Володимир Лвович Ешкін - Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін

істот. Те, що мені відомо про норн, свідчить про їхнє походження з абсолютно невідомої нам біосфери. Ми не знаємо ані їхньої морфології, ані принципів функціонування їхніх організмів. Я вже не кажу про те, що наша наука не розуміє фізичних основ дії тих їхніх порталів.

— Я розумію вас, Вей. Ми усвідомлюємо складність завдання. Тому з нами до Пратари відправляться ксенобіологи з Ґ’орми.

— Вони колись здійснювали ребіоз норн?

— Ні, не здійснювали. Ніколи. Востаннє ксенобіологи Ґ’орми працювали з норнами тисячоліття тому. Але ті рептилоїди, яких відправляють з нами, володіють повнотою знань про цей процес. Я маю на увазі специфіку зберігання інформації у ґ’ормітів. Якщо є живі нащадки того клану, який за давніх часів досліджував норн, то вони здатні відтворити весь обсяг знань своїх предків. У них із предками своєрідний зв’язок.

— Навіть якщо це правда, то не все вичерпується теоретичними надбаннями. Для ефективної роботи зі складними біологічними структурами потрібні особливі навички. Повноцінний клінічний досвід.

— Рептилоїди вміють зберігати не лише теоретичні знання. Коли теперішній ящір з клану Па’фор буде, як ви кажете, клінічно оперувати з норнами, він робитиме це так, наче в нього вселився його далекий предок, що досліджував норн сто тисяч або триста тисяч років тому.

— Сподіваюсь, що в них зберіглась відповідна техніка, інструменти.

— Вони у Лабіринті якраз займаються реконструкцією необхідного обладнання. І повірте мені, Вей, рептилоїди його відтворять один в один. До останньої молекули. Але на це потрібний час. Мені повідомили, що реконструкція триватиме щонайменше кілька стандартних діб. А ми з вами поки що спробуємо розшифрувати ту інформацію, яку я щойно отримала.

— Тоді не будемо відкладати, — рука Ґвен таки завершила командний жест. Мембрана розійшлась, відкриваючи перспективу залитої білим світлом житлової палуби лінкора.

3

Дім астрофізика Гела Каспета,

передмістя Астера, планета Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

25 юна 417 року Ери Відновлення.

Господар будинку досягнув столітнього віку, а сам дім спирався на міцний фундамент однієї з найперших споруд, збудованих земними колоністами на Золотій Планеті. Минулі війни і смути не зачепили старого дому, ківсяки не підрили його капітальних мурів, а події останніх тижнів поки що обходили дім дальніми стежками.

Ліфт підніс Гела Каспета до вежі, з якої відкривалась широка панорама ранкового Астера. Про те, що столиця Аврелії пережила чергову важку ніч, промовисто свідчили димні стовпи, що сперечалися розмірами з найвищими хмарочосами середмістя. Темно-сірі дими зливались із світло-сірим хмарним покровом, що наповз вночі з моря.

— Сьогодні їх значно менше, — порахувавши димові стовпи, вголос констатував астрофізик. Як людина, що все життя займалась науковою аналітикою, він намагався самостійно визначити напрямок подій. Тим більше, що офіційні та соціальні канали подавали, м’яко кажучи, дистильовану картину епічної битви колоністів проти повсталої планети.

Гел вкотре спробував викликати на зв’язок давнього приятеля, полковника Охоронних сил у відставці. Але комунікатор відставника не відповідав, як і більшість зв’язкових пристроїв друзів старого вченого. Він здогадувався, що мовчання комунікаторів — погана ознака. Проте сподівався, що його колегам з Університету врешті-решт пощастить пережити повстання планетарної біосфери.

За власне життя він практично не турбувався. Коли тобі перейшло за сотню, бінарність життя і смерті набуває суто філософського виміру. Лише крайня з можливостей — перспектива загибелі Університету — неабияк засмучувала Гела. Він любив парки, які оточували головний науковий центр планети, любив величний затишок ампірних залів і прикрашених вітражами галерей Пінакотеки, любив дискусійні кімнати з їхніми незручними кріслами та беззахисно-старомодними інтер’єрами. Він заборонив собі уявляти руїни цього світу: випалені будівлі і паркові альтанки, розтрощені голографічні демонстратори, уламки колекцій, розірвані потворами тіла працівників і вчених. Він прагнув лише інформації. Чистої, без панічних фантазій і перебільшень. А саме такої інформації бракувало. Всі спроби отримати свіжі зображення університетських лабораторій і кампусів наштовхувались на фільтри урядової цензури. Влада заблокувала навіть доступ до супутникового моніторингу поверхні планети.

Для заспокоєння він зв’язався з Боною, колишнім університетським ксенобіологом. Колега доживала віку у містечку Аркадіумі, за двісті кілометрів північніше від столиці. Учора Бона показала йому зображення вулиць Аркадіума, отримані з летючої камери-монітора — там панував звичний спокій. Мешканці містечка навіть дітей не забрали з вулиць. «Павуки» вартували на головних перехрестях, роботи діловито будували захисний периметр, але в цілому картина виглядала ідилічною.

Ці мирні картини частково відновили оптимізм астрофізика. Бона підтвердила, що ситуація в Аркадіумі й цього ранку відповідає назві містечка. Гел побажав ксенобіологу й надалі тішитися «аркадійським щастям», роз’єднав зв’язок з нею і залишив оглядову позицію у доброму настрої. Зрештою, пильнувати з вежі не було необхідності. Навколишня астерійська панорама транслювалась на панель його комунікатора.

Вже на сходах Гел відчув незвичну вібрацію захисних екранів. За секунду він отримав повідомлення, що на підземному рівні дому з’явились гості. Автоматика негайно підвищила потенціал захисту.

— Які ще гості? — перепитав астрофізик. Гостей він не чекав. Тим більше з того рівня, де будівля мала вихід до тунельних комунікацій колонії.

— Два дорослі гуманоїди, — відповіла жіночим контральто автоматика дому. — Одного з них ідентифіковно як Самарро Каспета, другий — гадано жіночої статі. Ідентифікація триває.

«Цілком у стилі малюка Сама, — подумав Гел. — Шість років про цього роздовбая не було чути, а саме тепер, посеред кінця світу, він вистрибує з підземної діри та ще й з подружкою».

Старий впіймав себе на думці, що здивувався б менше, якби замість онука і незнайомки з підземелля вилізли ківсяки з адельмами. Гел похитав головою, наче виганяючи з уяви привиди. Він голосом розпорядився приготувати сніданок