НМ - Нічні тварі , НМ

— Це не просто місце, — прошепотіла вона. — Це місце, яке змінює нас. Воно витягує наші найглибші бажання, наші страхи і втілює їх у реальність.

Ліка зміркувала: це не просто втілення їхніх думок, це щось більше. Вона вирішила зробити крок вперед, не думаючи про наслідки. Її прагнення зрозуміти те, що відбувається, перевищувало страх. Вона повільно наблизилася до світла, і раптом її відчуття змінилося. Ліс наче відкрився перед нею, але не фізично. Це було відчуття, що вона дивиться в якусь іншу реальність, де немає кордонів. Усе було на межі розпаду.

Вона відчула, як з кожним кроком цей простір забирає її внутрішню суть. Вона зрозуміла, що це не просто тест для їхніх фізичних тіл. Це був психологічний лабіринт, лабіринт, де їхні рішення і дії могли змінити їхню реальність.

Віка, стоячи позаду, вже почала відчувати тиск. Її гнів, її прагнення вижити все більше ставали частиною цього місця, і тепер навіть її страхи почали ставати реальністю. Це світло не просто виводило їх на нову межу. Воно віддзеркалювало все, чого вони боялися. Кожен їхній рух і думка змінювали цей світ, цей лабіринт знову і знову.

— Це не просто світло! — вигукнула вона. — Це дзеркало наших душ! Воно показує наші найгірші страхи та наші найбільші бажання!

Єгор підняв погляд на своїх друзів, і раптом усвідомив, що вони не могли більше чекати. Вони повинні були прийняти це місце, стати частиною його, розуміти, що саме воно намагається їм сказати. Це більше не було питанням того, чи вийдуть вони звідси. Це було питанням того, хто вони є насправді, що залишиться від їхніх душ після того, як цей лабіринт змінить їх.

Всі вони зробили крок вперед разом.

І тоді, наче за мить, світло поглинуло їх.

Але чи то вони потрапили в інший світ, чи то це був новий початок? Вони не знали, але почувалися, що це було лише перше випробування.

Світло навколо них вибухнуло яскраво, як нескінченний потік енергії, і в той самий момент, коли їхні тіла майже зливалися з цим сяйвом, все навколо почало зникати. Ліс розпадався на шматки, дерева перетворювались на пісок, і кожен крок, який вони робили, здавався розчинятись в безмежному просторі, як тільки вони йшли вперед.

Відчуття, ніби вони більше не існували у звичному світі, було настільки сильним, що Джон заплющив очі, намагаючись віднайти хоча б якусь точку опори, але світло не давало йому можливості зрозуміти, що відбувається. Він відчував, як щось величезне та невидиме стискає його з усіх боків. З кожним його рухом здавалось, що цей світла простір поглинає його, а його думки б’ються об невидимі стіни, ніби застрягли між вимірами.

Ната відчула той самий ефект, але замість паніки, всередині її прокинулася впертість. Вона намагалася розібратися в цьому, шукаючи якісь вказівки, але не могла знайти жодної, навіть маленької надії на те, що вони вийдуть. Все навколо було занадто плинним, занадто мінливим, і навіть час здавався розмитим, наче хвилини й години змішувалися в один великий момент.

— Це не кінець, — прошепотіла вона, намагаючись заспокоїти себе. — Нам потрібно знайти вихід. Він має бути десь тут.

Ліка, відчуваючи, як страх краде її сили, зібрала всі свої думки в одну точку, і раптом зрозуміла: це не просто перехрестя світів, це портал, який змінює їх самих. Кожен їхній крок, кожна думка впливала на цей простір. Вони стали активними учасниками цього процесу. Виходить, що світло не просто призначене для того, щоб їх вивести. Воно перевіряє їхню рішучість і готовність змінювати самих себе, адаптуватися до того, що прийде.

— Ми не можемо просто йти по слідах, — сказала Ліка знову, обертаючись до друзів. — Ми повинні зробити вибір. Це місце змушує нас діяти.

В цей момент її слова розвіяли частину ілюзій навколо них, і простір навколо почав коливатися. Ліс повертався, хоча вже з іншими формами. Істоти, які раніше стояли як стражі, тепер не були просто монстрами, вони були покликаними до цього світу, їхні рухи ставали більш людяними. Вони спостерігали, але не нападали. Відчуття змінювалося, наче цей світ давав їм шанс.

Віка, не витримавши напруги, розігнала власний страх і зробила крок уперед. Її рука вперлася в нескінченний потік світла, і в ту ж мить вона відчула, як реальність знову змінюється. Це була не просто зміна. Це було переродження. Всі її старі бажання, розчарування і страхи, які вона ховала всередині, раптом стали видимими, і вона не могла не відчути, як ці емоції намагаються витіснити її з цього місця.

Єгор зупинився, обернувшись до всіх. Він зрозумів, що їхній шлях не можна сприймати як лінійний. Вони йшли через круги свідомості, кожен з яких став викликом для них. Це місце відображало не лише їхні бажання, а й їхні найгірші страхи, з якими вони не змогли впоратися.

— Що б не сталося, — сказав він, затримавши подих, — ми маємо бути готові змінити себе, якщо хочемо вибратися.

Світло знову змінилося. Всі відчули це, як стискання в серці. Тварі, які раніше стояли мовчки, тепер почали рухатися до них. Не атакуючи, але наближаючись. Це були існуючі частини їхніх душ, що тепер намагалися перевірити їхню рішучість. Вони не могли просто пройти через це світло, не змінившись. Кожен з них мав пройти через свої внутрішні випробування.

І ось, коли всі стояли на порозі нової реальності, почався останній крок. Всі вони разом кинулися вперед, і їхні тіла немов поглинуло світло, але цього разу вони відчули, як змінюється їхній внутрішній стан. Це не було простою подорожжю крізь світло. Це було пробудженням. Вони стояли на порозі того, що стало їхнім остаточним вибором: залишитися в цьому світі чи змінити його на своїх умовах.

І світ навколо них став іншим.