандал через освітлення?" – прошепотіла одна з них, молода жінка з кучерявим волоссям.

"Ще б пак, – зітхнула її співрозмовниця, старша жінка з втомленим поглядом. – Вона завжди знаходить до чого причепитися. Боїться, що хтось затьмарить її сяйво."

"Але ж вона – зірка! Хто може її затьмарити?" – здивувалася молода хористка.

"Хто знає... Часи змінюються. Та й нові таланти з'являються постійно. Пам'ятаєш ту дівчину з консерваторії, що на прослуховуванні співала? Софія, здається."

"Так, у неї сильний голос. Левицька тоді так на неї подивилася... аж мурашки по шкірі побігли."

"От побачиш, ще не раз подивиться. Вона не терпить конкуренції. Краще триматися від неї подалі."

Ця випадкова розмова змусила Софію задуматися. Невже Агнеса Левицька дійсно відчуває в ній загрозу? Невже світ опери – це не лише високе мистецтво, але й жорстока боротьба за місце під софітами?

Згодом Софія почала помічати й інші дивні речі. Інколи безпідставно змінювався склад виконавців у невеликих партіях, молоді талановиті співаки раптово переставали отримувати нові ролі, а за кулісами лунали тихі шепоти про чиїсь нечесні методи та впливові зв'язки.

Одного вечора, після репетиції, Софія зіткнулася в коридорі з однією з солісток, тендітною жінкою з чудовим ліричним сопрано на ім'я Олена. Обличчя Олени було засмученим, а в очах стояли сльози.

"Олено, що сталося?" – стурбовано запитала Софія.

Олена зітхнула та провела рукою по волоссю. "Мене зняли з партії. Без пояснення причин. Просто сказали, що знайшли іншу виконавицю."

"Але ж ви так чудово співали на репетиціях!" – щиро вигукнула Софія, яка була вражена талантом Олени.

"Знаю," – сумно посміхнулася Олена. – "Але, мабуть, комусь я перейшла дорогу." В її голосі відчувалася гіркота та розчарування.

Софія мовчала, розуміючи, що Олена натякає на закулісні інтриги. Вона згадала холодний погляд Агнеси Левицької під час її прослуховування та випадкову розмову хористок. Невже примадонна дійсно здатна на такі підступні вчинки, щоб усунути своїх потенційних конкуренток?

З кожним днем перебування в театрі Софія все більше переконувалася, що світ опери – це не лише блиск софітів та чарівні мелодії. За пишними декораціями та розкішними костюмами ховалися людські пристрасті, заздрість, амбіції та жорстока боротьба за владу на сцені.

Сама Софія поки що не відчувала на собі прямого тиску, але вона розуміла, що її талант не залишиться непоміченим. І рано чи пізно вона може стати мішенню для тих, хто боїться втратити своє панівне становище.

Одного разу, під час перерви між репетиціями хору, до Софії підійшов старий костюмер, сивочолий чоловік з добрими зморшками біля очей на ім'я пан Микола. Він завжди здавався трохи відстороненим, але його погляд часто висловлював мудрість та розуміння людської природи.

"Дівчино, я бачу, ти дивишся на цей світ широко відкритими очима," – тихо сказав пан Микола, присідаючи поруч із Софією на старий дерев'яний ящик.

"Тут все так... незвично," – обережно відповіла Софія.

Пан Микола зітхнув. "Театр – це відображення життя, тільки яскравіше. Тут є і велике мистецтво, і низькі пристрасті. Треба навчитися розрізняти одне від одного."

"А як це зробити, пане Миколо?" – запитала Софія, відчуваючи потребу в мудрій пораді.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍