Елісса Фенікс - Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс

Глава 6. Заборонена кімната та шепіт тінейРитуал, якого не уникнути

Катя сиділа біля великого вікна, спостерігаючи, як на горизонті сходить сонце. Повітря у кімнаті було свіжим, але її думки були важкі, мов каміння.

Ритуал.

Коли демони одружуються, вони повинні пройти обряд благословення, щоб Боги визнали їхній союз. Без цього ритуалу шлюб буде вважатися недійсним, а союз – проклятим.

Катя не знала всіх деталей, але чула, що обряд може бути небезпечним. Деякі демони не проходили його… або їхні наречені зникали безвісти після нього.

Що її чекало?

Вона закусила губу. Чому це її турбувало?

Їй взагалі не хотілося цього шлюбу!

Але, схоже, у неї не було вибору.

Її думки обірвав шепіт.

Тихий, протяжний, майже нереальний, як подих вітру.

Катя різко обернулася.

Двері її кімнати були зачинені. Вогники свічок ледь колихалися, не було жодного руху.

Але вона чітко чула голоси.

Шепіт у темряві

Вона підвелася, ковзнула босими ногами по холодній підлозі та притиснулася до дверей.

– …не має знати…

– Повелитель заборонив…

– Але якщо вона дізнається?

Серце Каті закалатало.

Про кого вони говорили? Про неї?

Вона різко відчинила двері – і побачила лише темний коридор. Жодної людини.

Лише тиша, яка здавалася ще густішою, ніж зазвичай.

Заборонена кімната

Наступного дня вона вирішила дослідити замок.

Як не дивно, їй майже не забороняли пересуватися, але була одна умова – не заходити у західне крило.

Звичайно, це тільки підсилювало її цікавість.

Катя йшла довгим коридором, поки не дійшла до дверей, що виглядали інакше за інші. Вони були чорні, з вирізаними на дереві рунами, які, здавалося, світяться слабким червоним відблиском.

Вона простягнула руку, але щойно кінчики пальців торкнулися дверей, по її шкірі пробігло щось холодне і колюче.

Як тільки вона смикнула руку назад, рунічні символи наче ожили – спалахнули темним світлом, а повітря навколо загуло.

І тоді вона почула його голос.

– Що ти робиш?

Повелитель стояв у тіні, спостерігаючи за нею.

Його очі були темні, уважні, але не злі.

Катя змусила себе не відступати.

– Я почула…

Вона зупинилася. Що вона скаже? Що чула шепіт? Що відчувала, як замок реагує на її присутність?

Повелитель підійшов ближче, а потім легко торкнувся дверей. Руни згасли.

– Це місце небезпечне для тебе.

Катя не могла втриматися.

– Чому?

Повелитель затримав погляд на її обличчі, а потім тихо сказав:

– Тому що за цими дверима – правда, яка може тобі не сподобатися.

Катя відчула, як у неї стислося горло.

Що він приховує?

І чому їй здавалося, що ця таємниця – ключ до всього?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍