Анна Потій - Засніжені квіти, Анна Потій

6. Пошук контролю

Вранці після сніданку Каель запропонував мені вийти надвір. Спочатку я не погоджувалася, боячись, що можу йому там нашкодити, але він був непохитний і я здалася. Коли я вийшла, то зі здивуванням відмітила, що завірюхи більш немає і навіть сонечко виглядає з-за хмар.

— Ти вчора була засмучена, так, Ейрін? — спитав мене Каель, взявши за руку.

— Так.

— А зараз ти спокійна і усміхаєшся.

— І? — не зрозуміла я.

— Ти ж не жила у вічній зимі, Ейрін. В дитинстві навколо тебе змінювалися пори року, а твоя магія прокидалася лише, коли в тобі вирували сильні емоції. Я все правильно зрозумів? — Каель зазирнув мені просто у вічі. Я дивилася на нього і не могла відірвати погляду від його смарагдових очей, у яких я бачила стільки тепла, скільки не відчувала за все життя. Каель мене не боявся, я була йому цікава, і це безперечно надихало.

— Так, — кивнула я, продовжуючи дивитись у його чарівні очі.

— Твоя магія залежить від емоцій, Ейрін. Ти мала б про це прочитати у книгах.

— Я читала, але то про іншу магію, а про мою — жодних подробиць, — скільки я книг не читала, а ніде не зустрічала відомостей про зимову магію. Схоже, я була така одна, крижана відьма.

— Вся магія працює однаково, Ейрін, — у Каеля не тільки погляд був теплий, а й голос. Він весь випромінював таке незвичне для мене тепло. — Просто у кожної свої особливості.

— Але я все ще не розумію, як керувати моєю… — я сумно зітхнула і над нами вмить посипався легкий сніжок з хмаринки. Я підняла погляд вгору. — Ось бачиш, Каелю, вартувало мені лише трішки засмутитися й відразу пішов сніг.

— Але ж в твоєму дитинстві не було такого? Ти не викликала сніг від кожного зітхання?

— Ні… — я замислилася, згадуючи далеке минуле. — Здається, що ні. Моя магія прокидалася від сильних емоцій, навіть, від сильної радості.

— Але чому зараз твоя магія реагує на найменший сум? Як думаєш? — Каель усміхнувся. По його очах я бачила: він знає чому, але хоче, щоб я сама здогадалася.

— Раніше в мене були батьки. Вони мене любили, — здається, я зрозуміла на що він натякає. — Мені було з ними добре. Коли їх вбили, я так розлютилася, що покрила кригою ціле місто і саму себе заморозила мабуть. Я перестала старіти. Я холодна як лід.

— Не така вже й ти холодна, — Каель несподівано торкнувся губами моєї руки, яку тримав у своїй, і мою шкіру обдало його теплим подихом. Від цього простого дотику у душі все затріпотіло, а над нами повільно почав кружляти сніг. — Тобі лишень не вистачає трохи тепла. Підійди ближче, — Каель притягнув мене до себе і, розвернувши спиною, взяв обидві руки в свої. — Розслабся. Заплющ очі. Думай про щось хороше, приємне, навіть, якщо це щось незначне.

Я стояла в обіймах Каеля, трохи налякана нашою близькістю, але мені було спокійно поряд із ним, так тепло, так добре.

— А тепер розплющ очі і подивися, — прошепотів мені Каель на вухо.

Розплющивши очі, я здивувалася: хмари десь поділися, а над нами яскравою блакиттю розкинулося небо, на якому світило сонечко, і навіть вітер стих.

— Бачиш, Ейрін? Коли ти спокійна і думаєш про хороше, то твоя магія теж заспокоюється. Я думаю, тобі потрібно навчитися відчувати її і тоді ти зможеш контролювати. Але спочатку треба заспокоїти твою душу і вилікувати її від суму. Ти надто від нього залежна.

— Але як? — я здивувалась. — Мені нема чому радіти. Все моє життя — суцільний сум. Мене всі бояться і ненавидять.

— Не всі, Ейрін, — похитав головою Каель і тепло мені усміхнувся. — Я навчу тебе радіти. А потім… Ти приборкаєш свою магію і покажеш людям себе справжню. І вони перестануть тебе боятись і ненавидіти.

Каель говорив так щиро, дивився на мене з таким теплом, що я повірила йому. Він залишився в моєму домі. Ми проводили час за розмовами, ходили разом до лісу і з кожним днем я відчувала, як холод в моїй душі поступово змінюється теплом. Мені було добре з Каелем.

Одного ранку ми вийшли в сад і Каель запропонував мені спробувати викликати снігопад за бажанням, а не від емоцій.

— Заплющ очі, Ейрін, — він стояв позаду мене, його руки лежали в мене на плечах. — Віднайди в собі магію, відчуй її. Вона як кров струмує по венах, вона живе в твоєму тілі. Відчуй і згадай про те, що те засмучує і перетвори свій біль на силу, але керовану.

Я зробила так, як говорив Каель, і, на свій подив, дійсно відчула в собі магію. Раніше я ніколи не відчувала цю силу, вона сама по собі з’являлася. Я подумала про те, як мені сумно жити у вигнанні і направила цю біль на створення снігопаду. Мені не потрібно було розплющувати очі, щоб дізнатися, що все вийшло: я відчула, як піднявся вітер і на мене посипався сніг.

— Ось бачиш! — Каель повернув мене обличчям до себе. Він усміхався, а його очі, як завжди, дивилися на мене з теплом. — Ти вмієш контролювати свою магію. Треба тільки трохи потренуватися.

І ми продовжили наші тренування. З кожним днем мені вдавалося все краще керувати магією, але квіти в моєму саду я так і не змогла розморозити. Вони все ще були крижаними скульптурами, вкриті снігом і моїм старим сумом та болем.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍