Katerina Школіна - 11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна

- Хтось тебе зустріне? - питає.

Блін, походу він чув розмову. Може і добре, що так склалося, бо я не планувала продовжувати наше з ним знайомство.

- Так, - усміхаюся.

- Добре. - сухо відповідає. 

Ми нарешті доходимо до Палацу і я бачу вже вдалині знайомий силует, а потім і обличчя. 

- О, це вже мій супровід. Дякую тобі, що допоміг, - усміхаюсь Іллі.

- А… - він нахмурюється. - Як ти зрозуміла що це він…

- По силуету. - швидко відповідаю, згадуючи, що я нібито не бачу. - Прощавай.

- До зустрічі, - киває він, розвертається і йде.

Я ж підбігаю до брата, який злий, як чорт, чекає на мене. Невдоволеним поглядом він просвічує мою одежу, але нічого не говорить. Поки що ми мовчки йдемо до його авто. Відчуваю, що мені триндець. Походу я його розбудила з нічної зміни.

- Ти в мені зараз дірку просверлиш… - невдоволено кажу.

- Які ми ніжні… - закочує він очі і пілікає сигналкою на ключах. 

Навіть не зважаючи на те, що надувся на мене, він терпляче вікриває двері і я шниряю мимо нього на переднє сидіння. Мік обходить авто і сідає за кермо поруч.

- Міг би і пішки прийти, а не тачку тягнути, - обережно підколюю. - Йти тобі кілометр чи метр, в будь-якому разі береш авто.

- Темінь непроглядна, я спав після роботи. Менше, що я хочу зараз - це тащитися за малою козявкою, яка без попередження звалила на вечірку і очкує повертатися самотужки, - він напружено зітхає і стискає з силою руль. Ми навіть ще не тронулись з місця. - Малявка, що це за шнурок тільки що мені на очі попався?

- Ти хоч троянди мої на цьому тижні полив чи знову вони бідні листочки опустили?! - хмикаю, минаю тему, дратуючи його знов.

- Ти мені посадила десять вазонів на території….

- Одинадцять, - поправляю.

- Да хрін з ними, - пшикає. - Ладно одну б посадила, а ти одинадцять, мать його, притащила мені на днюху. Згадай ще що побажала! - ой, не варто і згадувати. - «Любий братику, поскоріше визначся з дівчиною, бо від кількості твоїх баб може бути дітей….» - кривляє мене і додає вже своїм голосом, - як тих довбаних троянд на кущах! Я мало не посідів при матері!  - стукає по рулю.

- З побажанням прикол вийшов дійсно не найкращий. Але квіти в чому винні? Вони росли у мами в дворі і їм там не подобалося. До того ж мама хотіла декілька кустів ліквідувати! - закочую очі. Ну що йому складно полити чи що. Я і так за ними дивлюся. - Мені жалко. Я сама їх посадила!

- Квітколюб, блін. І не з’їжджай з теми. Що за фраєра я побачив? - прищурюється.

- Вимикай тумблер гіперопіки. Ми з ним всеодно більше не зустрінемося, - хихикаю тихенько в кулак. - А на маніяка в нього габарити малуваті.

- Не зубоскаль, - корчить серйозну  морську, а від цього мені ще смішніше. 

Він заводить мотор і ми їдемо нічним містом.