Анна Потій - Засніжені квіти, Анна Потій

Цього року весна вперше прийшла на мою гору, заглянула в мій сад — тиха, ніжна, але відчутна. Всі ці роки я звикла до того, що навколо мене лише сніг, крига і мовчазне сіре небо. А тепер я відчувала, як все змінюється. Сніг танув, залишаючи після себе мокру землю, а повітря стало легким, воно наповнилося незвичними ароматами. Почали розквітати перші квіти — чарівні маленькі підсніжники і неймовірно гарні крокуси, їх фіолетові, жовті і білі бутони здіймалися над залишками снігу. Я навіть не знала, що вони є в моєму саду.

Разом з Каелем я наводила лад у саду, спостерігаючи, як день за днем він змінюється. Я раділа, усміхалася сонцю, підставляючи його теплим променям своє обличчя. Я знову стала людиною, я це відчувала, такою, як була раніше.

Більше не крижана відьма, а звичайна дівчина. Добре, звичайною я все ж не була, бо моя магія залишилась зі мною, але я тепер змінювалася, як і квіти в моєму саду.

З хвилюванням в серці я спостерігала, як дерева починають розквітати — їхні голі гілки стали зеленіти, і з кожним днем я бачила все більше і більше бутонів. Дерева прокидалися після довгого сну, як і я, і це було дивовижно. Прогулюючись між ними, я торкалася молоденьких листочків, але вони більше не вкривалися кригою від мого дотику. Тепер я могла заморозити їх лише свідомо, а не випадково, як раніше.

Весна принесла мені нове життя, і з кожним її подихом я відчувала, як у мені самій розквітає те, що я давно поховала під снігом. Багато років я була в своєму саду головною засніженою квіткою, але тепер сніг розтанув і я більш не полонянка зими.

За весною прийшло і літо. Я вже й забула, яким воно буває спекотним. Проте я завжди могла створити над собою снігову хмаринку, щоб освіжитись, або ж просто трохи знизити температуру повітря, коли спека ставала нестерпною. Люди в долині оцінили цю магію, вони часто просили зробити літо прохолоднішим. Діти взагалі були в захваті від мене: вони обожнювали крижані скульптури, які я створювала, щоб їх розважити.

Я не хотіла розлучатись з Каелем ні на день, тому почала мандрувати з ним по лісах і полях, шукаючи трави, ягоди і квіти. Нам не треба було відправлятись у довгі подорожі, бо я завжди могла перенести нас обох, перетворившись на сніговий вихор. Мені подобалось вивчати рослини, їх цілющі властивості, а згодом я розширила свій сад, вирощуючи в ньому нові види.

Літо принесло мені не тільки захопливі мандрівки разом із Каелем, а й дві несподівані звістки: моє рідне місто розтануло і всі люди, яких я заморозила, виявилися живими. Вони, як і квіти в моєму саду, всі ці роки просто спали. Я дуже раділа цьому, бо тепер могла не докоряти собі за те, що позбавила їх життя. Та інша звістка зробила мене ще більш щасливою: наступною весною нас мало стати троє.

І ось коли дерева знов розквітли, а вітерець розносив білі пелюстки, такі схожі на сніг, я стояла посеред саду, тримаючи на руках крихітну дівчинку з білосніжним волоссям і не могла відірвати від неї погляду. Вона, як і я, викликала сніг, коли плакала, проте коли вона раділа, то її маленькі пальчики оживляли зів’ялі квіти, даруючи їм нове життя. Вона стала моєю нагородою за те, що я змінилася, впустила тепло в своє серце і змогла зрозуміти свій дар. Коли наша дівчинка підросте, ми з Каелем обов’язково навчимо її користуватися її особливою магією, щоб вона ніколи не припустилася тих помилок, що і я.

— Твоє життя буде чудовим, Кайрін, — прошепотіла я, цілуючи доньку в лобик. Вона подивилася на мене смарагдовими очима Каеля, в яких було стільки ж тепла і світла.

Каель тихенько підійшов до мене ззаду і обійняв нас обох, зігріваючи своєю любов’ю. Він став моїм дивом, моїм сонцем, моїм щастям. Він змінив легенду про жорстоку крижану відьму. Тепер вона звучала інакше: то була історія про силу кохання, яка здатна розтопити кригу і зігріти навіть в лютий мороз. І люди її не забудуть.  

Кінець