Лея Ейр - Берег наших сердець, Лея Ейр

Нові дороги

"Я зробила правильно," — запевняла себе Олександра. Вона знала, що в основі кожних стосунків має бути довіра. Без цього навіть найсильніше кохання перетворюється на ілюзію.

Проте часом їй не вистачало його голосу, його присутності. Вона прокидалася серед ночі з думкою про нього, уявляючи, як він тримає її руку чи розповідає про свої нові ідеї.

"Можливо, ми ще знайдемо шлях одне до одного," — подумала вона, вдивляючись у сірі хмари за вікном. — "Але тільки тоді, коли він покаже, що може бути чесним, навіть якщо це боляче."

Ця думка принесла їй невелике полегшення. Її серце залишалося відкритим, але тепер воно чекало не слів, а дій.

Олександра вже кілька днів відкладала цю зустріч. Місцеве видавництво, яке спеціалізувалося на підтримці молодих авторів, викликало в неї інтерес. Вони пропонували друк малих накладів із персоналізованим підходом. Це було саме те, що їй потрібно для нової книги, яку вона мріяла видати самостійно.

Вона швидко вийшла з квартири, вдягнувши легкий плащ і взявши зі собою сумку з рукописом. Надворі погода була прохолодною, але приємною, а осіннє сонце м'яко зігрівало місто.

Вона заглянула у телефон, щоб перевірити маршрут, але думки про книгу швидко змінилися на інші. Її роздуми, як завжди, тягнули назад — до того, що залишилося невирішеним.

"Чому я продовжую думати про це?" — запитала вона себе, переходячи дорогу. — "Можливо, я просто боюся, що жодні стосунки більше не будуть такими, як я мріяла."

Вулиці були вузькими, з високими будинками, балкони яких рясніли квітами в горщиках. Олександра не поспішала, милуючись архітектурою. Вона навіть зупинилася на кілька хвилин біля маленької кав’ярні, звідки доносився запах свіжої випічки.

"Може, після зустрічі повернуся сюди," — подумала вона, уявляючи, як сидить біля вікна з чашкою чаю і обдумує наступний розділ своєї книги.

Її телефон тихо вібрував у кишені, показуючи напрямок, але вона не звертала на це великої уваги. Думки про майбутнє видавництво, про потенціал її нової книги захоплювали її повністю.

"Якщо я зможу видати цю книгу, це буде першим справжнім кроком до чогось значущого," — подумала вона.

Раптовий поворот

Заглибившись у свої думки, Олександра помітила, що вулиці почали виглядати інакше. Старовинні будинки змінилися на сучасні офіси, а замість затишних кав’ярень з’явилися суворі фасади банків і магазинів.

Вона дістала телефон і подивилася на карту. "Дивно... Здається, я повинна була повернути праворуч два квартали назад," — подумала вона.

Озирнувшись навколо, вона побачила кілька перехожих і вирішила запитати дорогу. Підійшовши до літнього чоловіка з ціпком, вона привітно посміхнулася:

— Вибачте, ви не підкажете, як дійти до вулиці Петрарки?

Чоловік задумливо подивився на неї.

— О, це трохи далі звідси. Вам потрібно повернути назад і пройти три квартали, а потім знову повернути ліворуч.

— Дякую вам! — відповіла Олександра, відчувши, як легка тривога змінюється на впевненість.

Йдучи назад, вона не могла не замислитися над тим, як іноді легко загубитися, навіть коли здається, що ти йдеш у правильному напрямку.

"Так само й у житті," — подумала вона. — "Ти плануєш щось одне, але варто зробити неправильний крок — і все змінюється."

Вона згадала, як колись мріяла про щасливе сімейне життя з Андрієм. Але тепер, коли вони не разом, їй здається, що її життя пішло іншим шляхом. Вона не знала, чи правильно вчинила, коли відмовилася продовжувати підготовку до весілля, але одне знала напевно: кожен її крок тепер належить тільки їй.

"Я більше не дозволю собі загубитися. Це моє життя, і тільки я вирішую, куди йти далі," — вирішила вона, прискорюючи крок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍