Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

А за кілька метрів її увагу відвернули два інші намети, що були повністю обвішані всередині магнітами з зображенням красивих краєвидів міста. Підійшовши ближче, вона почала зацікавлено роздивлятись дивні, незвичайної форми, будівлі, алеї та океан, що були змальовані на магнітах.

— О, — вигукнула вона й заплескала в долоні. — Саме такий океан я бачила уві сні! 

Відірвавши нарешті погляд від них, дівчинка побрела далі, заворожено крутячи головою в усі боки й розглядаючи інші магазини. І серед тих крамниць тіснилися, затиснуті з усіх боків, пекарні, кав’ярні та піцерії з яскравими вивісками. Вони зводили з розуму звабливими пахощами різноманітних страв та випічки. 

— Це що, хліб печуть? — дівчинка проковтнула слину, а її шлунок відізвався голосним бурчанням в животі.

Гуляючи по алеї, дівчинка з відкритим ротом роздивлялася все навкруги й не помітила, як минув час. Хоч вона й не зайшла далеко, поглянувши на годинник, Руденька з жалем зрозуміла, що вже потрібно повертатися додому. Вона розвернулася й неохоче, повільно побрела назад до підвалу. 

Біля сходів дівчинка помітила маленький кущ калини, котрий не зрозуміло як тут опинився. Він виглядав кволим і зів’ялим, але з останніх сил спирався гілками на стіну будівлі. Борець! Зоряна схилилася над ним і її руде, практично червоне волосся злилося з такого ж кольору ягодами. На мить здалося, що локони дівчинки стали продовженням куща, зробивши його сильним і великим. Серце Зоряни защеміло, бо він нагадав їй дім та друзів і ті часи, коли вони всі були поруч. 

— Тримайся малий, ти виживеш! — промовила вона й різко підвелася. Дівчинка хутко побігла додому до мами, яка готувала смачний обід для своєї Руденької.   

Шарик і пів булки

Того ранку, коли Той Пес ще спав, Шарик прокинувся, підняв голову й зацікавлено підійшов до таємничих дверей. Він просунув свого довгого сірого носа в маленьку щілину й втягнув в себе якомога більше прохолодного вранішнього повітря. Ледь не луснув. Однак небезпеки не відчувалося. Зрозумівши, що все спокійно, він прочинив двері правою лапою та пройшов далі. Шарик з цікавістю роззирався навколо. Пес вибіг сходами нагору, що вели на широку та, не дивлячись на ранкову пору, вже наповнену людьми вулицю. 

Несподівано для себе, він опинився посеред натовпу, що був набагато більшим, ніж він звик бачити. Особливо останнім часом. Пес згадав той момент, коли сім'ї з їхніми відгодованими домашніми улюбленцями почали виїжджати з рідного двору. І йому стало трохи сумно. Але тут ніхто нікуди не поспішав і не виїжджав. Тут вирувало життя.

Так він розмірковував і не помітив, як дорогу йому загородила висока смаглява темноволоса дівчинка. Вона посміхалась і старанно жувала булку. Помітивши Шарика, дівча відламало половину від того, що мало й гостинно простягнуло йому. Шарик відчув, що він страшенно голодний. Його шлунок зрадливо забурчав, підтверджуючи цей факт. Однак їсти пес не став. 

Ще минулого року в нього була своя зграя, яка складалася з нього та п’яти таких самих безхатніх собак. Тоді один чоловік з сусідньої багатоповерхівки щедро нагодував їх всіх смачною вечерею. Та ніч була найстрашнішою в Шариковому житті. До ранку четверо його братів з п’яти померло. В живих зосталися лише він та пес Рик, якого він тоді з останніх сил вкусив за лапу. І той виблював від болю всю вечерю. 

Тепер у Шарика нова сім’я — він, Рик і Той Пес. Останнього вони знайшли ще маленьким щеням на смітнику й вирішили прийняти у свою зграю. Проте у Шарика з’явилося суворе правило — брати їжу тільки в перевірених людей. Такою людиною для нього була Зоряна, але сьогодні вона ще не приходила. Тому пес удав, що не голодний. Він байдуже відвернув свого носа й швидко побіг далі, залишаючи смагляву дівчинку далеко позаду. Кілька разів пес озирнувся, думаючи, що, можливо, даремно відмовився від сніданку. Однак повертатися не став. 

На відміну від Зоряни, йому мама не приготувала нічого смачного. І поспішати додому було не обов’язково. Чесно кажучи, й дому в нього не було. Що й говорити про маму.