Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- За словами Прадавньої, вони не годяться до негайного вживання. - поспішив сказати Шамальє.

- Навіщо тоді ми їх вирощуємо? - злим тоном кинув Найдавніший, викидаючи надкушений плід.

- Для салатів. Давня передала кілька рецептів кухарям із нарі. Мушу зізнатися, досить непогано. - збрехав Шамальє.

Йому зовсім не подобався смак цих баклажанів. І те насіння, що постійно рипіло на зубах.

- Повертайся до неї. - кинув Найдавніший і, навіть не нагородивши Шамальє поглядом, пішов оглядати околиці.

Перевіряє. Шамальє хмикнув. Стародавня завжди щось не доробляла, щоб потім повернутися на острів. Вона поверталася на них раз-по-раз. І після кожного її повернення Найдавніший ретельно досліджував острів щодо внесених нею прихованих змін. Напевно, Найдавніший її все ж таки побоювався. А Прадавня, здавалося, спеціально змушувала його витрачати час і сили на безуспішні спроби знайти вигадані його фантазією зміни. Хоча, у тому, що жодних змін не було, Шамальє не міг бути певним до кінця. Але, як і на сто інших тем, пов'язаних із Прадавньою, не хотів розмірковувати і заглиблюватися в сенс її вчинків, боячись напоротися хоч на крихту істини. Ні, спершу він намагався. Ще й як! Але зрозумів, що йому її планів ніколи не збагнути. Шамальє підозрював, що до такого ж висновку дійшов і Найдавніший. Але все одно продовжував шукати хоч якісь підказки.

Шамальє полегшено видихнув, коли Найдавніший відійшов на досить пристойну відстань. Тільки тепер бог міг почуватися у безпеці. Нарі довколо нього мовчки стояли і дивилися собі під ноги. Бог розвернувся. Знову до мосту. Там йому довелося зачекати, поки кілька нарі з Нижнього прибули на острів роботи. Найдавніший пропонував до кожного острова зробити два мости. Кожен із них працював би лише в один бік. Але Прадавня категорично відкинула цю ідею. Сили джерела не нескінченні. Самого ж цього джерела Шамальє ніколи не бачив. І був цьому дуже радий. Ходять чутки, що джерело складається з енергії богів, яких Прадавня і Найдавніший разом убили, щоб наповнити його.

Ще Шамальє став свідком однієї цікавої події, коли у світі людей захопили останній фантом. Його майже вбили, щоби можна було з ним зробити те, що боги збиралися. А потім його відправили у цей новий світ. Як то кажуть, для наповнення джерела енергією. Шамальє не сильно в це вірив рівно до того моменту, поки бога, що провинився, у супроводі Найдавнішого не відвели в бік місцезнаходження джерела. Більше того бога Шамальє ніколи не бачив. І, судячи з того, як Найдавніший погодився з доказами Прадавньої щодо неможливості створення ще одного мосту для кожного острова, джерело справді могло втрачати свою силу. І коли це станеться, першими на паливо підуть ті боги, які не занадто старалися догодити Найдавнішому. Саме тому зараз Шамальє потрібно було вислуговуватись, щоб перебувати на доброму рахунку. І приборкати Прадавню, чи хоча б стежити за нею, – найкраще, що він міг зробити, щоб стати одним із наближених Найдавнішого.

Але іноді Шамальє вважав, що жити в цьому світі – все одно, що збудувати будинок біля підніжжя вулкана. Одного разу той прокинеться. І тому Шамальє вже не знав де безпечніше. У цьому світі з хитрою Прадавньою та жорстоким Найдавнішим, або у світі людей з безжальними та смертоносними інквізиторами. Траплялися хвилини, коли він вважав, що було б краще знову опинитися у світі людей. На жаль, він не знав про жодний випадок, коли боги могли покидати цей світ. Тільки Прадавня  лише один раз досить потаємно натякнула на таку можливість. У своїй улюбленій манері.

Бог підійшов до мосту. Жодного іншого острова звідси не було видно. Він стояв перед кордоном. А ліворуч і праворуч від нього текло продовження острова. Але трохи спотворене. Тільки придивившись, можна помітити відмінності. Ця відмінність і означала кордон. А ось сам міст на кожному острові виглядав по-різному. Прадавня вміло застосовувала фантазію. Зараз перед Шамальє знаходився вхід до літньої альтанки, обвитої лозами винограду. Широкий вхід. Він навіть бачив усе те, що має бути всередині такої альтанки. Ступнеш туди, під тінь її даху, і ти вже на мосту. Бог так і вчинив. Ось вона — широка синя смуга. Тільки тепер він бачив усі острови, включно з тим, на який і вирушав. На Нижньому ніяких заморочок з мостами Прадавня не створювала. Прості лінії з краю острова. Жодних тобі видимих ​​ілюзій нескінченного продовження острова. Ні. Просто обрив у порожнечу. Темно-синю порожнечу. Адже чорного кольору тут не існує. Мелек його знає, чому це так.

Шамальє зітхнув. Він мав провести черговий день із Прадавньою. Що вона викине цього разу? Цілий день ховатиметься від Найдавнішого і тягатиме його за собою по всіх підвалах, як це було минулого тижня? Чи потай проникне на острів Роботи і назбирає там найсмачніших фруктів? Чи вони тільки в її руках ставали смачними, чи вона знала певні дерева. Але ті фрукти, що їла вона, були соковитими, солодкими і добре пахли. Лише один раз вона його пригостила. Ну, не те, щоб пригостила. Просто вона наїлася раніше, ніж закінчилися фрукти. А Шамальє був недалеко. А іноді Прадавня змушувала двох нарі боротися між собою з дерев'яними мечами у руках. Якось один із нарі навіть загинув. Давненько Шамальє так не розважався, як того дня.

Нарешті він ступив на Нижній і зупинився. Парочка нарі мовчки чекала, доки бог звільнить їм шлях. Похмуре місто. Не хотів би він сам у такому жити. І ще цей зловісний годинник над кожним будинком. І темрява довкола. Ніякого сонця, неба чи птахів. Нічого. Як вона зробила так, що в самому місті все одно світло? Звичайно, освітлення не таке, як на сонячному Відпочинку, але все ж таки непогане. І це без видимого джерела світла. Шамальє попрямував туди, де над усіма будинками височіли дві опори із залізними ланцюгами. Прямі вулиці. Неважко знайти.

Вона сиділа на лавці посеред вулиці. Спиною до нього. Кам'яна лавочка поперек кам'яної вулиці, здавалося, росла прямо з каменю. Навряд чи Прадавня її прибере. Виходить, що ця лавочка всім заважатиме ходити. Навіщо вона зробила її ще й такою широкою? Її краї заходили на те сміття, що накопичувалося по обидва боки вулиці і ніжки виринали прямо з нього. Тепер доведеться через цю лавочку переступати щоразу, коли будь-кому треба буде пройти цією вулицею. Або лавочку можна буде все ж таки обійти, якщо Прадавня колись накаже нарі забрати сміття. Може, вона спеціально його тут залишала, щоб нагадати нарі, наскільки ті нікчемні?