Нікколо Макіавеллі - Державець

долею і згодом закласти ті підмурки, які інші позакладали ще до їхнього приходу до влади. Я хочу з нагоди того і другого способу як стати володарем, тобто власною силою чи фортуною, навести два приклади, живі в нашій пам'яті, це — Франческо Сфорца і Цезар Борджа. Франческо цілком законним способом і завдяки неабиякій доблесті зробився з простого громадянина дуком Міланським, і те, чого він домігся ціною напруження сил, він зберіг дуже легко. З другого боку, Цезар Борджа, по-простому званий дук Валентино, дістав владу завдяки фортуні свого батька і втратив її, тільки-но фортуна відвернулася від нього, хоча він користувався всіма засобами і зробив усе, що мала зробити розумна й хоробра людина, щоб укорінитися в державах, здобутих для нього чужою зброєю і фортуною інших. Адже, як я уже сказав, хто не закладає підвалин влади з самого початку, той, за великої умілості, міг би зробити це потім, хоча для будівничого це вже нелегко, а для будови небезпечно. Отже, розглядаючи всі дії дука, побачимо, що він заклав міцні підвалини своїй майбутній потузі, я це ще раз підкреслюю, оскільки годі навести новому Державцеві щось повчальніше, ніж приклад його діянь. І якщо заходи дука не допомогли йому, то це не його власна вина, а наслідок злостивої і лютої недолі.

Олександер VI хотів піднести дука, свого сина, але зустрів на цьому шляху чимало перешкод як зразу, так і потім. Насамперед він не бачив змоги поставити його на чолі хоч би якої держави, не залежної від папства; бажаючи узяти таку державу в папських володіннях, він знав, що дук Міланський і венеційці на це не згодяться, оскільки Фаенца і Ріміні уже були під опікою венеційців. Окрім того, він бачив, що збройні сили Італії, і надто ті, якими він хотів скористатися, перебувають у руках тих, хто боявся піднесення папи; отже, він не міг їм довіряти, бо вони були під зверхністю Орсіні, Колонни та їхніх прихильників. Тому треба було підірвати увесь цей устрій і зчинити колотнечу в італійських державах, щоб дістати змогу безпечно захопити частину з них. Це вдалося йому легко, оскільки виявилося, що венеційці з іншої причини вже закликати французів до Італії. Папа не лише не заперечував, а ще й підсобив їм у цьому розірванням першого шлюбу короля Людовіка. Ось так, з допомогою венеційців і з благословення папи Олександера VI король і вступив до Італії. Та не встиг він увійти до Мілана, як папа дістав від Людовіка солдатів для походу в Романью, яка і була віддана папі завдяки могутності короля. Захопивши Романью і розбивши прибічників Колонни, дук Валентино захотів закріпити її за собою й просунутися далі, але наткнувся на дві перепони. Одна полягала в його власному війську, дуже ненадійному, друга була воля Франції; дук боявся, що загін Орсіні, даний йому на підмогу, може зрадити і не тільки перешкодити подальшим завоюванням, але й відібрати уже взяте, і боявся, що король Французький і собі вчинить з ним так само. З Орсіні у дука уже був досвід, коли після взяття Фаенци він рушив на Болонью і переконався, що вояки ідуть на приступ не дуже охоче. А справжні наміри короля він узнав, коли після завоювання герцогства Урбіно напав на Тоскану, і король змусив його цього задуму зректися. Тому дук поклав собі більше не залежати від чужої зброї і фортуни. Насамперед, він підірвав вплив Орсіні і Колонни в Римі, переманивши до себе всіх прибічників шляхтичів, беручи їх до свого почту, вщедряючи їх подарунками, роздаючи, залежно від хисту, місця у війську і в уряді, отож за кілька місяців вони вже відкололися від своєї партії і всі попереходили до дука. Потім дук почав чекати нагоди розправитися з домом Орсіні, як він уже винищив рід Колонни; слушна нагода трапилася, а скористався він нею ще краще. Річ у тім, що коли Орсіні дещо пізненько здогадалися, що піднесення дука і Церкви несе їм загибель, вони зібралися на раду в Маджоне, в Перуджі. Ось чому сталося повстання в Урбіно, заколот у Романьї і безконечні збройні виступи проти дука, придушені ним з допомогою французів. Зміцнивши своє становище, не довіряючи ні французам, ні іншій зовнішній силі і не бажаючи наражатися на нові випробування, він пішов на хитрощі й зумів настільки приховати свої справжні наміри, що Орсіні примирилися з ним за посередництвом синьйора Паоло; цього посередника дук привернув до себе, даруючи йому гроші, одежу й коней. Так Орсіні з простоти своєї й попалися в Синигалії до рук дука. Розправившись з ватажками і перетягнувши до себе їхніх прихильників, дук підготував для своєї могутності дуже міцні підвалини, володіючи всією Романьєю разом із герцогством Урбіно; здавалося, що до нього особливо прихильна Романья і що він завоював любов усіх її мешканців, які вперше відчули якийсь добробут. А що саме це в його діях гідне подиву й наслідування з боку інших, то я й не хочу цього замовчати. Коли дук захопив Романью, країна була в руках нікчемних правителів, які більше грабували своїх підданців, ніж піклувалися про них, і радше давали їм привід до чвар, ніж до єднання, отож уся ця провінція потерпала від грабунків, розбою та всякого іншого насильства. Дук визнав: якщо хочеш утихомирити країну і зробити її покірною герцогській владі, треба дати їй добре правління. Тому він поставив на чолі провінції месера Реміро д'Орко, людину жорстоку й рішучу, давши йому всю повноту влади. Той за короткий час запровадив мир і згоду, чим і прославився немало. Тоді дук побачив, що ця надзвичайна влада більше не потрібна, оскільки боявся, що вона може стати ненависною. Він запровадив у центр області цивільний суд, з чудовим головою, і кожне місто мало в цьому суді свого адвоката. А знаючи, що колишнє круте урядування викликало проти нього ненависть, дук, щоб заспокоїти уми і прихилити їх до себе, захотів показати, що коли й були якісь звірства, то виною не він. А його немилосердний намісник. Скориставшись для нього слушною нагодою, дук звелів одного ранку виставити на майдані в Чезені розрубане навпіл тіло Реміро, колоду й закривавлений ніж. Народ і радів, і жахався з такого моторошного видовища.

Але вернімося до того, з чого почали. Отож коли дук убився у велику силу, він почасти одвів од себе з допомогою власного війська найближчу небезпеку і значною мірою вибив війська сусідів, які могли йому нашкодити В подальших завоюваннях йому доводилося зважати лише